«Дивотвір» отримав уніфікований паспорт

Музей етнографії Чернівецької гімназії №4 взято на облік в органах культури

      Про  повноправне громадянство в культурному й освітньому просторі міста й області «Дивотвір» заявив ще п»ятнадцять років тому  - з моменту свого  створення. І досі до приміщення початкової школи гімназії.по вулиці Лесі Українки, де власне прописаний «Дивотвір», тягнулися численні туристичні маршрути, тут відбувалися  цікаві освітні,  наукові, громадські акції. Закономірно,  що ініціативу педагога Михайла Покиданця підтримали керівництво й колектив цієї найстарішої в області української гімназії. Адже саме тут послідовно плекається дух українства. Отож  майстер народної творчості, віртуоз вишивки отримав  розуміння і підтримку колег. Прикметно, що  урочисту інавгурацію   музею готував увесь педагогічний та учнівський колектив.

      Алея дитячої творчості , самобутня буковинська співанка , веселкове різноманіття народних костюмів, в які вбралися діти, - особлива  аура  дійства . Розмай ошатних рушників створює мальовниче тло імровізованої сцени,  посеред якої пишається старовинна скриня. Поважно і бережно відкриває її Михайло Григорович – один за одним виймає свої твори , які поштиво приймають  діти і , стаючи півколом, утворють барвисте панно. Оживають на ньому рідне Поділля, Бойківщина й Гуцульщина, де Михайло Григорович жив і вчителював, Буковина, звідки родом  його дружина .  Читаємо на ньому узори  Покуття, Галичини, Лемківщини...Читаємо на ньому подвижницьку долю самого Михайла Покиданця, який  майже п»ятдесят років невтомно призбирує, відновлює, реставрує,  зберігає, збагачує і популяризує  народне орнаментальне мистецтво. Він – один з найперших номінантів обласної мистецької премії за збереження, примноження і розвиток народного мистецтва імені Георгія Гараса.  Та найголовніше - він щедро ділиться своїми скарбами. Його рушники, серветки, вишиті панно, ікони і картини – в різних куточках планети, де живуть українці, - Північній і Південній Америці, Канаді й Австралії, Польщі і Словаччині, Чехії і Румунії, Бразилії і Росії. В багатьох країнах побували його твори, зігріті натхненним серцем і створені невтомними руками. На різних широтах світового українського духовного простору рукодільниці ворожать над своїм ремеслом за узорами Михайла Покиданця. З легкого починання всеукраїнського журналу «Жінка»  ( в якому Михайло Григорович дебютував зі своїми малюнками орнаментів і який заохочував і «підстьобував» митця  до творчості) за Покиданцем вишивала –без перебільшення - вся Україна . І зараз його численні візерунки передруковують вітчизняні й закордонні видання і поширюють різні видавництва. В багатьох українських оселях присутня частинка його душі – вишиття  за  вишуканими узорами. І ці чепурні школярики, які оце зараз  бережно тримають неповторні рукотвори майстра, переймають у нього секрети майстерності в шкільному гуртку вишивки, власноруч  створили свої вишиванки, сценічні костюми для учасників танцювального ансамблю народного танцю «Вітерець», яким керує Михайло Покиданець.Це невід»ємна складова його педагогіки . І великою мірою – прояв характеру: він робить усе послідовно, прискіпливо й

зважено , наче стелить дрібний хрестик чи низинку у вишуканій вишиванці.

      І коли  майстер бере слово,  оживає отой розмай ошатних рушників, які створюють мальовниче тло імпровізованої сцени,-  вишивана Шевченкіана.Унікальний творчий проект до 200-річчя Тараса Шевченка, яке святкуватимемо наступного року. Двадцять авторських рушників Михайла Покиданця за мотивами творів Тараса Шевченка  ілюструватимуть ювілейне подарункове видання «Кобзаря». Рани почорнілого Поля, спів Лірника, сльози Катерини, історія Лілеї, краса Калини у лузі, пісня Соловейка ...Від творчого задуму  до втілення композиції. Саме про це  розповідає Михайло Григорович присутнім. Проникливо  згадує  роботу над знаковим панно - «Заповіт». Створив його до 175-річного ювілею Кобзаря. Прикметно, що тоді  твір був представлений у Каневі, у Шевченківському національному заповіднику і автор – єдиний з майстрів народного мистецтва гідно репрезентував Україну за кордоном. Цікаво, що саме цьому творові особливо пощастило на глядацькому «аукціоні». На виставці в Канаді Михайлові Покиданцю  за цей твір запропонували 700 доларів. Михайло Григорович вагався: згадав довгих два роки, коли переносив на полотно Шевченкові рядки; уявив своє досконале творіння в приватній колекції заможного канадійця, який любив хизуватися своїм українством, бо міг навіть на власні кошти придбати справжні твори мистецтва; припустив, що найімовірніше, демонструючи «Заповіт», імені автора згадувати не  будуть... Одне слово, і зараз ми , читаючи безсмертні Тарасові рядки , переймаємося  радістю від копіткого живописання  ниткою Михайла Покиданця.

             - В самому музеї можна проводити екскурсію біля кожного експонату – всі вони зібрані М. Покиданцем, його вихованцями різних років, подаровані небайдужими людьми, описані, систематизовані , занесені до інвентарної книги. За кожним – цікава історія, зафіксована в альбомі. Особливо  захопливі – про відродження бойківської та лемківської вишивки. У цьому великою мірою також прояв характеру  Михайла Покиданця – вчителя географії за освітою. Як справжній фахівець він  заповнює білі плями в народному  мистецтві - на мапі  національної свідомості.

 Олена ЧАЙКА.

 На фото: з імпрези «Дивотвору».

Фото Дениса КАШУМА.