Диригент антиукраїнського оркестру

Диригент антиукраїнського оркестру

25.12.2017, 16:02

Винесений заголовок міг би викликати звинувачення в упередженості, якби він не мав під собою основи. А вона, на жаль, як для самого героя, так і для румунської громади Чернівецької області, надійна. Адже виступи буковинських румунів проти Закону України «Про освіту» тільки на перший погляд були стихійними. На публіці виступали Василь Терицану та Ауріка Божеску, свою «принципову позицію» у соцмережах висловлював лідер обласного «Опозиційного блоку», депутат обласної ради Дмитро Павел. Насправді ж ними диригувала вправна рука… громадянина Румунії, заступника голови «Румунського культурологічного центру Єудоксіу Гурмузакі» Євгена Патраша.

Щоб зрозуміти справжню роль Євгена Патраша у подіях, що мають виразні ознаки скоординованого демаршу проти політики української держави в освітній сфері, треба знати його біографію та мотиви, якими цей пан керується в своїй боротьбі проти України.

Дитинство, отроцтво, юність…

Євген Патраш народився 15 вересня 1959 року, який за східним календарем вважається Роком Земляної Свині. Астрологи впевнені, що народжені під цим знаком люди хороші організатори, приймають активну участь у суспільному житті, схильні жертвувати заради кар’єри, часто цікавляться комерційною сферою та політикою, де мають відмінний спосіб заявити про себе. Євген Патраш якраз той випадок, коли астрологи не помиляються.

Про дитинство Євгена Патраша відомо небагато, бо більшість його однокласників або роз’їхалися по світам, або навіть відійшли в кращі світи, звідки вже нічого не розкажуть. Ті ж, хто говорити може, характеризують його як трішки замкненого і відлюдькуватого, але дуже амбіційного хлопчину. Після навчання у школі Євген Патраш вступив до Чернівецького державного університету і навчався на найпрестижнішому в часи «застою» історичному факультеті, який був головною кузнею кадрів для партійного активу КПРС, КДБ та інших державних структур. У 1982 році Євген Патраш завершив навчання, проте освіту на цьому не закінчив. Через 11 років став випускником юридичного факультету Кишинівського державного університету і з того часу гордо іменує себе адвокатом.

У 1997 році закінчив факультет міжнародних відносин Національної школи політичних і адміністративних відносин в місті Бухарест, а потім навчався на юридичному факультеті університету «Бабеш-Бояї» в румунському місті Клуж Напока. У буремних 1990-х роках певний час Євген Патраш працював у компанії «Лукойл-Румунія», де відповідав за юридичне забезпечення входження на румунський ринок російського олігархічного капіталу.

В одному із найстаріших сіл Північної Буковини (вперше згадується в літописних документах ще у 1458 році), в Багринівці Глибоцького району, де народився Євген Патраш, його знають, пам’ятають і дуже поважають. Бо він один із небагатьох вихідців, який зумів вирватися із злиденної убогості і досягти немалих вершин. При цьому, про свою малу батьківщину Патраш не забуває і принаймні раз на рік, в травні відвідує рідне село на храмове свято. Так, наприклад, було у 2010 році, коли перед Євгеном та його рідним братом Міхаєм, який прийняв громадянство Молдови і навіть був у Кишиневі міністром економіки, в низькому поклоні схиляли коліна тодішні керівники району.

Водночас, довгожителі Багринівки пригадують, що до кінця 1980-х років Євген Патраш не відрізнявся якимось особливими політичними поглядами, завжди слідував у тому руслі, який визначала офіційна лінія КПРС і погляди любові до ідеї відновлення «Великої Румунії» не проявляв. Все змінилося на початку 1990-х, коли небагатьом прозорливим стало очевидно, що радянський лад дише на ладан і всюдисуще око КДБ втомилося слідкувати за ідеологічними настроями.

Євген Патраш якраз і був одним із тих небагатьох прозорливих і зрозумів, що дитячі ігри у вірність «радянському режиму» закінчилися і час вишукати стежину, яка принесе славу і багатство. Отож, на початку 1990-х він став одним із засновників першого в Чернівецькій області румунського національно-культурного товариства, яке пізніше стало називатися «Товариством румунської культури імені Міхая Емінеску». У 1990-1993 роках Євген Патраш був спочатку секретарем, а відтак і заступником голови цієї організації.

Світлина від BukNews.

Ідеологічне коріння «Румунського культурологічного центру Єудоксіу Гурмузакі»

Досвід такої громадської діяльності неабияк згодився, бо дав Євгену Патрашу широкі знайомства і він потрапив до тоді ще вузького списку «благонадійних співвітчизників за кордоном», на яких Бухарест покладав особливі надії. Особливо прийшлося до душі румунським політикам  відверте україно- та молдавофобство братів Патрашів, їхнє заперечення очевидних історичних подій та готовність і словом, і ділом служити ідеям відновлення «історичної справедливості» та вимагати відродження «Великої Румунії».

Щоб не виглядати голослівним треба звернутися до першоджерел. У травні 2001 року, на запрошення тодішнього завідувача кафедри політології та соціології ЧНУ Анатолія Круглашова Євген Патраш (на той час вже не громадянин України і громадянин Румунії) приймає участь у першій міжнародній науковій конференції «Україна – Румунія – Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин». Через рік виходить із друку його промова на конференції «Вопрос защиты прав национальных меньшинств во взаимоотношениях Украины, Румынии и Республики Молдова» (Україна-Румунія-Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Матеріали міжнародної наукової конференції / Буковинський політологічний центр - Чернівці: Букрек, 2002), яку можна вважати, як кажуть історики, програмною і такою, що повністю розкриває світогляд і мотиви поведінки Євгена Патраша. Під невинною назвою вміщено кілька ключових тез, які сьогодні, через 16 років чітко пояснюють звідки бере свій початок той процес, який журналіст Олег Тудан влучно назвав «бездумним похованням радіаційних відходів». Отож, слово автору:

Украина должна официально признать, теоретически и практически, этническую идентичность румын/молдаван (сторінка 322);

Политика «молдаванизации» румын продолжалась вплоть до начала 90-х годов, охватывая, в первую очередь, населённые пункты, находящиеся в прилегающей к Черновцам зоне (Боян, Магала, Коровин, Молодия, Острица и т.д.). Расчленение и в дальнейшем «молдавского» сегмента румын не имеет ничего общего с точки зрения научного обоснования, а значит не может найти себе места в новых условиях взаимоотношений трёх стран (сторінка 323);

– Сюрпризы льются постоянно как из рога изобилия … административный перевод бывших школ с русским языком обучения на украинский в местах компактного проживания румын без ведома родителей, острая нехватка учебников на родном языке и практический запрет ввоза художественной литературы из Румынии, неприведение сети учебно-воспитательных заведений в соответствие с национальным составом населения в случаях с румынскими населенными пунктами (в отличие от украинских) и др. (сторінка 327);

Настойчивая и планомерная кампания по подготовке перевода национальных школ на государственный язык обучения не имеет никакого законного, политического либо морального оправдания (сторінка 327);

Что же касается населённых пунктов с преобладающим большинством румынского населения (Корчевцы – 90%, Колинковцы – 88%, Турятка – 82%, Молодия – 68%, Валя-Кузьмина – 63%, Коровия – 56%, Котелево – 52% и др.), то они и далее остались с другим языком обучения, украинским (сторінка 328);

Постоянный прессинг на немногочисленные печатные издания, выходящие на румынском языке. Известны, в этом отношении, настойчивые попытки Черновицкой областной госадминистрации закрыть независимую газету «Plai romвnesc» (сторінка 329);

Отказ в возвращении Румынского Народного Дома. И вновь интересным является тот факт, что единственный национальный дом, возвращённый своим владельцам, является украинский. Отказано пока в этом всем другим – румынам, евреям, полякам и австрийцам (сторінка 330).

Коли викласти ці одкровення простою мовою, то отримаємо таке: Україна – це держава, що йде сталінською дорогою і помилково вважає молдаван окремим народом, а насправді ніяких молдаван немає і бути не може. Україна – це держава, яка умисно утискає права українських румунів на освіту рідною для них мовою і мало не під дулом пістолета заставляє українізувати школи. Така політика не має жодних законних підстав. Україна – це держава, яка переслідує румуномовні ЗМІ та не бажає провести реституцію, тобто повернути румунським товариствам власність, яку в них колись забрала радянська влада. Україна – це держава, яка не дотримується своїх міжнародно-правових зобов’язань у сфері захисту прав національних меншин.

Як бачимо, викладені у далекому 2001 році патрашеві думки дружнім хором повторюють у 2017 році, зібрані під дахом «Румунського культурологічного центру Єудоксіу Гурмузакі», діячі – Василь Терицану, Ауріка Божеску та інші борці проти закону «Про освіту».

Дорога до Бухаресту і назад…

Особливої уваги заслуговує те, що Євген Патраш та його прихильники неодноразово повторюють, що його «законна культурологічна діяльність із захисту прав румунів» викликає несправедливі переслідування з боку української держави. Наприклад, у 2005 році в публікації «Кадебешна практика СНД» стверджується, що українська влада руками спецслужб заборонила Євгену Патрашу в’їзд до України і не дала йому змоги захистити свої права у суді. Цей випадок названо особливо промовистим, бо, бачте, уродженця Чернівецької області нібито без жодних пояснень не пускають до рідної домівки, до могил родичів і т.п.

Погодимося, що випадок справді промовистий, але не через названі, а через інші деталі, про які сам Євген Патраш та його захисники скромно мовчать. Отож…

В листопаді 1999 року громадянин України Патраш Євген Миколайович звернувся до Президента України Леоніда Кучми із клопотанням надати дозвіл про вихід із громадянства України. 30 червня 2000 року Указом №843/2000 це клопотання було задоволено – він перестав бути громадянином держави Україна. До честі Євгена Патраша, він, як-то кажуть, заднім числом спробував поступити як законослухняний громадянин, бо в Україні подвійне громадянство не дозволено. Отож, він спочатку набув громадянства Румунії, а вже після того розпрощався із українським.

Громадянство Румунії Євген Патраш отримав ще… в 1996 році, коли йому 22 жовтня було видано паспорт громадянина Румунії для поїздок за кордон №003146835. Ідентифікаційну ж картку громадянина Румунії RT№174896 він отримав рівно через 61 рік після, як стверджує Патраш, «незаконної анексії території Чернівецької області радянськими окупаційними військами» – 28 червня 2001 року. Ось вона тонка іронія історії…

На цьому, схоже порядність і законослухняність Євгена Патраша скінчилися, бо закордонного паспорта громадянина України АС№967215 він так і не здав та продовжував ним користуватися, що, власне, і стало причиною його подальших проблем з уже нерідною йому українською фемідою.

Вранці 10 квітня 2002 року поїзд «Москва-Софія» прибув на станцію «Вадул-Сирет», попереду формальний паспортний контроль, а потім Сучава, Бухарест… Українські прикордонники під час паспортного контролю виявили, що громадянин Румунії «Еуджен Патраш» пред’явив їм недійсний закордонний паспорт вже два роки юридично неіснуючого громадянина України «Євгена Патраша». В Україні ж тоді діяла стаття 331 Кримінального кодексу, яка забороняла перетинати державний кордон без відповідних документів.

Тому стосовно Євгена Патраша було порушено кримінальну справу, під час розслідування якої він визнав, що у 1996 році добровільно набув громадянства Румунії, а у 2001 році добровільно вийшов з громадянства України. На свій захист Євген Патраш повідомляв, що його затримання «незаконное и объясняется не Уголовным кодексом, а политическими мотивами». В той же час двічі випусник юридичних факультетів, «адвокат Патраш» заявляв: «границу я пересекал на основании загранпаспорта, введенного в законном порядке, «вдруг» ставшего «недействительным». То что до сих пор в ОВИРе никто не может объяснить, как оформляется ПМЖ в Украине и на этом основании оформить проезной документ, уже не моя вина».

І справді, українське чиновництво вкрай забюрократизоване, але коли мова йде про інтереси держави, то воно вміє працювати на її користь і згідно букви закону. А тодішній Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказував чітко: «в’їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється … якщо при в’їзді на територію України він не подав дійсний паспортний документ, візу або інші документи, необхідні для в’їзду в Україну відповідно до чинного законодавства». Тому, тоді ж у 2002 році Євгену Патрашу було заборонено в’їзд до України терміном на 5 років.

Ця «несправедливість», власне, і стала причиною для звинувачень про те, що «злобна українська влада протизаконно переслідує» громадського діяча, адвоката, захисника прав румунської національної меншини Євгена Патраша.

Минув час. Покараний українською державою громадянин Румунії Євген Патраш не відмовився від своїх поглядів. Натомість навчився діяти більш обережно, щоб не давати приводів для нових кримінальних справ і спокійно займатися в Україні громадською діяльністю та бізнесом. Дуже специфічним, до речі…

Друге пришестя Євгена Патраша…

На вулиці 2013 рік. До Євромайдану та Революції Гідності ще далеко (власне, ніхто й не здогадується, що вони будуть), але з легкої руки московських політтехнологів Україною починає блукати «привид фашизму та націоналізму», від якого у 2014 році російські війська і найманці «захищатимуть» спершу Крим, а потім і Донбас. У травні 2013 року в Чернівцях під чуйним керівництвом чиновників із очолюваної Михайлом Папієвим (зараз народний депутат від «Опозиційного блоку») облдержадміністрації навіть проведуть мітинг проти «фашизму і фашистів». Але то буде потім.

А на початку березня в Чернівцях реєструють громадську організацію «Румунський культурологічний центр Єудоксіу Гурмузакі». Список засновників промовистий – на його чолі зіц-голова Василь Терицану з дружиною Оленою, а за їх спиною, звісно, Євген Патраш (який вже прикупив собі квартиру в Чернівцях по вулиці Коперника). Окрім них – головний редактор газети «Зоріле Буковіней» Микола Тома з дружиною Фелічією та донькою Діаною; подружжя Андрієш – Федір та Марія; знаний художник Михайло Єлісоветій; вже покійний впливовий новоселицький соціаліст Семен Говорнян; вчителька Чернівецької гімназії №6Лариса Жар; історик Степан Гостюк та поет Ілля Зегря; директор Карапчівського ліцею Євген Товарницький та колишній начальник відділу освіти Герцаївської РДА Марія Візітів; сільська голова Магали Олена Нандриш.

Нічим помітним ця організація два роки не займається, існує, як-то кажуть, «на папері». Проте ця тиша оманлива. Насправді, Євген Патраш підшуковував, на своє ім’я за власні (???) кошти купляв (близько 120 тисяч євро) та капітально ремонтував приміщення для центру. Роботи було багато і відтак лише 10 травня 2015 року на вулиці Ольги Кобилянської помпезно відкрили «Румунський культурологічний центр Єудоксіу Гурмузакі», який, за словами Василя Терицану, «став виразом понад 20-річних прагнень громадянського суспільства та зусиль кількох установ». Тоді анонсували, що при центрі діятимуть т.зв. «департаменти» освіти та шкіл, культури та літератури, а також бібліотека «Міхай Емінеску» та кафе «Бухарест». Але, певне, забули згадати, що це лише видима частина айсберга…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бійтеся данайців, які приносять дари! (Огляд всесвітньої мережі)

Світлина від BukNews.

Насправді ж, окрім культурологічних питань приміщення центру використовується як… пункт прийому документів на отримання громадянства Румунії. А це, подейкують, справа дуже прибуткова. Як писали журналісти «Часу», «важливим джерелом доходу румунського адвоката є і запис бажаючих на присягу, яку мають складати новоспечені громадяни Румунії на вірність тій же ж Румунії. Виявляється, що це не таке собі просте питання, бо списки особисто складає Генеральний консул Румунії в Чернівцях Елеонора Молдован, яка відправляє невігласів вчити румунську мову. До кого запитаєте ви? Так, до Євгена Патраша, який відкрив мовні курси. Але їх можна і не відвідувати, головне сплатити 200 євро, і питання вирішене. Подейкують, що румунський адвокат ділиться прибутками з Генконсулом, тому лише його клієнтів Е.Молдован включає до черги без заперечень». У 2015 році джерела «Часу» казали, що повний пакет послуг Євгена Патраша з такого делікатного питання як отримання громадянства Румунії, коштував від 1200 євро.

Напевно про подібну діяльність Євгена Патраша не підозрювало керівництво «Румунського інституту культури», яке у грудні 2015 року нагородило його відзнакою за внесок у розвиток відносин румунів України із «матір’ю Румунією». Так і написали – за заслуги перед румунським народом в Україні був нагороджений адвокат Євген Патраш. А те, що це не чергове брязкальце, а справді серйозна нагорода, свідчить хоча б те, що «Румунський інститут культури» діє при МЗС Румунії і фактично виступає тим троянським конем, якого засилають за стіни кожної держави, до якої румунські горе-патріоти і прихильники «Великої Румунії» мають хоча б найменші претензії.

Світлина від BukNews.

І лише в 2017 році виявилося, що не для однієї паспортизації створював Євген Патраш із товаришами «Центр Гурмузакі». Майже всі його засновники та активні діячі тим чи іншим чином доклалися до протестів проти Закону «Про освіту».

Сам же Євген Патраш, як вмілий диригент-ляльковод, залишався за лаштунками – із палкими промовами не виступав, своїх підписів під зверненнями не ставив, на людях не «світився». Але таки проколовся. Як-то кажуть, – ніщо не видавало в Штірліці шпигуна, окрім парашута за плечима. На мітинг під стінами облдержадміністрації Євген Патраш не прийти не зміг. Бо цей захід став єдиним за багато років проявом, по-суті, політичного протесту чернівецьких румунів. І коли ділити поміж його організаторами сумнівну славу, то все ж таки, щоб там не казали націоналісти з «Національного корпусу», левова частка заслуг належить не стільки Василю Терицану чи Дмитру Павелу, скільки Євгену Патрашу.

Судячи з усього мітинг під облдержадміністрацією став для Євгена Патраша своєрідним визнанням його непересічних диригентських  здібностей. Адже йому вдалося зі сварливого різноголосся чернівецьких лідерів румунських товариств, які погрузли у взаємних звинуваченнях, підозрах та заздрощах, за кілька років створити злагоджений оркестр, що здатен виконати партитуру будь-якої складності.

Євгену Патрашу є чим гордитися і йому залишається без надії таки сподіватись, що симфонія під ОДА не стане його лебединою піснею…

Ан. Тонеску

1


КОМЕНТАРІ (3)

тявкаешь зза паркана собака,боягузе . Мале імячко постав падло .

avatar

Ионел

25 грудня 2017 18:57

А що це ще за гнида? Гнати разом із Сааком!

avatar

Антон

25 грудня 2017 22:03

Імені Ан нема. Є Ян. Якщо він косить ще під того Антонеску, то діяч той дотримувався діаметрально протилежних поглядів і його шляхом ідуть Патраш і компанія. 

А переведення колишніх шкіл з російською мовою навчання на українську цілком логічне. Була колись держава тут Росія (СРСР), тепер її нема. Проти цього й керівництво тодішнє Московії не заперечувало. Навпаки -- посприяло.

avatar

Мигай

25 грудня 2017 23:17