ГАЗАНЕМО?! Або кому дістануться оплачені з кишені громадян газові труби?

ГАЗАНЕМО?! Або кому дістануться оплачені з кишені громадян газові труби?

27.11.2011, 14:46

На голови ще не газифікованих буковинців цього - наступного року має пролитися справжній грошовий дощ. До кінця 2011 року НАК "Нафтогаз України" обіцяв взяти участь у будівництві 21 об'єкта газопостачання на території Чернівецької області загальною вартістю 159 млн грн. Щоправда, в цій історії нещодавно з'явилися нові акценти і губернатор області Михайло Папієв вже заговорив про можливість завершення розпочатого не у нинішньому, а у 2012 році. Орієнтовна довжина підвідних газопроводів, які планують збудувати, – 130 км. До слова, урочисто відкрита у понеділок, 17 жовтня, друга гілка газогону з Топорівців до Чернівців з того самого переліку. Причини небаченої газової щедрості, якщо добре пошукати, можна віднайти і в політичній площині. Проте тут обмежимося зауваженням про безкоштовний сир, який відомо де таким буває. З огляду на ці голосні обіцянки влади, необхідність якнайшвидше відповісти на питання про власність на газові труби сьогодні нагальна, як ніколи до того. Зрозуміло, коли хтось платить за вечерю – вклав левову частку в будівництво мереж, то згодом він і з пані танцює. Але чи в цьому випадку?

Перевірка готівкою

Обіцянка швидко завершити газифікацію всієї Чернівецької області з вуст її очільників вперше прозвучала вже далекого 2007-го року. Згодом строки настання всезагального благоденства тихо пересунули на кінець 2009-го року. А ще через деякий час про них просто забули. Та що там вся область. Про остаточне завершення газифікації населених пунктів Кіцманського району повідомляли щонайменше тричі. В тому числі представники нової владної команди, сформованої вже після президентських виборів 2010 року. Проте порожні труби і нині там. Наприклад, у селі Біла, куди з обласного центру - Чернівців навіть діти можуть дістатися пішки, газу в них як не було, так досі немає. (Газ тут з'явився тільки недавно). А Буковина і далі залишається газифікованою лише на 57 відсотків. Це один з найнижчих показників у країні. З-понад 400 сіл тут газифіковано половину. (Європейський показник газифікації – 80 відсотків і вище). І це за умови, що Чернівецьку, як і решту областей Західної України, почали газифікувати природним газом ще наприкінці 50-х років минулого століття - однією з перших у країні.

Прагнення газифікувати власні оселі мешканці області засвідчують найдієвішим з усіх відомих способів перевірки щирості намірів: готівкою. І це попри те, що блакитне паливо для населення з року в рік тільки дорожчає. Багатомільйонні витрати на будівництво розподільних вуличних газопроводів та вводів ще одне свідчення серйозності намірів. Експерти також вказували, що вартість будівництва газогонів на Буковині часто вища, ніж загалом по країні. Головно, через завищення коефіцієнтів для визначення розміру кошторисного прибутку та адміністративних витрат, неправильне застосування елементарних кошторисних норм, завищення обсягів виконаних робіт та повторне врахування робіт, які уже були внесені до актів тощо. Траплялося також, що до фінансових звітів підрядників потрапляли роботи, насправді оплачені за кошти сільських громад. Бо якщо на підвідні газопроводи держава щось вряди-годи капає, то за розподільні мережі буковинцям найчастіше доводиться платити з власних кишень. Хоча чиновники, зазвичай,  більше хизуються сумами отриманими з бюджету, а про людські гроші воліють мовчати. Проте бувають і винятки. Розповідаючи про газифікацію села Горбова, що в Герцаївському  районі області, недосвідчений голова РДА Олег Кіцен років з п'ять тому проговорився: з 2,5 млн грн, в які обійшлося будівництво підвідного газопроводу до села, держава дала лише 300 тисяч. (Був би досвідчений - не був би згодом засуджений до двох років шести місяців обмеження волі по корупційній справі). Все решта – гроші населення. Промовистий, погодьтеся, приклад. Траплялося, що для здешевлення робіт й забезпечення газом більшої кількості сіл їхні мешканці добровільно брали на себе земельні роботи. Це ж як сильно треба хотіти отримати газ, щоб тягнути вітку газопроводу на відстань кілька десятків кілометрів! Запалення блакитного вогника у селах святкують ледь не як друге храмове свято: після урочистого розрізання стрічок новий газогін зазвичай освячує священик місцевої парафії.

За останню п'ятирічку влада щонайменше двічі заявляла про намір здійснити інвентаризацію всіх газових мереж краю. А відтак розібратися, хто й скільки в труби вклав і, головне, які з них кому належать. Ревізію з часів 2007 року, для проведення якої спільним розпорядженням ОДА і облради було створено робочу групу, взагалі оголосили єдиною подібною в країні. "Чернівецька область – чи не єдина в державі, яка повністю здійснила інвентаризацію газових мереж з точки зору власності", – запевняв тодішній губернатор Буковини Володимир Куліш. Досліджуючи стоси первинних документів – проектно-кошторисну документацію, де чітко вказано замовника, технічні умови, акти прийому-передачі на баланс, група шукала джерела фінансування будівництва газогонів. І керівник робочої групи - тодішній віце-губернатор Віталій Усик - справді ошелешив: у випадку з підвідними газопроводами 45 відсотків робіт виконано за кошти населення, а у випадку з розподільними – всі 88 відсотків. Ще понад 400 кілометрів мереж виявилися фактично безгоспними. Ні на балансі, ні в користуванні вони ні в кого не значилися. А це, зважаючи на загальну тенденцію, ще кілька мільйонів людських грошей. Останнє – прямий наслідок хаотичності процесу газифікації краю. Коли газопроводи ведуть не системно, а куди кому заманеться. Тож чи випадає після цього дивуватися, що технічну інформацію про газові мережі часто зберігала не держава, а ветерани газифікації краю на кшталт Григорія Семеновича Каца, який стояв біля її витоків. Тим часом саме держава повинна не лише контролювати, але також направляти і регулювати процес, щоб в краї не було стільки незавершеного будівництва. Адже йдеться про фактично без користі засипані в траншеях гроші. Людські гроші. Хіба по селах мало є випадків, коли газопроводи лежать закопані, а підвідних до них немає й ніхто не знає, коли їх збудують? Ще невідомо, як ці труби себе взагалі поведуть, якщо по них врешті колись таки пустять газ… Це непросто безгосподарність – це злочин!

Нагальну потребу облікувати газогони чинний губернатор краю Михайло Папієв теж визнає. "Ми визначаємося з статусом газових мереж, з статусом власності. Бо якщо вони збудовані за людські гроші, за кошти сільських рад, то мають бути у власності відповідних сільських рад… Скоріш за все, відповідно до ініціативи територіальних громад, вони уповноважать спільний орган територіальних громад – обласну раду, як уповноважений орган, взятися за вирішення цього питання, яке є спільним для всіх населених пунктів Чернівецької області". І хоча про реальні результати нового розслідування наразі нічого не чути, порядок цифр навряд чи виявиться іншим.

Споживачів у цій бухгалтерії насамперед повинно хвилювати інше: на якій підставі держава прибирає до рук це майно. "Під час проведення інвентаризації 2006 року облгаз окремо зафіксував мережі, передані нам згідно з договором про користування державним майном, що не підлягає приватизації  від 2001 року – 26 млн грн плюс ті мережі, де була хоч копійка державних грошей, це й склало їх балансову вартість 41 млн грн", – поділився секретами бухгалтерії представник облгазу. Решту, виходить, збудували за кошти з недержавних джерел, а значить державі ці газопроводи не належать? Проте наказом № 215 Мінпаливенерго тоді ж їх також записало на державу. Очевидно, що балансова вартість газопроводів, побудованих коштом кооперативів, підприємств, зрештою, звичайних громадян, насправді значно вища. Нардеп-регіонал Микола Романюк іще в 2007 році, наприклад, озвучував цифру, близьку до мільярда. Фахівці ситуацію коментують по-різному. Одні запевняють, що передавати державі збудовані за людські кошти газопроводи вимагають правила їх експлуатації. А кому вони не подобаються – нехай створює власну службу і експлуатує їх. Менш категоричні запевняють, що держава забирає труби не у власність, а як такі, що згідно з чинним у країні законодавством не підлягають приватизації.

"На даний момент питання передачі газопроводів, збудованих за кошти людей, вивчається, тому що на законодавчому рівні чітко ніхто не може сказати, – прокоментував ситуацію начальник управління капітального будівництва Чернівецької ОДА Валерій Карвацький. – Голова ОДА Михайло Папієв доручив юридичному відділу вивчити законодавчі підстави щодо передачі цих газопроводів". Врегульоване це питання чи ні, але громади мають чітко знати: збудоване за їх кошти, десь відзначено, не забуте державою і чекає свого часу.

Ввечері – мережі, вранці – гроші

Кому в кінцевому результаті дістануться нові газові труби, теж варто з'ясувати завчасно. І справа тут не лише в тому, що усе це газове господарство потім потрібно буде утримувати в належному стані. Підготовлений ще в 2005 році "Порядок здійснення будівництва газових мереж у населених пунктах Чернівецької області", зокрема, передбачав безоплатну передачу збудованих мереж приватному облгазу у частку його державної власності або без права приватної власності, складання договору з газовим оператором на оперативне управління і експлуатацію мереж. І навіть створення власних спецпідприємств газового господарства. Позаяк єдиним оператором, який матиме ліцензію на здійснення даного виду робіт на території Чернівецької області, швидше за все, невдовзі знову залишиться лише ПАТ "Чернівцігаз" (облгаз), то дбати про збереження та експлуатацію нових мереж доведеться саме йому. Працівники іншого державного підприємства ЧФ ДП "Нафтогазмережі", які ще донедавна обслуговували в межах 80 відсотків всіх газових мереж краю, вже ознайомлені з наказом про майбутнє скорочення. (ДТ. – № 27. – 22.07.2011. - "Газовий вихлоп").

Державне підприємство з газопостачання та газифікації (облгаз) корпоратизували в першій половині 90-х. А відтак на двох аукціонах у 1996-му, за безцінь скупивши по базарах ваучери у людей, викупили контрольний пакет акцій ВАТ. 30 відсотків потрапили у руки  приватних фізичних осіб, ще майже 30 відсотків – юридичних. Згодом приватні юридичні особи скупили приблизно 57 відсотків акцій. Акціоновані були, звісно, не газопроводи природного газу, бо це якраз та частина майна облгазу, до якої йому зась. Тому до статутного фонду ввійшли лише  газопроводи скрапленого газу, газонапірні станції, офіси, а також те, що в них знаходиться тощо. За останнє десятиліття контрольний пакет акцій ПАТ "Чернівцігаз" перепродували щонайменше три чи чотири рази. Те, що трубами опікуватиметься приватна структура, в принципі не проблема. Але як тоді бути з твердженням  міністра Юрія Бойка, який на робочій нараді з питань газифікації та електрифікації західного регіону України, що проходила в Ужгороді, ще у вересні 2007 року недвозначно зазначив: замість передбачених чотирьох відсотків від залишкової вартості основних фондів, які приватні компанії – так звані облгази, на балансі яких перебувають газові мережі, мають щороку вкладати у ремонтно-відновлювальні роботи, насправді витрачають заледве  відсоток. (Хоча є, звісно, й винятки). Про те, як деякі приватники обслуговують газові труби, журналістам якось повідав екс-голова правління ВАТ "Чернівцігаз" Іван Козар:  "Ввелося жорстке бюджетування. На експлуатацію газових мереж, скажімо, у місті Чернівці, де є майже 700 кілометрів газопроводів, в місяць виділялося лише від 15 до 25 тисяч гривень. Можете собі уявити, як на такі кошти можна виконати пункт про 4 відсотка на відновлення газових мереж?". І це, зауважте,  за умови, що половина всього газового обладнання, як стверджували, наприклад, у Чернівецькому територіальному управлінні Держгірпромнагляду, давно відслужила свій термін. Навряд чи з 2007 року ситуація змінилась на краще. 11 жовтня прес-центр Чернівецької мерії повідомив про відключення газу у декількох будинках. Причина - прогнилі газові труби. Трохи більше, ніж за місяць, 21 листопада, з тієї ж причини - у зв’язку з прогниттям труби, від газопостачання було відключено 2 стояки ще одного будинку. У Чернівцях є багато газопроводів, яких з 1958 року, що називається, людська рука не торкалася.

Крім, власне, безпеки мереж, принципове значення має відповідь на інше питання: хто отримуватиме гроші за послугу з транспортування та розподіл  газу. У тарифі на газ вартість транспортування займає 15-20%. Упродовж майже десяти років зібрані зі споживачів кошти за послуги з його транспортування філія державної компанії ЧФ ДК "Газ України", яка постачала буковинцям і бюджетним установам краю блакитне паливо, переказувала на рахунки приватного ВАТ. Так було до створення у 2007 році державного підприємства "Укргазмережі" (згодом – "Нафтогазмережі"), яке саме стало надавати цю послугу. Нині, у зв'язку з ліквідацією структури, ці кошти швидше за все знову перераховуватимуть приватному облгазу. І хоча газовики постійно нарікають, що НКРЕ затверджує їм збитковий тариф на транспортування, який не покриває витрат, навіть ці крихти вони віддавати нікому не хочуть. Адже гроші за транспортування газу мережами, часто побудованими коштом людей, споживачі згідно з тарифом більш-менш справно сплачують. А хто заплатить громаді за те, що користується її трубою?

На цю захопливу газову кухню можна було б не потикатися, якби не кілька суттєвих обставин. За користування підвідними газопроводами, збудованими за бюджетні кошти, споживачі газу, можливо, й справді повинні платити по повній. Натомість чому буковинці мають платити за транспортування газу розподільними мережами, будівництво яких на 88 відсотків самі оплатили, справжня загадка. Якщо вірити результатам ревізії 2007 року, а не довіряти їм немає підстав, будівництво навіть підвідних мереж держава фінансувала не більше ніж на 45 відсотків. Внесений у 2007-му році в парламент законопроект "Про газорозподільні мережі" права власності громад на збудовані за їхні ж кошти газові мережі не передбачав. Хоча минуле знає випадки, коли за збудовані сільськогосподарськими підприємствами газопроводи держава повертала їм кошти. Проте аналогічного закону щодо громадян наразі, схоже, немає. Якби держава раптом погодилася повернути людям витрачені гроші, то для цього знадобився б бюджет всієї Чернівецької області. Та й то навряд чи вистачило б.

Так і виходить, що вкладаючи гроші в мережі – держава, чи, за визначенням губернатора краю Михайла Папієва, "добрі люди" насправді нічим не ризикують. Навпаки, за будь-яких розкладів "добрі люди" залишаться у виграші. Адже вкладаючи дещицю у підвідні газопроводи, натомість отримують можливість контролювати нові сегменти ринку. А це не тільки плата за той самий газ, але й кошти за його транспортування, видачу технічних умов, погодження проектної документації, розробку проектної документації, врізки тощо. Врешті, про фактичний контроль над розподільними мережами, які безплатно переходять їм у руки, теж забувати не варто. Додайте до цього реальну можливість приватизації газотранспортної системи країни, на вірогідність чого вказують експерти, й отримаєте приблизне уявлення щодо того, як на рівному місці постають нові монополії. А якщо труби ГТС й розподільні мережі контролюватиме одна структура (людина)? Її вплив на ситуацію у країні буде більшим за президентський.

А що залишиться громадянам з їх трубами? Правильно: сплачувати постійно зростаючі рахунки за газ.

             Юрій ЧОРНЕЙ, Чернівці