Футбол як життя (нічний BukNews)

Коли в неділю місто лише прокидається, на його мапі можна віднайти особливі «плями», де життя вже завзято вирує, і відбувається це у будь-яку погоду. Назва цьому явищу – футбол. 

Цей футбол – це унікальний спонтанний порядок. Він існує десятиліттями і об’єднує в собі учасників найрізноманітніших соціальних статусів: від студента-початківця до поважного професора, від інспектора податкової служби до статечного перемитника-професіонала. В полі, поки триває гра, вони всі рівні й складають спільну суть – команда. Гра встановлює їх ролі, які вищі за формальний статус поза майданчиком.

Тут, в перерві між зміною воріт, тобі підкажуть, як знайти майстра до підлоги або допоможуть дістати якісні ліки, доправлять до того, в кого є правдивий мед, й порадять справжнього фахівця з ІТ-технологій. Цей простір унікально зберігає, збагачує й передає далі суму фантастичних знань, що допомагають впевнено витримувати виклики нашого непевного часу.

Приходять нові і йдуть старі учасники цього спонтанного порядку, змінюється покриття стадіону, якість взуття й пістрявість форми. Але, незмінним залишається завзяття футболістів та їх самовідданість грі.

Проте, одна обставина зникла останнім часом – на полі заборонена лайка, і це стало органічним доповненням логіки, що формує цей порядок. Але, це – виняток. Неформальні правила, які діють у просторі цього спонтанного порядку, напрочуд стійкі, вони залишаються незмінними вже протягом кількох поколінь.

Таким утворюючим елементом логіки, що визначає існування цього порядку, є і обов’язкова пляшка пива після гри, яку не обов’язково пити. І я, часом, думаю, що навколо  цієї традиції все й виникло та й обертається.

Життя – забавна штука. Щойно за пивом бігав ти, аж ось – його несуть вже тобі. Та й що знає ця молодь: колись був лише один магазин на Проспекті, а зараз їх повно у кожному дворі.

 Валентин Ткач