Доріг багато, а Вишнівський Шлях в Ломачинцях, що на Сокирянщині один...

Про цей Вишнівський шлях наслухався так багато цікавого, інтригуючого душу і серце, що він своєю правдивою історією заслуговує того, щоби в історії села Ломачинці, що на Сокирянщині, згадка про нього ніколи не меркла. Зрештою до цього чи то в Ломачинцях, чи в сусідніх з 5-10 хатчин П’ятихатках змушує сама правда життя.

А історія ломачинського Вишнівського шляху вельми показова та повчальна. З погляду самої його історії, твореної тоді, коли хтось із жителів цього наддністрянського села обіч звичайного грунтового путівця взяв і посадив ще й липові деревця. Аби красивішим був той путівець і працьовита бджілка могла згодом медку запашного настарати.

Але вже пора неквапом пройтися знаменитим шляхом у кілька кілометрів від Ломачинців до урочища «Вишневе». Та ще й в супроводі колишнього сільського голови Михайла Михайловича Шундрія. Хто-хто,  а саме він з притаманною любов’ю до історії свого населеного пункту зробив чи не найбільше, заглиблюючись в темінь тих далеких часів, коли якраз на території села у VIII-XIII ст. на величні православні празники працьовитий бессарабський люд скликали дзвони тамтешнього Свято-Михайлівського монастиря, функціонувало місто-городище Кучелмін та оборонний вал, який зберігся по сьогодні.

Щодо самого Вишнівського шляху. На основі багатьох матеріалів, зібраних Михайлом Михайловичем, дізнаємося, що його будували в максимально стислі строки. Аякже: сюди ось-ось мала прибути сама цариця Катерина І. Самодержавиця запланувала за одним махом під час своєї поїздки до Одеси завітати на підлеглу Росії Бесарабію, якою з 1821по 1823 роки управляв віце-губернатор Крупенський, предки якого були депутатами Російської Думи, а сам він був ще й ад’ютантом великого князя Миколая Миколайовича. Тож з нагоди навідин цариці й був вимощений Вишнівський Шлях та ще й збудований на Дністрі міст, через який прямував ескорт цариці.

Відшуміли віки та століття. І тільки старезні липи, яким уже за 200 років, пам’ятають ту історичну мить. В останній раз шлях капітально ремонтували в 1918 році, а міст через Дністер був зруйнований в ході Першої світової війни.

Похвально, що живемо не хлібом єдиним. Тож як важливо у цьому сенсі шанувати свою історію із сивини минувшини, що в тих же Ломачинцях починається з призабутого городища, зниклих у часі цвинтарів та капличок. В тому числі і Вишнівського Шляху, де й посьогодні шумлять двохсотрічні липові дерева, у розкішному вітті яких навздогін століттям ось-ось загуде бджола золота.

Іван Агатій