Живі для мертвих, мертві для живих

За ті кілька десятків тисяч років, відколи поверхню планети Земля активно освоюють представники виду homo sapiens, на ній, певно, вже не залишилося місця, де б не можна було не наткнутися на тлінні останки людей. І Буковина тут, звісно, не виняток. Копаючи криницю, обробляючи город чи просто будуючи будинок, запросто можна надибати на рештки одного, а то й кількох людських кістяків. Пригадуєте, кілька років тому Буковиною прокотилася новина про викопані під час прокладання газових мереж в літописному Василеві, що на Заставнівщині, середньовічні давньоруські поховання? Побоюючись помсти з боку померлих, селяни не дозволили навіть археологам як слід дослідити ті рештки. Їх акуратно зібрали й чимшвидше перепоховали за усіма церковними канонами.

 Уся Харонова рать

 Та що там газогони. Навіть муруючи нову церкву біля старої, такі знахідки не дивовижа, – засвідчує митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ КП Данило. "До кожної з них треба ставитися вкрай шанобливо, – застерігає владика. – І за найближчої нагоди ховати кістки з усіма належними почестями. Бо це якраз той випадок, коли за мертвих відповідають тільки живі. Щобільше, за погане, без трепету ставлення до мертвого тіла на живих обов'язково чекає засудження мертвих. Порушник їх спокою має бути готовим нести за це відповідальність. Травми духовні, що він їх отримує, проявляються згодом у безпросвітній пиятиці, безсонні і навіть втраті здорового глузду".

 Напевно саме тому цивілізаційний рівень розвитку кожного суспільства оцінюють, в тому числі, за його ставленням до небіжчиків. Буковина теж має свою цвинтарну історію. Серед найстаріших, загалом добре відомих кладовищ Чернівецької області, можна назвати кілька. Наприклад, польське кладовище у Сторожинці. На ньому знаходиться братська могила воїнів, які загинули під час Першої світової війни. Не потребують представлення християнське та єврейські кладовища по вул. Зеленій у Чернівцях, старе єврейське кладовище у Садгорі. Так само, як і старе єврейське кладовище з орнаментованими надгробками у Хотині. У 2009 році в Чернівцях навіть презентували книгу др. Симона Гайсбюлера "Єврейські кладовища Буковини". У селах Звенячин та Валя Кузьмина відомі поховання воїнів Першої світової війни. В останньому навіть розташований меморіал воякам, які загинули в ту війну.

 У сучасній Україні "цвинтарне питання" регулює закон "Про поховання та похоронну справу", в якому прописані державні стандарти, нормативні документи в галузі поховання, організація діяльності в цій галузі, вимоги до місць поховання та їхнього утримання тощо. Існують в цій справі і підзаконні акти, що її регулюють. Наприклад, "Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань" затверджено наказом Держжитлокомунгоспу України. А те, що регулювати в нашій країні справді є що, засвідчують цифри. Смертність тут впевнено перевищує народжуваність. Тільки минулого, 2011 року, Чернівецькій області вдалося вирватися з цього сумного загальнонаціонального мартиролога. Вперше за багато останніх років в області торік народилося більше, ніж померло людей. Поки що лише на 89 осіб, але й це обнадіює. Особливо з огляду на те, що лише рік тому, у 2010-му, природне скорочення, коли померло значно більше буковинців, ніж народилося, становило 729 осіб. Загалом за 12 місяців минулого року померло 11 тисяч 192 особи, у тому числі 96 нових громадян України віком до 1 року, а побачили цей світ і залишилися на ньому 11 тисяч 281 малюків. В тому числі, у Чернівцях народилось 2 тисячі 624 малюків, а померло 2 тисячі 396 осіб. Тобто і тут тенденція позитивна. Щоправда, у Чернівцях і до цього людей більше народжувалося, ніж помирало.

 Якби до цього та ще й тривалість життя українцям суттєво продовжити, тоді справді можна було б сподіватися, що у надавачів ритуальних послуг суттєво поменшає роботи. Проте станом на 1 січня 2012 року за тривалістю життя Україна в середньому відстає від країн Європейського союзу на десять з половиною років. Якщо ж порівнювати тривалість життя чоловіків європейських і українських, то українські чоловіки живуть на 13 з половиною років менше. Згідно з коефіцієнтом смертності Україна знаходиться на 18 місці серед країн світу. Тому, дбаючи про народжуваність, державі варто не забувати й про те, як побороти високі показники смертності та підвищити тривалість життя своїх громадян.

 Інакше міста мертвих дуже скоро зрівняються з містами живих. Вже сьогодні лише благоустроєні кладовища на Буковині займають 420 га землі, у тому числі в обласному центрі – 100 га. Загалом на території області місць вічного спочинку налічується 334, з них – 60 в містах і селищах (35 діючих і 25 закритих) та 274 в сільській місцевості (224 діючих і 50 закритих). І потреба у них, з огляду на вищенаведені цифри, тільки зростатиме. Щобільше, проблема вільних місць на кладовищах, точніше їхньої відсутності, з розряду побутових проблем вже незабаром може перетворитися у політичну. І перший дзвіночок в цій драмі давно пролунав. Хіба не дорікали достроково усунутому з посади мера Новодністровська Руслану Панчишину відсутністю місць на міському кладовищі? Фахівці проблему підтверджують: по одному новому кладовищу у Чернівцях та Новодністровську і ще двох – на Заставнівщині ці території конче потребують. Спробуйте після розпаювання землі зробити відвід під майбутнє кладовище. Колїївщини місцевого масштабу майже напевно не уникнути. "Доба" вже розповідала кілька років тому, як померлих у Молодії ховали на новому кладовищі під охороною двох міліціонерів, яких присилали аж з Глибокої.

 Загальну протяжність цвинтарних доріжок вимірюють вже кілометрами

До основних проблемних питань також можна віднести недостатнє фінансування потреб для утримання кладовищ в належному стані. Серед діючих наразі у містах кладовищ облаштованими вважаються 95 відсотків від їх загальної кількості, в сільській місцевості, де кладовища утримують сільські громади, – майже 80. Тим часом, як розповів "Добі" начальник управління ЖКГ Чернівецької ОДА Георгій Леонтій, з освоєних минулого року на благоустрій кладовищ 2 млн 732 тис. грн на оплату праці персоналу пішло 1 млн 761 тис. грн. Обслуговують усе це ритуальне господарство 14 комунальних підприємств. Причому тільки два з них – вузькоспеціалізовані, що займаються винятково похоронною справою: МКП "Спецкомбінат" та МКП "Історико-культурний заповідник "Кладовище по вул. Зеленій" в м. Чернівці. А решта змушені поєднувати цю роботу з іншими видами діяльності. Тож на благоустрій фактично залишилося лише трохи більше 35 відсотків від зазначеної суми. А це – менше мільйона гривень: якась 971 тисяча. На 400 з гаком га землі сума, погодьтеся, сміховинна. Навіть у Чернівцях, де справи з фінансуванням набагато кращі, ніж загалом по області, воно складає лише 92 відсотки від потреби. І це за умови, що людей для цієї непростої роботи і так постійно бракує. Благоустрій 14 чернівецьких кладовищ наразі забезпечує бригада з 10 чоловік, в той час як тільки на Годилівському кладовищі, де відбувається 80 відсотків усіх поховань, вже зараз майже 6 км доріжок. Навіть очищення цвинтарів від аварійних дерев часто є непосильною проблемою. За свої послуги альпіністи, наприклад, правлять від 14 до 30 тис. грн. А де знайти їм альтернативу, ніхто не знає. Проблему вивезення сміття, що теж донедавна було проблемою, у Чернівцях планують вирішити, купивши спеціальний сміттєвоз з пресом для його трамбування. 

Залучити додаткові кошти на утримання міських кладовищ, нагадаємо, у Чернівцях навіть намагалися шляхом добровільного самооподаткування громадян. У 2000 році на місцевому референдумі було прийнято рішення про запровадження самооподаткування повнолітніх мешканців Чернівців у розмірі 1 гривні на рік на впорядкування міських кладовищ. Якби дорослі мешканці міста всі ці роки справно сплачували обіцяні гривні, то кладовища справді були б у значно кращому стані, ніж вони є зараз. Проте насправді щорічні суми надходжень є незначними. 

З тим, що держава приділяє недостатньо уваги проблемі кладовищ, погоджується директор міського комунального підприємства "Історико-культурний заповідник "Кладовище по вул. Зеленій" Анжела Ніколаєва. Проте, з огляду на специфіку очолюваного нею підприємства, керівника більше турбує навіть не фінансовий бік справи, а правова неврегульованість проблеми. "Є власник, який має право робити, що хоче. А держава права не має", – пояснює Анжела Ніколаєва. Для історичних кладовищ, як Руське у Чернівцях, проблема обертається втручанням власників в архітектурне середовище пам'ятки. Отримавши дозвіл на відновлення старих могил, благодійники згодом заявляють на них свої майнові права, вимагають права на підпоховання. І це за умови, що фахівців, здатних справді реставрувати, а не просто підрихтовувати старі надгробки, у Чернівцях просто немає. Про написи на могилах годі й казати. Хоча в старих Чернівцях існувала традиція, коли будь-які написи, що виходили за межі звичних імені й років життя, потрібно було узгоджувати зі спеціальною радою. І очолював її не хто-небудь, а особисто міський голова Антон Кохановський. Єдиним захистом від грубого втручання в неповторне архітектурне середовище цього історичного міста мертвих пані Ніколаєва бачить у наданні йому статусу пам'ятки національного значення. Могили корифеїв української літератури Юрія Федьковича і Ольги Кобилянської, який такий статус вже мають, – достатня для цього підстава.

З праху – у полум'я

Очевидно, що значну частину окреслених проблем могло б вирішити вливання у похоронну справу приватного капіталу. І якщо територія кладовищ, особливо історичних, однозначно має перебувати під контролем держави та місцевих громад, так само, як і загальні правила поведінки на них, то їх утримання, організацію похоронної справи цілком можна перекласти на приватні плечі. Інша річ, як зацікавити інвестувати в цей бізнес? Згідно з офіційною інформацією середня вартість одного поховання у 2011 році становила 865 грн 10 коп. Перші паростки у вигляді салонів ритуальних послуг та інвентарю у Чернівцях вже є. Загалом в області налічується 23 підприємства різних форм власності, що надають ритуальні послуги на договірних засадах із ритуальними службами. Водночас зручного місця для організації громадянської панахиди для прощання у Чернівцях ви вдень з вогнем не знайдете.

Ось і доводиться часто покійників, які мають заслуги перед громадою, виставляти у непристосованих для цього громадських місцях: культосвітніх закладах, філармонії, бібліотеках тощо. Спробуйте завішати всі дзеркала, як того вимагає християнська традиція, у такому приміщенні. Колись потребу в таких місцях компенсовувала церква. Проте після відділення церкви від держави, не кожну труну з тілом покійника залишають на ніч в храмі. Такої честі удостоюються лише особливі достойники, члени священницьких родин, єпископи. У цьому ж контексті можна було б розглянути питання спорудження в Чернівецькій області крематорію для спалення тіл.

"Перспективи спорудження в Чернівцях крематорію розглядалось, – підтвердив начальник управління ЖКГ Чернівецької ОДА Георгій Леонтій. – Однак досвід їх спорудження свідчить, що у зв'язку зі значними затратами на спорудження та утримання крематоріїв та колумбаріїв, їх функціонування можливе тільки в містах-мільйонниках". Важливо також враховувати менталітет мешканців західного регіону, яким піддавати кремації тіло часто забороняє релігія. Хоча спалення мертвих тіл для слов'ян упродовж багатьох століть навпаки було нормою.

Саме ця особливість їх поховальних обрядів довший час не дозволяла науковцям отримати череп слов'янина для антропологічного дослідження. "Спалювали покійників і на території сучасної Чернівецької області, – авторитетно засвідчує доктор історичних наук Сергій Пивоваров. – Наприклад, у селі Ревне археологи знайшли місце такої кремації, яке так і назвали "крематорій". І тільки після хрещення Русі на зміну вогню прийшло тління". 

Як засвідчило телефонне опитування представників основних релігійних громад Буковини, ставлення до можливої кремації тіл покійників у них справді різне. Жодних релігійних застережень щодо цього не бачать в Українській греко-католицькій церкві та обласному об'єднанні Євангельських Християн Баптистів. "Для справ Господа немає різниці – спалення чи природне тління", – запевнив митрофорний протопресвітер УГКЦ отець Валерій Сиротюк.

"Біблійної підстави, щоби заперечувати кремацію, ми з пасторами у Біблії не знайшли", – озвучив позицію своєї церкви голова обласного об'єднання ЄХБ Петро Петреску. Натомість в Українській православній церкві Московського патріархату та іудейській громаді таку можливість заперечують категорично. "Тіло – храм святого Духу – невід'ємна частина людської природи, – каже з цього приводу ректор Чернівецького православного богословського інституту, протоієрей Георгій Соб'ят. – Смерть – тільки тимчасове розділення тіла з душею. Під час другого пришестя, коли воскреснуть мертві, воно їм буде повернуте. Тому православна церква визнає один природний шлях для мертвого тіла: з праху у прах".

"Настане момент, коли Всевишній усіх воскресить, – пояснив головний рабин Чернівецького регіону Ноах Кофманський. – А той порошок, що залишиться після спалення, – це ніщо. В Ізраїлі тіла померлих не можна навіть розтинати, не те що спалювати".

Не лише з релігійної, але й філософської точки зору підійшов до проблеми кремації митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ КП Данило. На Вселенських соборах першого тисячоліття після Христа питання це не розглядалося. Водночас очевидно, що знайти місце під людські поховання у містах-мільйонниках з кожним роком буде все складніше. Тому світська влада робить так, як їй зручніше. Але раз і назавжди по-церковному вирішити це питання можна лише на новому Вселенському соборі, – переконаний владика.

Зняти цей гріх з совісті мирських людей можуть тільки єпископи церкви, на яких є дух святий. І справа мирян домогтися від церкви відповіді на це непросте запитання.  Зважаючи на величезну кількість людей, які до нас пройшли по цій землі, ще невідомо кому вона насправді належить: живим чи все-таки мертвим. І пошуки відповіді на дилему "живі для мертвих чи мертві для живих" має вже не гіпотетичне, а цілком практичне значення.

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"

Джерело: http://www.doba.cv.ua/index.php?id1=2&k=794&all=3