Державний підхід Бурбака, або за що червоніють міністри

Марними є сподівання перекинчиків усіх мастей, які поміняли десятки партій, чи фарбованих лисів, що вірою й правдою служили усім владам й режимам,   а найбільше - собі і власній кишені - вкотре обдурити людей. Ганебний адмінресурс, що знов буйним цвітом розквітнув на виборчих округах Буковини,  лише провокує напади народного гніву. І лють ця, як показує хвиля смітникових люстрацій, що прокотилася Україною, не безсила. 

До людей - з правдою і добрими справами

Розбурхані  десятиліттями несправедливості, брехні і зневаги буковинські люди  краще за політичних маніпуляторів розрізняють, де правда, а де брехня. Ніяким самовисуванням чи балотуванням від нових політичних партій і брендів не приховати довгого шлейфу ганебних вчинків, який тягнеться за деякими претендентами на депутатський мандат від 204-го виборчого округу.

Люди добре знають в лице тих, хто всю свою політичну і професійну кар’єру збудував на обслуговуванні інтересів олігархів, а тепер приміряє шкуру демократа, борця за правду чи миротворця. Солодкоголосими обіцянками про європейські дороги не приспати сумніву: а що заважало деяким кандидатам – роками причетними до їх будівництва – зробити їх такими раніше? Ті ж з кандидатів, що уявили себе вершителями земних справ і навіть людських доль мешканців цілих районів, дивують хіба лиш межею власних цинізму й безсовісності, яку готові переступити, щоб знову дорватися до корита.

Скільки крові ще має пролитися в Україні, щоб раз і назавжди закрити цим аферистам дорогу у владу?

Біль  і образа чесних трудівників, які вихлюпуються назовні під час спілкування з кандидатами в депутати, рвуться з дна їхнього серця. Спрацьовані десятиліттями непосильної роботи колгоспниці, які віддали здоров’я й молоді роки за жебрацьку старість, працьовиті заробітчани, які чесним трудом не можуть доробитися до сякого-такого достатку, нарешті молода мати - вчителька, яку без відпустки звільнили з роботи, і яка  не може пробити стіну чиновницької байдужості в пошуках правди, вже не просять - волають до влади! І цей протяжний людський стогін здіймається над Україною.

З такими людьми важко, подекуди неможливо  спілкуватися:  вони вже нікому і нічому не вірять. Чи не єдине з чим, до них ще  можна поткнутися – правда. Не ганебних 150 гривень, якими багато обіцяють просто «нагодувати» того, хто спробує їх ще раз таким чином принизити, а чесна й відверта розмова на рівних. 

Приблизно така, яку пропонує  мешканцям 204-го округу кандидат в народні депутати України Максим Бурбак - політик нового – революційно-майданного - покоління, міністр інфраструктури в уряді прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. В лютому цього року – після повалення режиму Януковича –  він був серед тих нечисленних сміливців, які після Революції Гідності, в умовах російської агресії не побоялися звалити на себе відповідальність за найважливішу галузь вітчизняної господарки.  Не сподіваючись лаврів чи вдячності, а просто рятуючи країну від хаосу і розвалу. Тепер треба закріпити успіх і завершити розпочате.

Спочатку як депутат Чернівецької обласної ради від "Фрону Змін", а згодом як народний депутат Верховної Ради України від об’єднаної опозиції «Батьківщина»  Максим Бурбак свідомо обрав собі для роботи місто Новодністровськ, Заставнівський, Кельменецький, Сокирянський, Хотинський райони.

Проблеми  цього унікального регіону він знає не за доповідними помічників. Не один день провів він на окрузі, вислуховуючи виборців, заглиблюючись у хитросплетіння їхніх життєвих проблем,  допомагаючи їх розв’язати. Тепер  - це єдиний з-поміж міністрів, що свідомо балотується до парламенту не по партійному списку, а по мажоритарному округу.  Бо не може підвести людей, які одного разу йому вже повірили.

На фото: Відверта розмова з громадянами у центрі м. Заставна. Здавалося б, що може бути легшим: погоджуйся з усім, що кажуть люди і обіцяй те, що їм приємно почути. Але популізм – це не стиль команди "Народного фронту" і міністра Максима Бурбака.

Чи є вибір між поганим й ще гіршим?

Немає такої аудиторії, яку б кандидату в депутати України Максиму Бурбаку не вдалося налаштувати на конструктивний діалог. Найзавзятіші сперечальники змушені врешті-решт якщо й не визнати остаточно його правоту, то принаймні почути аргументи міністра. І не тільки тому, що він спілкується з людьми їхньою мовою, ходить без охорони чи великого почту.  Це розмова на рівних:  не за підготовленими темами й запитаннями, а навколо найгостріших проблем сьогодення, які турбують людей.

Коли аудиторія бачить і чує, що посадовець не лише знає, чим живуть  прості люди, говорить не гаслами, а оперує фактами, готовий роз’яснювати, відповідати за кожне рішення команди прем’єра Арсенія Яценюка, до якої належить і сам, завжди настає перелом. Незалежно від теми, яка обговорюється й гостроти претензій людей до влади. А спектр цих тем направду широкий: від курсової політики Національного банку України, люстрації посадовців, соціального захисту учасників АТО - до стану доріг, проблем  ЖКГ, перспектив пережити нинішню зиму без газу і навіть проблем його реверсу зі Словаччини.  Про останнє несподівано можуть запитати будь-де: на сільській вулиці чи у дитячому садку.

Гостра дискусія відбулася в колективі ПАТ «Чернівцігаз» у м. Заставна.  Людей цікавили причини знецінення гривни й високий курс долара, поганий стан доріг у районі і, звісно, газові справи.

Максим Бурбак одразу спростував повідомлення, які поширюють деякі ЗМІ, про можливість чергового подорожчання газу для населення. Підстав для цього наразі немає. Навпаки, тверда й принципова позиція українського уряду і особисто прем’єра-земляка  Арсенія Яценюка на переговорах з Росією вже спричинила цінові поступки з її боку. Газ з Європи Україні пропонують за ще нижчою ціною.

Кабінету міністрів наразі залишається вирішувати тактичні питання. Так, країні справді не вистачає кілька мільярдів кубометрів газу. Але уряд знає, як вийти зі скрути. Першочергово газом вітчизняного видобутку буде забезпечуватись населення і соціальна сфера, а вже потім промислові підприємства.  Нехай Фірташ та інші олігархи, а також ті, кого вони ведуть тепер  в парламент, купують газ для своїх підприємств напряму у Росії.

Водночас проблема полягає у тому, де прокласти межу. Адже працюючі підприємства - це ті самі робочі місця, зарплата людей тощо. «На жаль, господарка нам дісталась в такому катастрофічному стані, що тепер частіше  доводиться вибирати не між хорошим й поганим, а поганим й ще гіршим», - відверто зізнається М.Бурбак.  Кандидат в депутати звернув також увагу на те, що значна частина сусідніх румунських сіл - з іншого боку кордону - взагалі не газифіковані. Там давно і успішно використовують альтернативні види палива. Тому нинішня газова криза – це також шанс зістрибнути з російської газової голки, на яку українців підсаджували десятиліттями. Так, як це давно зробили країни Східної Європи чи Грузія. «А зиму ми обов’язково успішно  перезимуємо», - резюмував міністр.

Доводиться кандидату-міністру віддуватися також за те, що не належить до сфери його чи навіть всього Кабінету міністрів України компетенції. Курсова політика –  сфера відповідальності Національного банку України,  Президента, який вносить кандидатуру голови Нацбанку на затвердження Верховної Ради. Вплинути на цей інститут, за всього бажання, уряд не може. Хоча його голова Арсеній Яценюк колись блискуче зарекомендував себе саме в цій установі. Але популізм, перекладання відповідальності на інших людей – це не стиль команди "Народного фронту" і міністра Максима Бурбака. Тому кандидат в депутати відповідає за всіх.  

Нинішні коливання – прямий наслідок штучного стримування курсу долара й євро попередньою владою. Представляючи в першу чергу інтереси великих промислових експортерів колишня влада штучно занижувала курс долара. Так було вигідніше власникам великих підприємств, які продають свою продукцію за валюту. При низькому курсі долара витрати на виробництво, заробітну плату працівникам менші, а зиск від проданої за валюту продукції вищий. Отриману  таким чином різницю олігархи  часто вкладали не в розвиток економіки й соціальної сфери, а виводили у офшори. Курс долара, який давно не відповідав реаліям валютного ринку, влада тримала навіть в умовах інфляції. Бо так було вигідно олігархам, яких вона обслуговувала.

За такого підходу багато чого необхідного Україна змушена була закуповувати за кордоном. Звідси прив’язка багатьох внутрішніх цін до курсу долара, що тепер українці добре відчувають на власній кишені.  Торговельне сальдо, яке дісталось у спадок команді Арсенія Яценюка, було негативним - мінус 6 мільярдів гривень. Україна імпортувала значно більше, ніж вивозила на  зовнішні ринки. Нині це співвідношення суттєво змінилося: українці продали на мільярд більше товарів і послуг, ніж закупили.

Підписана Угода про Асоціацію з Європейським Союзом, який відкрив для України свої митні кордони, незабаром суттєво виправить ситуацію. «Через війну, економічні проблеми  ми якось забули, що одну з головних вимог, через яку почалась Революція Гідності, уряд вже виконав»,  - не втомлюється нагадувати співвітчизникам Максим Бурбак.  Хоча й цього, звісно, ще недостатньо. За приклад собі Україна мала би взяти Польшу, яка намагається все, що потрібно для виробництва і споживання виробляти сама. І таким чином не залежати від курсу долара й євро. Тільки тоді валютна складова у ціні будь-якого товару формуватиметься тільки ціною енергоносіїв, які країна змушена імпортувати.

 За що червоніють міністри

 «Єдине, за що мені доводиться червоніти перед людьми – це стан вітчизняних доріг», - щиро зізнається Максим Бурбак, чим обеззброює найзавзятіших критиків. Хоча таких у багатьох колективах Заставнівщини і Хотинщини, де він вже встиг побувати, майже не виявилося. Так, ситуація на вітчизняних дорогах, часто катастрофічна. Частково це наслідок бюджетної політики попередньої влади, яка таким чином карала цілі області й регіони за супротив політичному курсу правлячої верхівки. Свою тезу міністр підтверджує прикладом: у Слов’янську, через який пройшла війна і де він часто буває, дороги кращі, ніж в більшості областей Західної України. 

Нині, як міністр інфраструктури він робить все від нього залежне, щоб   виправити несправедливість. Щоправда робити це доводиться у межах доступного бюджету і дбаючи вже про всю Україну. З одного боку, кошти, які його міністерство акумулює на потреби доріг, ніби значні. Щомісяця це щонайменше 800 мільйонів  -  мільярд гривень дорожнього збору. Біда лише в тому, що згідно з чинними в Україні законами, усі вони надходять не на окремий рахунок, а до Державного бюджету України. А звідти часто  спрямовуються на інші потреби. Наприклад, латання 50-ти мільярдної діри у бюджеті Пенсійного фонду України, дотації НАК «Нафтогаз України» тощо.

Критики Уряду часто, чомусь, забувають розповісти, що воююча країна не має боргів по зарплаті перед бюджетникам і пенсіях, вперше за останні три роки погашено борги Держказначейства місцевим територіальним громадах. І це за умови, що ще 19 мільярдів гривень перераховано на армію, яку десятиліттями цілеспрямовано нищили. Усе це ті кошти, за які можна було б індексувати зарплату, пенсії,  врешті більше ремонтувати дороги. Але країні доводиться визначатися з пріоритетами. «На засіданнях Кабінету міністрів нам часто доводиться сперечатися за кожний мільйон, на які саме потреби його спрямувати», - розповідає людям кандидат в депутати. І державний підхід має переважати містечковий інтерес.

Необхідність сплачувати відсотки за 40 мільярдів боргу, що каменем висить на шиї «Укравтодору», залишає на дороги самі лише крихти. Добре, якщо з п’ятнадцяти запланованих цього року на дороги  мільярдів, до них дійде заледве два. В масштабах всіє країни – це мізер. Нині на балансі Мінінфраструктури перебуває 170 тисяч кілометрів доріг.

Максим Бурбак пропонує шляхи вирішення цієї складної проблеми. Більшість доріг мають бути передані на баланс місцевих громад, а в держави залишитися лише в межах 32 тисяч кілометрів.  Але передані не так, як це часто робили раніше  - без фінансово забезпечення. Неодмінною складовою реформи стане передача дорожніх фондів на місця. Тоді кожна громада сама зможе дбати про стан своїх доріг в межах населених пунктів.

Хоча правда також і те, що без подолання споживацьких підходів, притаманних багатьом критикам, у цій справі теж не обійтися. Скільки б грошей не вклала держава в дороги, якщо громада не буде їх берегти, вже незабаром вони знову стануть дірявими, як решето. Не можна закривати очі на те, як великі агрокорпорації, такі як «Мрія», «Сварог», що працюють в районах 204-го виборчого округу, перевантажують транспорт, яким вивозять врожай. І замість дозволених 40 тонн - перевозять автошляхами всі 80. Жодний автобан не витримає такого знущання. Тим часом податки, дорожній збір ці зареєстровані за межами Буковини фірми сплачують в інших областях, буковинцям залишаючи ями на дорогах.

Слово до співвітчизників

Та  якою предметною й актуальною не була б дискусія, найцікавіший момент в ній, коли між кандидатом і аудиторією встановлюється живий контакт. Марно тоді сподіватися швидко закінчити зустріч. Тоді кандидат в депутати, що зазвичай спілкується з людьми стоячи, зручніше вмощується на стільці. Це значить розмова закінчиться ще не скоро. На зміну первісній настороженості, подекуди недовірі, приходять посмішки, навіть щирий сміх. Люди добрішають, розкриваються назустріч чесному слову. Жартують про те, як онукам переповідатимуть, що бачили живого міністра.  Це тоді люди починають більше розповідати про себе, згадувати відвідини інших кандидатів. І це в такі миті лунають найцікавіші питання і відповіді, слухачі діляться наболілим, тривогами й сподіваннями.   Це вже розмова не міністра чи кандидата у депутати, а добрих приятелів, які сіли погомоніти.

Максим Бурбак уважно слухає, жартом відповідає на жарт, але серйозно  просить вже не своїх виборців, а таких як і він сам співвітчизників: підходить вам моя програма і моєї команди – підтримайте. Ні - воля ваша. Прошу вас про єдине: не віддавайте і, головне, не продавайте свій голос сумнівним партіям і кандидатам, не слухайте солодкоголосих обіцянок, бо гарні слова часто ховають облуду. Досить ставати на одні й ті самі граблі.

Це саме та якість, що відрізняє вибори в мажоритарному окрузі від місця в партійному списку. Можливо, саме через таке живе спілкування з людьми Максим Бурбак і знехтував місцем у ньому. Виборці відчувають це, віддячуючи щирими симпатією і прихильністю. Задовго по тому, як міністр-кандидат залишив приміщення, де відбувалася зустріч, вже лише між собою підводять їй підсумок: «це розумний чоловік, йому можна довіряти і на його слово можна покластися!»