Інна Баланюк та Марія Чекашкіна - інспекторки Вадул-Сіретського посту Чернівецької митниці

Якщо мережиш свою долю…

… Вони разом ввійшли у кабінет, і наче внесли з собою подих весни, чарівність перших розквітлих пролісків — настільки привітно й невимушено сяяли на їхніх дівочих обличчях посмішки. Водночас грайливо попередило фотокора:

— Ми не зовсім готові фотографуватись, бо щойно з нічної зміни на митниці. Даруйте, але, мабуть, виглядаємо втомленими після роботи.

Інна Баланюк та Марія Чекашкіна майже одночасно розпочали працювати на Вадул-Сіретському посту Чернівецької митниці (нині державної фіскальної служби). Вчорашні студентки, а тепер уже й дипломами ЧНУ, дівчата після певних розшуків роботи, таки вирішили спробувати себе на митниці. Однак, виявилось, що для цього мало було тільки бажання, простого написання заяви.

— Нам довелося пройти жорсткий конкурсний відбір, — в один голос розповіли мої співрозмовниці.

— А що „душа в п’ятки не втікала”? — жартома перепитав дівчат.

— Ого! Ще й як! — посміхнулись у відповідь, — та, як бачите, витримали. Інакше б цієї форми не одягнули.

Митне вбрання й справді личило молодим співробітницям — державним інспекторам відділу митного оформлення №3 пункту пропуску „Порубне”. До слова, трудовий стаж Інни та Марійки розпочав відлік третього року. Нібито і небагато.

— Але знаєте, — підтвердив начальник Вадул-Сіретського поста Петро Тофан, — обидві доволі швидко освоїлись, старанні і дуже відповідальні у виконанні своїх обов’язків.

Самі ж інспекторки і далі шліфують трудові навики, прагнуть додати практичні знання іноземних мов, передусім англійської, як і французької та румунської. Вважають же, що без живого спілкування з людьми, які перетинають кордон чи то у бізнесових справах, чи то з метою туристичних поїздок, просто не обійтись у роботі. А вона для них нині — найголовніше.

— Власне, робота роботою. А як щодо влаштування особистого життя? — не міг не запитати наприкінці розмови, адже Інна та Марійка досі незаміжні.

— Із цим, гадаємо, встигнемо — сказали на повному серйозі.

Мимоволі спали на думку рядки із вірша Віри Носенко „Мережка долі”:

Мережиш собі долю — підбирай нитки.

Лише гладенькі, гарні та шовкові.

Щоб світ завжди навколо тебе був таким,

Як заполоч: красива, ніжна й кольорова.

Тож, щасти вам, дівчата. Мережіть свою долю, як наставляє поетеса!

Василь Гейніш.

Фото Петра Митранюка.