Флер смерти (нічний Букньюс)

Я думаю, що насправді смерті немає. 

Найцікавіше, як на мене, смерть сприймали античні стоїки. Половина всіх творів Сенеки про смерть з його класичним: поки є ми - її немає, а коли є вона - вже немає нас. Ця формула, на думку стоїків, мала допомогти жити по повній поки живеш, не озираючись на смерть. Ну  і відповідно поводити себе в політиці, повсякденному житті. Одним словом, жити треба було так, ніби кожний день останній.  Один стоїк, розповідав Сенека, щовечора навіть влаштовував собі відспівування. Раби несли його на ложе з словами: віджив! Можливо більшості своїх принципів Сенека сам не дотримувався, не даремно ж писав на золотій підставці. Але пройти через випробування смертю йому довелося. "Вдячний" учень  Нерон дозволив вчителю самому обрати собі смерть. Сенека вибрав отруту. Але на  той час він вже довів свій  організм до такого виснаження, що кров майже не циркулювала й отрута не діяла. Довелося його розпарювати у лазні, щоб отрута швидше розійшлася тілом. І ще один класичний приклад стоїчної смерті - смерть Катона. На знак протесту проти диктатури Цезаря він вчинив самогубство мечем. А коли його знайшли ще живого й перев'язали рани - розірвав полотно своїми руками. За такого ставлення до смерті справді можна було бути безкомпромісним у політиці. Бо  поки є ми - її немає, а коли є вона - вже немає нас.  От би нам кілька таких принципових Катонів.

Я не політик, шановний колего, колега! Але у віці, про який пише Воронцов, таки намагався деякий час жити по повній кожного дня, не йти на компроміси. Молодий був, дурний :)

Боже, яка любов до ближнього :) Звідки стільки жовчі? :) А може ще не час? Ще не все програно, як у Сенеки й Катона... Адже принципи стої мають проявлятися не стільки у смерті, скільки в житті! Я ж пояснював.  І невже хтось візьме на себе сміливість, щоб стверджувати, що знає, хто як насправді живе. Навіть про себе самих ми такого не знаємо. А про інших тим більше... Якщо є такі серед моїх колег, які можуть судити інших, то це надлюдина. Шкода, що я не здогадуюсь про його (їхні) таланти. Правда, для такого деміурга  звідси  лише крок  до велетенських багать Ніцше, які він палив вже божевільний

Правильні у попередньому дописі слова: "усі, хто думає інакше... " Чого ж колега мене позбавляє цього права? Чи є тільки її думка й всі решта - неправильні??? Дуже схоже. Але ж недаремно  Заратустра казав, що ще ніколи істина не опиралася на плече категоричного... Я не можу дозволити собі бути категоричним. Радий за того, хто може собі таке дозволити.

Банальним набором закидів про жіночо-чоловічі вчинки мене не купиш:) Я вже давно зауважив, що це ваш традиційний аргумент у всіх суперечках, коли нема, що сказати по суті. Щиро кажу, як колезі, давно варто придумати щось цікавіше:) Цей хід вже нє катіт. Щодо вимоги чогось від інших, то я нічого ні від кого давно не вимагаю. Розумний зрозуміє! А щодо наших вчинків, то хто знає, як хто з нас себе поведе, в ситуації вибору. Почекаємо закінчення громадянської війни. А, я забув, ви вже це наперед знаєте...

Ну, хоч в чомусь ми зійшлися: НЕ мною нав'язана і НЕ мною перекручена з самого початку дискусія точно нікому не потрібна. А без нового "останнього доводу  королів" вона ще безперспективна. Ще одна щира дружня порада - менше прикментників: залякана, втомлена, зневірена. Вийшов  цілий автопортрет. З цим треба бути обережнішим:)   Підсвідомість не обдуриш. Щодо вчинків, то мовчання, так  буває, теж вчинок. Інакше з якого б це дива когось аж так дратувало моє?  А як я мовчу: осудливо чи байдуже - це вже нікого не стосується. Тож насамкінець дякую, що залишили мені право думати, як я хочу.

Нехай тішаться ті, хто думає, що веде. А мені з того невелика втрата. Подумаєш, якась несформована особистість. Головне куди ми врешті решт кожен вийдемо. І взагалі це знову з того  ж розряду, що про жіночо-чоловічі вчинки. На городі бузина, а в Києві дядько. Мели все підряд, може професор покладе залік. Хоч убий не бачу зв'язку між предметом дискусії і моїм темним минулим :) Щодо мовчання, то я говорив про політику і політиків, а не життя загалом. Не треба пересмикувати і приписувати мені якісь твердження, щоб потім самому героїчно їх спростовувати. І щодо нав'язування думки, то і тут я розчарую. Ці висловлювання не реакція на анонімну дискусію. Відкрию таємницю: я так і живу. А ви тіштеся уявною приналежністю до таємного знання. Був у мене вже один такий товариш. Боюся вас розчаровувати - воно існує тільки у ваших головах і нічого спільного з життям не має. Надивився я вже цих втаємничених - дитячі фобії, юнацькі комплекси, зріла параноя на тлі алкоголізму. А, забув ще додати, моральне звиродніння порцію хворобливого самолюбства. До речі, а як же обіцянка "На цьому черговому словоблудії свого зарозумного візаві зі свого боку ставлю крапку у цій нікому не потрібній дискусії"?

О! А я думав ви оповіданнячко обговорюєте. А ви про те, хто на меч має кидатися. Краще пити чай. Корисніше

А я - про оповіданнячко. Сергій! Як здорово! Ти пиши, лише пиши. Усі ми)