Директору Дністровської ГАЕС Василю Суботі - 60

Енергетика – це не тільки основа розвитку господарства, що забезпечує технологічні процеси у промисловості, дає тепло і світло людям, це – направду яскраве сяйво долі людини, що на дивовижу вдало поєднує в собі унікальні знання і цінний досвід роботи у сфері гідроенергетики. Із 40 літ загального стажу 38 років директор Дністровської ГАЕС Василь Йосипович Субота дихає в унісон саме з упевненим поступом та розвитком цієї галузі, в особливому співзвуччі з незримими, але такими відчутними струнами, які, без перебільшення, дарують життєдайну силу усьому живому навколо.

Сьогодні володар почесного звання «Заслужений енергетик України», котре отримав за значні успіхи у виконанні виробничих завдань, упровадження передових форм організації праці та досягнення значних економічних показників, керівник Дністровської ГАЕС, котра по завершенню будівництва має стати не лише найбільшою гідроакумулюючою станцією Європи, а й шостою за масштабами гідроенергетики у світі, щокроку відчуває хвилюючу причетність до цієї величної справи. Адже його повернення на цей надважливий стратегічний для усієї держави об’єкт у грудні 2014 року співпало із пуском гідроагрегату № 2 в генераторному і насосному режимі та здачею його у промислову експлуатацію з отриманням сертифіката відповідності ГД № 2 в рамках першої черги будівництва Дністровської ГАЕС. А це – грандіозний крок у продовження будівництва цієї унікальної гідроспоруди, що посилить енергетичну конкурентноспроможність України та, безсумнівно, зміцнить її енергетичну безпеку.

Вітаючись із раннього ранку із древнім Дністром-Тірасом та вдивляючись, як помітно змінюються Бессарабські простори біля сіл Розкопинці та Василівка, і вже згодом повертаючись додому у яскравих вогнях станції пізнього вечора, Василь Йосипович неодмінно пригадує мудру настанову своєї матусі: «Шануй роботу і людей!». Саме цей приклад, як і багато інших людських чеснот, увібрав він у своє небайдуже єство із малечку від дорогих серцю людей – батька Йосипа Івановича та матері Ганни Йосипівни, примножуючи родинні щедроти в обіймах свого рідного Міжгір’я на Закарпатті.

Своє становлення юнак уміло мостив під час навчання у восьмирічці с. Вучкове, а відтак –у Міжгірській середній школі, між тим потяг до премудростей електроніки одразу взяв верх – тож згодом хлопець уже опановував спеціальність «Радіоапаратобудування» у Вінницькому технікумі електронних приладів. Ця професія і привела його на Буковину – у 1976 році Василь Йосипович розпочав трудову діяльність на посаді техніка-конструктора конструкторського бюро Чернівецького заводу «Гравітон», водночас заочно навчаючись на загальнотехнічному факультеті Чернівецького Національного університету ім. Ю. Федьковича. Перевівшись із часом до Львівського політехнічного інституту, у 1982 році він здобув вищу освіту за спеціальністю «Автоматика та телемеханіка».

Між тим, попрацювавши техніком заводу «Гравітон», у жовтні 1977 року за комсомольською путівкою Василь Йосипович поринув в атмосферу молодечого запалу й ентузіазму на будівництві Дністровського гідровузла, збагачуючи свій досвід уже провідним інженером-наладчиком спеціалізованого налагоджувального управління тресту «Гідроелектромонтаж». З огляду на доволі непрості часи в державі та відсутність фронту робіт на Дністровському гідровузлі, Василь Йосипович виїздив у відрядження, виконуючи важливі пуско-налагоджувальні роботи на ДніпроГЕС-2, на Кривопорізької ГЕС у Карелії, реконструкції Київської ГАЕС, з електропостачання й автоматики різних об’єктів у Комі АРСР, Чорнобильської АЕС. А вже на Дністровській ГЕС, що важливо і вже символічно, здійснював пуско-налагоджувальні роботи на всіх шести гідроагрегатах.

Із незбагненним виром питань, проблем, перспектив і розбудови Дністровської ГАЕС В. Й. Субота уміло справлявся ще з 1993 року, упевнено й мудро, злучаючи усі набуті знання й досвід, шануючи труд підлеглих і колег, торував стежечку від начальника відділу обладнання Дністровського комплексного каскаду ГЕС і ГАЕС, заступника директора з капітального будівництва ДАЕК «Дністрогідроенерго», головного інженера з будівництва ДП «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» до виконувача обов’язки директора, а відтак – і директора та технічного директора ВАТ «Дністровська ГАЕС». А уже з червня 2002 року, взявши на себе величезну відповідальність, Василь Йосипович став головою правління ВАТ «Дністровська ГАЕС».

Дуже непросто довелося керівнику долати усі труднощі й усілякі перипетії, пов’язані з недофінансуванням будівництва, пошуком інвестора, бо ж у нього як фахівця своєї справи, що свого часу налагоджував і вводив в дію не один гідроагрегат колишнього Радянського Союзу, боліла душа за долю цього важливого стратегічного об’єкта.

Між тим життя вносило свої корективи у долю країни та її людей, змінювалися рядочки і в трудовій біографії В. Й. Суботи: незважаючи на географію робочого ритму, завдяки накопиченому досвіду, вагомому багажу знань та неодмінному прагненню і вмінню самоудосконалюватись, Василю Йосиповичу вдавалося виконувати усі поставлені задачі і на посаді технічного директора та заступника голови правління Консорціуму «Південна енергетична Компанія», і, обіймаючи посаду технічного директора ТОВ «Акванова Івестмент» (м. Київ), відповідати за експертну оцінку з питань гідроенергетики та малих ГЕС, і очолюючи департамент експертизи та моніторингу перспективних проектів ПАТ «Укргідроенерго», і ставши заступником директора з капітального будівництва філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» ПАТ «Укргідроенерго».

І ось уже з квітня 2015 року Василь Йосипович Субота успішно очолює філію, переймаючись кожним ритмом у серцебитті гідроагрегатів, вимагаючи від працівників такої ж відданості обраній справі та неабиякої сумлінності у виконанні поставлених державою задач, щиро радіючи кожній новій події на Дністровській ГАЕС. Ось так щодень, відчуваючи себе невід’ємною часткою цього живого і надпотужного організму, Василь Йосипович із гордістю вдивляється у цю унікальну гідроспоруду – Дністровську ГАЕС.

Окрім чи не цілодобової зайнятості на станції, Василь Йосипович Субота знаходить час і для громадської роботи – 1 грудня 2015 р. він, єдиний представник Новодністровська, урочисто склав присягу депутата Чернівецької обласної ради.

А між тим, укотре оглянувши у притишеному надвечір’ї прискіпливо-уважним оком станцію, з якою зріднився, здається, до найменших струночок єства, Василь Йосипович із задоволенням рушає додому – у свою затишну і надійну гавань, де щедротно розкошує душа в обіймах родинного духу. І хоч дуже часто господар дому ще помітно продовжує подумки перебирати крупинки щойно минулого робочого дня, ніяк не перемикаючи отой незримий якийсь передавач гідроенергетичних турбот, дружина Алла Володимирівна мудро повертає чоловіка місточком любові, поваги й розуміння до домашньої атмосфери. І це не дивно, адже ще із часів спільного навчанні у технікумі, жінка зрозуміла й усвідомила, що її обранець – справжнісінький, як то кажуть, «технар», та і доля продемонструвала, що не вміє він ні жити уполовину, ні любити навпіл, ні працювати на півпотужності. «Він весь – у роботі, як його мама!» – навдивовижу щасливо зізнається вродлива жінка, дивлячись на котру, аж ніяк не віриться, що кількома тижнями раніше доля поцілувала її такими ж щедротними літами. Тож пробував Василь Йосипович і риболовлю, і полювання, однак гідроенергетика заполонила його достоту, залишивши недоторканними лише сімейний затишок із найкращими своїми дівчатами – любою дружиною та милою донечкою Олею, котра разом із чоловіком Андрієм потішила сімейство щасливим продовженням в онучатах Дмитрикові та Катрусі. І саме з народженням дітей Оля, яка до трепету щиро згадує усі неповторні миті свого щасливого дитинства, побачила у батькові, що повсякчас і в будь-якій ситуації був прикладом справжнього чоловіка та володарем дивовижної якоїсь скарбнички знань «все про все», нові вражаючі до радісного щему якості. Саме він, Василь Йосипович, напрочуд вдало добираючи до найрізноманітніших ситуацій яскраві родзинки народної мудрості, навчив молодих батьків у жодному випадку не підвищувати голосу на дітей, а, подібно до води, що точить і камінь, мудро вишукувати аргументи і пояснення, виховуючи у малечі найкращі чесноти, що сам успадкував од батьків. Неймовірно люблячи понад усе чарівних онучат, дідусь здатен на найнесподіваніші дива заради своєї красуні, уже успішної й титулованої гімнастки Катрусі та бути взірцем мудрості, справедливості та чоловічої справжності для старшого, Дмитрика. Між тим Оля завжди із теплотою згадує про маленькі дитячі таємниці чи то якісь перші вагання, котрі довіряла саме батькові, хоча інші питання вдавалось легко вирішувати у жіночому тандемі з матусею. І що головне, ніякі керівні посади жодним чином не впливали на його безмежну доброту й любов до своїх найрідніших людей.

І все ж куди не закидала б примхлива доля, він, технічно високоосвічений фахівець, не припиняв самовдосконалюватись, не вагаючись, невтомно шукав відповіді на запитання, що раптом виникали, у книгах та Інтернеті. Працюючи у Вишгороді, на власні очі пересвідчився в енергетичних ритмах геть усіх станцій компанії «Укргідроенерго». І як би там не було, на переконання вірної подруги Алли Володимирівни, з якою у жовтні цього року святкуватимуть рубінове весілля, на першому місці у Василя Йосиповича Суботи – обрана галузь, а вже потім – керівна посада. А ще – рідний з 1977 року Новодністровськ – найкраще місто у світі, котре ні на що не розміняє!

Невипадково, мабуть, таке вагоме життєве перевесло 60-ого дня народження заквітало його долю 29 червня у співзвуччі з повним завершенням пуско-налагоджувальних робіт та здачею у промислову експлуатацію гідроагрегату № 3 Дністровської ГАЕС, тож його глибоко символічне ім’я «Надія» уже зовсім скоро піднесе омріяну для усього колективу станції мить – отримання сертифікату відповідності.

Тому й подарував Бог такі щедрі літа ювіляру, де кожен із шести десятків літ осяяний повагою колег і гідною шаною керівництва, розумінням і признанням підлеглих і врешті – таки Божою милістю бути на цій землі ЛЮДИНОЮ.

Інна ГОНЧАР, фахівець зі зв’язків з громадськістю філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС»

Фото з архіву ювіляра