ДИСТАНЦІЙНЕ ПРИМУШЕННЯ ОЗИРНУТИСЯ (читання на вікенд)

Раніше була епоха Книги. Ця епоха гармонійно та цілком природно була оточена й  дбайливо супроводжувалася, обгорталася театром, класичною музикою, поезією, гарним кіно, яке шанобливо робило екранізації найкращих, найдостойніших  книг.

Потім поволі й непомітно прийшла ера телебачення. Телебачення було доброзичливим лише спочатку, в «допультовий» чорно-білий період. Навіть перед телевізором людина тоді ще міцно тримала в руках Книгу, порівнюючи прочитане із побаченим, але більше довіряючи таки написаному.

Із винаходом пульту дистанційного керування телебачення почало керувати не лише телевізором, але й людиною, яка, наче покірний раб, напружено сиділа в кріслі чи, тривожно вдивляючись, приречено лежала на дивані. Телевізор став протезом життя. Кольоровий телевізор трохи згодом – кольоровим протезом життя. Ні - театр, опера, поезія, широкоформатне кіно залишилися. Але вони звузилися до розмірів телевізійного екрану, стали плоскими, зухвало-галактично кольоровими, як сама система PAL SEKAM.

Спочатку це було не дуже помітним. Але до телебачення додалися так звані «відіки», і стало остаточно зрозумілим, що  прекрасна епоха Книги віддалилася на загрожуючу, небезпечну відстань.

Ера телебачення так само непомітно перейшла у час інтернету.

А це час, який примушує озирнутися назад.

Людина, вихована Книгою, без неї вже не може існувати. Пристрасть до пізнання з допомогою Книги стає доброю звичкою на все життя.

Людина, вихована телевізором, без пульту стає некерованою, на жаль, у поганому сенсі. Таку людину можна зомбувати в усіх сенсах.

         Людина часу інтернету є некерованою за визначенням. Він, цей інтернет, сам власною розхристаною демократичністю підштовхує до некерованості. Крім того, Інтернет має безліч супроводжуючих та супровідних речей.

         Його супроводжують такі потворні явища як, скажімо, караоке. Це далеко не балет, і навіть не опера. Щоб співати караоке музичний слух не потрібен. Потрібний гарний зір, трішки нахабства та повна відсутність совісті.

         Або, наприклад, скайп. Це досить зручний сурогат прямого, безпосереднього спілкування людей між собою, який видають за чи не найбільше досягнення нинішньої епохи Тотального Забуття Книги. Такий собі союз інтернету із телебаченням та поштою. Скайп придумали дуже скупі й негостинні люди: буцім то у тебе гості, а кормити – поїти не потрібно.

         Але головне антигуманне надбання інтернету – це так звані соціальні мережі, які нахабно вдерлися в наше життя замість  публічних бібліотек. Різниця полягає в тому, що у бібліотеках ніхто ніколи не почувався одинаком, там завжди хтось тихо читав поруч, а соціальні мережі – це віртуальні тусовки глибоко закомплексованих або ностальгуючих одинаків. Нині багато хто з них проводить більше часу на інтернет-сайті «Однокласники», ніж свого часу в школі.

         Не подумайте, що я проти інтернету. Ні, все це добре. Але допоки ми говоримо про загальну людську свободу, про зручність, про швидкість, про раціоналізм.

         Коли ж мова йде про свободу моральну, свободу окремої людини, ситуація змінюється на протилежну.  Якщо тіло можна захистити бронею, то душа завжди гола. Людину, залежну від інтернету, починає вабити не Життя, а побут, не Світ, а дім, не Поезія, а «реп». Як кажуть, де вночі впав – там і планетарій. Такий собі духовний «фаст-фуд».

            Так, інтернет це модно. Але хочеться повернутися до Книги. Згадалося, як хороше ми погано жили з нею, як закінчували школи без Гуглу та Вікіпедії із медалями про відзнаки! І хтось цілком справедливо зазначив, що життя занадто коротке, щоб витрачати його на безпечне вилучення «флешки»…

            Заміщення книжкової культури інтернетною є штучним, а те, що  часом книжкова культура навіть обслуговує інтернетну, яка стала головнішою чи навіть головною, - взагалі збоченням.

         Існує спроба вже досить помітного чернівецького фестивалю Meridian Czernowitz, придуманого Лицарем Книги, Сином радіо, але звичайним інтернет - юзером Ігорем Померанцевим, щось змінити. І це вселяє надію.  Поки що слабку, але надію.

         Не виключено, що цей захід переламає невдовзі ситуацію: інтернет залишиться засобом просування фестивалю, а Книга постане його головною суттю.  Хоча б у Чернівцях.

Володимир Килинич