Де Білик? У кожному з них

Депутат Чернівецької міськради від «Рідного міста» Ростислав Білик, якого поліція підозрює у підкупі виборців на місцевих виборах 2015 року, повернувся до Чернівців після восьмимісячного перебування невідомо де. 

Чи когось надто здивувало це? Думаю, що майже нікого – ні тих, хто перебуває «на передовій» політичних війн, що тривають у Чернівцях після Революції гідності, ні тих, хто особливо такими проблемами не переймається. Перші чудово знають, як в Україні працювала і працює політична система і система правосуддя, а другі теж не сліпі і добре бачать, як ті, хто прийшов до влади на крові майданівців, забезпечують запит суспільства на справедливість. Тому Білик і повернувся.

Інша справа, що невідомо навіщо він втікав і ховався весь цей час. Адже усе, що йому загрожувало - це раптом якийсь умовний термін чи великий штраф (великий для нормальної людини, а не для депутата Білика). Та не про це річ... Повернувся, то повернувся. Тепер може ліпити із себе (якщо не дуже розумний) політичного великомученика «клану Яценюка-Бурбака-Федорука», що невинно постраждав, займаючись благодійно-політичною діяльністю у студентських гуртожитках під час виборчої кампанії. У місті є достатньо таких, хто у цю казку повірить. Інший варіант – Білик тихо повернеться у сесійну залу міськради і як член бюджетної комісії «питиме кров» із мера Каспрука на користь інтересів бізнес-угруповання депутата Василя Продана «Рідне місто». І спробує забути те, що з ним сталося восени 2015 року, та зробить певні висновки з тієї ситуації. Хоча, на предмет другого варіанту, є сумніви – Білик є Білик – «мажористий» хлопчина з небідної родини, що заради подальшого збагачення опинився серед місцевих «конкретних пацанів», які назвали себе політиками і прийшли до міськради «дєлать дєла». 

Втім, історії цій ще далеко не кінець, хоча у Чернівцях, судячи із реакції на повернення депутата-втікача, багато хто хотів би про неї забути. Та є ще люди, яким це не байдуже – частина місцевих ЗМІ, громадських активістів. Недвозначно про цю історію висловилася й координатор ГМ «Опора» Ольга Айвазовська - людина, яка має певний вплив на оточення президента та на різні моніторингові міжнародні структури в Україні, які стежать за дотриманням виборчих прав та свобод. Вона назвала цю історію «ганебною» і вказала на те, що у Білика є серйозні покровителі. Тож продовження буде… 
Втім, деякі, не надто втішні для тих, хто прагне боротьби із політичною корупцією, прозорості політичних процесів, вільних, чесних виборів та справедливого правосуддя, висновки з цієї історії вже можна зробити. 

«Дорога ти моя, політична інвестиція»

Внески «групи товаришів» у забезпечення високого прохідного місця у виборчому списку спочатку «Удару Кличка», а потім БПП «Солідарність» для політика Оксани Продан хоча би частково себе відпрацювали. Адже, очевидно, саме Оксані Петрівні належить найбільша заслуга у тому, що через її контакти з новим керівництвом Генпрокуратури справа Білика з чернівецької поліції перекочувала до Києва, де ризикує бути похованою назавжди. Завдяки тій же прокуратурі, яка би мала тепер вимагати у поліції розшуку Білика, але не поспішає цього робити. 

«Тюрма наших політиків не вчить»

Очевидно, що призначення кума президента і однопартійця Оксани Продан Юрія Луценка не покращило прозорість і незалежність роботи Генпрокуратури. Принаймні, за «совєцького» Шокіна ніхто не заважав такому-сякому розслідуванню справи Білика у чернівецькій поліції. З появою ж Луценка на посаді генпрокурора, якого виявилося не надто складно (людина ж без юридичної освіти і навряд чи розуміє, що таке доказова база) переконати, що справа Білика – страшна помста Бурбака, фактично єдина в Україні справа про купівлю голосів на виборах, тихо спочине під сукном – своє отримали лише прості виконавці. Так що даремно, ой даремно за Януковича Луценко у тюрмі читав розумні книжки (як він сам зізнавався). Тюрма наших політиків нічому не вчить – не вийшло з нашого Юри їхнього Нельсона Мандели. Ой, не вийшло. Розумні книжки ще треба вміти читати. 

«Знакове мовчання, то золото партії» 

У Чернівцях щодо повернення втікача-депутата Ростислава Білика не висловився майже ніхто – жодна із фракцій Чернівецької міськради, жодна із фракцій Чернівецької облради, жоден із депутатів, окрім нардепа Максима Бурбака. Що це означає? Що чи то «щедра рука», чи то «щедра кишеня» місцевого «рішали» Василя Сафроновича Продана проникла у найсвятіші місця усіх місцевих політичних сил – від поміркованої президентської «Солідарності» до умовно ліберальної «Самопомочі» та страшно патріотичної «Свободи» - у їх гаманці. Тобто, якщо ви собі думаєте, що перед вами справжній демократ, або стовідсотковий націоналіст, або чистокровний ліберал, то насправді це може виявитися «невідомо хто і збоку бантик» у костюмі «від Стелли». 

«Бабусі, на старт!»

Знакове мовчання місцевих так званих політичних сил, депутатів та іншої довкола виборчої публіки щодо справи Білика наводить на роздуми, що чернівецьким бабусям, малозабезпеченим та іншим категоріям «доступних і дешевих» виборців про своє майбутнє можна не турбуватися. Принаймні раз на п’ять років вони отримають своїх «законних і чесно зароблених» 300-500 гривень (або цю ж суму у продуктовому чи промисловому еквіваленті). Причому, куплятимуть не лише конкретні пацани з «Рідного міста» у яких вже є відпрацьовані Біликом та іншими схеми, але й справжні патріоти, демократи, ліберали, популісти, борці за тарифне щастя та інші бажаючі пролізти, проповзти, проникнути до міської, обласної та інших рад. Тому вони й мовчать. Мовчання, ж то золото, а мандат – спосіб його примноження. Бо у кожному з них сидить Білик. Бо ніякі вони не політики – так собі «заробітчани з мандатами». Усі інші виборці можуть у день виборів відпочивати – бабусі «рішають усьо». 

«Наша поліція нас вбереже» 

Ага. Та чхати вона на нас хотіла, і правильно зробить. А як би ви, наприклад, діяли на місці начальника поліцейського відомства, чи слідчого, які «довбалися» на справі Білика вісім місяців, збирали доказову базу, опитали сотню студентів, передали до суду справу по трьох підозрюваних, суд виніс їм вироки, а тут у них справу головного підозрюваного у підкупі виборців забирають до Києва та ще й виставляють їх відвертими і смішними диваками, які змушені молоти якусь ахінею, чому вони не шукають і не затримують Білика, який розгулює центром Чернівців, Правильно, ви би подумки послали усіх – генпрокурора, свого міністра, свого обласного начальника, депутатів – місцевих і народних, Білика і усіх тих, хто продавав йому голоси. Потім би тихо перехрестилися, що у вас цю дурну справу забрали. а в подальшому йшли у відпустку,або на лікарняний, коли би такі справи вам намагалися впарити знову. Загалом, торжество правосуддя. Повне і незаперечне.

Втім, не все так сумно і безперспективно у нашому королівстві кривих дзеркал. Біда Білика і йому подібних «проданів» у тому, що вони думають, що живуть у 2013 році, а на вулиці 2016-й. Тож всідаймося перед компами, телевізорами, радіоточками і газетами, запасаймося попкорном, пивом, воблою і кока-колою. Бо ще будуть бігати і ховатися, купляти і відкуплятися, продаватися і продавати. Як то кажуть, карму не проп’єш. 

Та процес іде – його не зупинити. Процес становлення держави Україна, який почався у лютому 2014-го. І непереливки тим, хто живе у жовтні 2013-го. 

Фото Василя Салиги, Миколи Кобилюка, ipress, Апостроф.

Олексій Мартинюк, для "Ініціативи 42"

http://42.cv.ua/u_ratushi/79-de-bilyk-u-kozhnomu-z-nykh.html