– Спочатку то були мандри. Я абсолютно інтуїтивно відчула, що саме цього літа мушу встигнути побачити увесь Крим. Дивно, але я на той момент ще ніколи не була у Новому Світі й Топлу. В Топлу взагалі дуже важливе в духовному сенсі місце, адже там знаходиться монастир і три джерела, кожне на різній відстані. До першого треба підніматися п’ять кілометрів, до другого – десять  і до третього – 15. Як мені розповіли, в перше джерело пірнають, аби зцілитися від недугів опорно-рухової системи, води другого джерела – помічні для людей з вадами зору, а третє джерело цілюще для центральної нервової системи. Я вирішила дістатися саме третього, і я зробила це. Це справді для мене стало важливим особистим підкоренням. Також у той період я зрозуміла, що мушу відвідати музей Айвазовського у Феодосії. Оскільки я займаюся живописом, то мені було це дуже важливо – попри дев’ятигодинне діставання до потрібного мені місця я таки побувала там. У Криму написалося багато віршів і картин. То літо справді багато чого змінило.

– Енергетика місцевості – якою вона була? І чому ті краї так часто називають особливим світом?

– Ось наприклад якщо говорити про Бахчисарай – то справді особливий світ і в плані культури, і пейзажу, і характеру. То навіть не екзотика іншої культури, то щось значно більше. Ми дуже багато втратили з Кримом, мусимо це визнати. Я взяла з собою в ту поїздку етюдник і фарби, аби малювати море – і воно кожного разу відрізнялося. Море вранці, море у спеку, море вечорове – це палітра відчуттів світу.

– А яка подальша доля полотен, написаних у Криму?

– Минулого року в столиці було організовано благодійну виставку на підтримку біженців «Кримація», я віддала туди кілька своїх робіт. Також дуже символічно те, що саме в Криму я та двоє моїх друзів з Донецька та Запоріжжя у три пензлі разом намалювали спільну картину, то також особлива для мене робота.

– Христино, а чи осмислюється власний творчий процес – як пишеться, чому саме так, чи можливо у цьому випадку бачити себе зі сторони?

– Якось спеціально над чимось на кшталт творчої методології я не думала, але якщо говорити про якісь загальні моменти – то мені дуже важлива візуалізація. Спочатку я маю побачити для себе те, що пишу. Осмислити, відчути. Так вдається видобути з власної свідомості те сюрреалістичне, яке там глибоко заховане. Зрозуміла для себе, що коли ти хоч трохи літературознавець, то маєш чіткіше поняття про якість твору. І зрозуміла також, що мені легше писати маргінальну літературу, аніж масове чтиво. Відчуття після написання – вони кожного разу різняться. Коли написала свою першу книгу (це було в 14 років) – відчула опустошення, коли роботу над поетичною збіркою завершила – я аж сама не повірила, що я без жодних допоміжних засобів змогла видобути зі своєї свідомості ті образи. А коли дописала роман – у той момент була по-справжньому щаслива.

– Якщо перед тобою літератор-початківець, яка буде перша і найголовніша порада, можливо – формула успіху?

– Що важливо усвідомити на момент видання першої збірки: збірка – це єдиний цілісний концепт, а не просто все, що написане на той момент. А ще помітила, що спочатку молоді автори пишуть «своїм почерком», хай і недосконало, а потім – як Жадан. Ну чи інший улюблений ними письменник. Існує серйозна проблема підсвідомого наслідування, а важливо мати і розвивати саме свій голос.

Довідка:

Христя Венгринюк – автор поетичних та прозових збірок «Катарсис» (2005); «Голий нарКОТИК» (2006) . «Бог у стіні» (2008), «Довгі очі» (2013). У 2013-му році письменниця видала роман «Хутір Америка» (2013). Дещо згодом вийде наступна поетична книга Христі Венгринюк, у якій авторка постане і як літератор, і як художник, готує до друку також і прозову збірку.

… Поезія Христі Венгринюк має ефект імпульсу – породжує миттєві асоціації та паралельні прочитання. А проза настільки заглиблює в мозаїку характерів, що розумієш: не буває випадкових людей, але бувають люди особливі. Літературознавча, педагогічна, живописна діяльність Христини (на мій погляд. – Авт) роздуми над законами світової гармонії. Адже у поле зору науковиці і мисткині потрапляють твори, книги, моменти – які вражають, якщо дослухатися до них.

Вважається, що кожен митець – то трохи альтруїст, бо роздаровує себе у своїх творах. Христя Венгринюк – то митець-альтруїст з таємницею, адже її твори витворені кодами та законами власного художнього світу.

Іванна СТЕФ’ЮК

Джерело: http://maydan.drohobych.net/