Директор Карапчівського ліцею імені М.Емінеску Євген Товарницький святкує ювілей

Дорога карбована від інженера – до педагога й директора

Можна мати повну голову знань, повний куфер дипломів, але при цьому не мати головного для вчителя: інтелігентності, доброго слова і любові до учнів, поваги до колег і людей, котрі тебе оточують поза стінами навчального закладу.

Ця думка ще раз пригадалась, коли наша розмова з директором Карапчівського ліцею імені М.Емінеску Євгеном Товарницьким завершилась і ми потиснули один одному руку на сходах під навісом, бо далі періщив холодний осінній дощ, що аж ніяк не міг розвіяти ті приємні кілька десятків хвилин спілкування з цією непересічною людиною.

Вступ до Кишинівського політехнічного інституту, потяг до інженерної спеціальності аж ніяк не віщували майбутньої педагогічної кар’єри. Але на те воно і життя, аби нерідко повертати задуми і мрії юнацьких років. А саме так і склалось у Євгена – сина талановитого вчителя і директора ліцею, знаного за межами Буковини Василя Івановича Товарницького.

Власне, свої перші педагогічні кроки Євген Васильович рорбив ще з середини вісімдесятих років минулого століття, коли поєднував інженерську працю на підприємстві із викладанням предмету інформатики у Карапчівському ліцеї. Втім, шкидко зрозумів, що набутих знань у політехніці замало для повноцінної праці вчителя, отож і вступив на навчання, а відтак і успішно закінчив заочне відділення математичного факультету Чернівецького держуніверситету. Тепер уже кожен день дедалі більше додавав упевненості в тому, що педагогічну ниву засіває для учнів саме тими зернами, яких вони потребують.

...Того дня 1994 року в сім’ю Товарницьких лихо увірвалось зненацька і страшно: не стало батька. Смерть Василя Івановича шокувала, з нею не можна було змиритись. Але то була все-таки гірка правда, яку довелось визнати і рідним, і колегам. Колектив ліцею очолив на якийсь час Віорел Ілліч Дущак. Він, колишній заступник директора, робив все, що міг, аби утримувати в ліцеї високу планку Василя Івановича Товарницького. Та минув рік і якоїсь миті Віорел Ілліч підійшов до Євгена Васильовича:

- Ти молодий, тобі легше буде продовжити батькову справу. Подумай над моєю пропозицією.

- Тоді, чесно кажучи, - пригадує Євген Васильович, - я навіть розгубився, навіть не знав, що відповісти. Пообіцяв тільки подумати. Пішов за порадою до старшого брата батька — Аурела, який вчителював у сусідньому селі. Розмова наша видалась тривалою і непростою, але й корисною, настановчою. Словом, за тиждень дав згоду, а невдовзі мою кандидатуру підтримали і в колективі, і в районі.

Ці понад двадцять років відтоді підтвердили високе реноме Євгена Васильовича і як педагога, і як керівника. Карапчівський ліцей має добру славу, його випускники поповнили ряди лікарів і викладачів шкіл, багатьох інших престижних професій.

- Знаєте, - додав Євген Васильович, - мене глибоко вражає і те, що серед колишніх наших учнів є нині шість, котрі несуть людям невичерпне слово духовності, віри у Бога й добро. Це не може не радувати.

Свій ювілей – п’ятдесятип’ятиріччя від дня народження, а воно виповнилося учора, Є.В.Товарницький зустрів із значним багажем здобутків і визнань: він «Відмінник освіти», вчитель-методист, учасник і призер ряду районних і обласних конкурсів професійної майстерності, «Учитель року», нагороджений медалями «10 років Незалежності України» та «Міхая Емінеску».

Як і кожен батько, разом з дружиною гордиться своїми дітьми. До речі, всі вони із вищою освітою. Іонел і Іонела вчителюють поряд із батьками у ліцеї, а Вероніка має престижну роботу у столиці Чехії – Празі.

Із роси та  води Вам, Євгене Васильовичу, ще на многії літа!.

Василь ГЕЙНІШ.