Декомунізація необхідна для кращого життя в Україні, - Володимир В'ятрович (+відео)

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович прочитав у Чернівцях лекцію про декомунізацію. Він також повідомив, братиме участь у дострокових парламентських виборах в складі партії «Європейська Солідарність».

Атаки на українську мову, на українську церкву, на українську національну пам’ять з боку проросійських сил повинні мобілізувати громадян України. Саме зараз настав час захистити все те, що було зроблено за останніх п’ять років, – заявив під час лекції у Чернівцях директор Українського Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

«Ми повинні показати Кремлю, що мову, церкву, українське військо, національну пам’ять ми не збираємося здавати. Ми підемо у наступ, підемо далі утверджувати українську національну ідентичність, ми будемо робити Україну сильнішою і, я переконаний, Україна переможе Росію. Ця перемога буде досягнута завдяки нам з вами», – пояснив Володимир В’ятрович. 

Володимир В’ятрович також розповів слухачам для чого Україні необхідна декомунізація. Кілька десятиліть тому Україна була тим майданчиком, на якому російські комуністи відпрацьовували свої людиноненависницькі методи утвердження тоталітаризму.  І вже тоді проти України було застосовано увесь арсенал так званих гібридних методів ведення війни. Гібридна військова і інформаційна агресія – це не винахід ХХІ століття. Проти України його активно застосовували вже починаючи з 1917 року. Зараз ці гібридні сценарії тільки оновили відповідно до потреб часу.

Саме тому для України так важливо вийти з-під впливу нібито спільного історичного минулого з Росією. Втративши можливість контролювати українську історію Росія назавжди втратить можливість впливати на наше майбутнє.

Зі здобуттям незалежності в 1991 році Україна не пішла шляхом швидкої декомунізації, як сусідні Чехословаччина, Польща чи Румунія. Оскільки проголошення, а не відновлення, української незалежності стало своєрідним компромісом між активною частиною суспільства і старою владною елітою. В новій країні не відбулося ротації політичних еліт, як в європейських країнах. Згодом, за часів Кучми, і, особливо, Януковича почалась повільна реабілітація всього радянського.

Зрозумівши, які важелі впливу на пострадянські країни дає йому спільне радянсько-комуністичне минуле, російський лідер Володимир Путін швидко згорнув усі прояви декомунізації в Росії. Навпаки, виправдання сталінізму стало частиною сучасної офіційної доктрини Кремля. Розвал СРСР, на уламках якого постала також і незалежна Україна, володар Росії оголосив найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. І заходився активно його відновлювати. Нехай поки що не у вигляді єдиної держави, але з використанням міфів минулого. Зокрема, ключового міфу про так звану Велику вітчизняну війну.  

Саме тому Росія так запекло змагається за право власного трактування історичного минулого своїх сусідів. Це дає змогу Кремлю диктувати сусіднім народам, що є правильним, нібито відповідає їхніх національним інтересам, а що нібито ні. Насправді ж усе спрямовано тільки на збереження російського впливу. Свого часу, про своє звільнення з посади директора галузевого архіву СБУ В’ятрович довідався з повідомлень російських сайтів, а не сайту Президента України Віктора Януковича, де ця новина з’явилася пізніше. Росія оголосила історика персоною нон-грата тільки за те, що той посмів відділити українську історію від російської.

Здійснення декомунізації не тільки відкриває Україні шлях до Європейського Союзу і НАТО, так як це було з країнами Центральної Європи, які пройшли його до самого кінця. Декомунізація остаточно позбавляє Росію можливості впливати на Україну. «Російська весна», на яку 2014 року розраховував Путін, провалилася біля поваленого пам’ятника Леніну в Харкові. Насправді Путін воює не за території, які йому не потрібні, а за ідентичність, за душі людей.

Треба відмежуватись від комуністичного минулого, бо воно може нас затягнути назад до путінської імперії, яка законсервувала цю систему на державному рівні. Декомунізація стосується не минулого, а майбутнього, тому що, в кінцевому підсумку, йдеться про безпеку сьогодення.

В той же час, на думку Володимира В’ятровича, декомунізація є такою самою важливою суспільною реформою, як і решта реформ. І проводити її необхідно одночасно з економічними та соціальними реформами, а не до, окремо, або після них. Тільки тоді Україна зможе повноцінно розвиватись не озираючись на зовнішні впливи.

На жаль, сучасні реалії, свідчать про те, що тимчасовий російський реванш в Україні є можливим, але не обов’язково неминучим. Президент України Володимир Зеленський, на думку Володимира В’ятровича, не є проукраїнськи налаштованим керівником. Про це свідчать публічні заяви з ключових питань гуманітарної політики, які лунають від людей з  його найближчого оточення,  Західні політики не отримали від Зеленського чіткого сигналу, що він готовий реально протидіяти російській агресії. Некомпетентністю українського керівника обов’язково скористаються зовнішні сили. Потрібно зробити усе залежне, щоб його стримати.

Володимир В’ятрович каже, що займається не тільки суто історією, але й зайнявся політикою саме для того, щоб захистити здобутки України останніх п’яти років. Політика в гуманітарній сфері формується роками. І як би багато не було зроблено за Порошенка – це лише п’ять років. Роботу треба продовжувати. Бо національна пам'ять руйнувалася десятиліттями.  Допомагають йому в цьому люди, які у 2014 році не злякалася взяти на себе відповідальність за долю країни, а нині об’єдналися у «Європейській Солідарності».  Це ті люди, які воювали на фронті, були волонтерами, працювали в парламенті, створювали армію… Сьогодні це команда, яка має дві важливі складова: досвід ветеранів та енергію молоді. Це те, що дозволить нам захистити Україну. Команда «Європейської Солідарності» потрібна у парламенті, аби не допустити загрози реваншу.

 Юрій ЧОРНЕЙ

 ДОВІДКОВО:       

Голова Українського інституту національної пам’яті, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (2008–2014), директор Архіву Служби безпеки України (2008–2010), працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету (2010–2011), Українському католицькому університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Публіцист, громадський діяч. Кандидат історичних наук.