І домашню живність доглядає, і мамалигу сам зварить

На життєвих перехрестях

 І домашню живність доглядає, і мамалигу сам зварить

 Ми ледь відчинили хвіртку, як із глибини двору до нас доволі енергійною ходою наблизився середнього зросту сивочолий господар. Подав руку до привітання і представився:

— Дмитро Федорович Лазурка.

Ще до поїздки у Кам’янку знали, що нашому майбутньому герою  от-от виповниться 90. Але тепер, після знайомства,  і початку розмови, їй Богу, не хотілось вірити, що чоловік уже такого поважного віку. Кожне його слово — чітко жваво підсилене, а названі пережиті події, — імена рідних  і знайомих людей вимовляв без єдиної поправки, наче вчора те було. Підсилювали живий портрет  Дмитра Федоровича  і невтрачений слух та зір його добрих очей. Словом, спілкувались легко та невимушено.

А на долю Д.Ф.Лазурка, як і багатьох його однолітків, випало чимало випробувань. Уже в трирічному віці він втратив батька, змалку довелось пізнати нелегку селянську працю, бо ж сім’я була з бідних. Далась взнаки і зміна влади на Буковині, бо ледь Дмитру виповнилось 19, як хлопця у червні 1944-го призвали у Червону армію.

Спершу у Красноярському краї (Росія) пройшов кількатижневий курс молодого бійця, а згодом ешелон повіз  новобранців  далеко на захід, де ще  точилась кривава війна із фашистами. Бойове хрещення пройшов у Латвії, далі були бої у Східній Пруссії, де й отримав важке поранення у ліве плече.

— Відтоді, — розповів Дмитро Федорович, — і досі ношу у собі один осколок, який лікарі так і не змогли витягнути. Трішки зміниться погода — і біль пронизує руку.

На фронт після поранення вже не повернувся, відпустили додому, хоч  військовозобов’язаним вважався ще кілька років.

Звісно, треба було облаштовувати  і власне життя. Тож попервах працював у Кам’янці чотири роки у лісництві, а потім перейшов до млина у Глибоку, де вантажив мішки із зерном та борошном, а потім і мірошникував — всього 23 роки. Навіть маючи пенсію за отриманою інвалідністю, ще  вписав 6 трудових літ опісля.

Разом із дружиною, яка, на жаль, торік уже померла, виростили 5 дітей: трьох дочок на двох синів. Побудували у 1971 році свою хату. Незабаром поповнили родину ще й 6 онуків та 8 правнуків.

Власне, подивував нас співрозмовник і тим, що й досі порається по господарству, доглядає живність, сам варить мамалигу і дещо до неї. А гарно умебльовані кімнати виблискують чистотою та порядком.

Нинішній номер «Нового дня» Дмитро Лазурка візьме до рук, аби прочитати про себе невеличку розповідь та вітання від районної ради ветеранів з нагоди вчорашнього 90-річчя.

Хай Бог додасть до них здоров’я і зустріч 100-літнього ювілею.

Василь ГЕЙНІШ.

Фото Петра Митранюка.