'Чули, що для наших сусідів створили гетто'

"Чули, що для наших сусідів створили гетто"

08.10.2016, 00:09

Під час підготовки до нападу на Радянський Союз були створені чотири  айнзацгрупи, щоб розстрілювати євреїв і комуністів.

Начальник айнзацгрупи D штандартенфюрер Олендорф підтвердив під час слухань на Нюрнберзькому процесі: «У наказах вимагалося знищити євреїв і політкомісарів тобто вбити їх».

 «У директивах рейхкомісара «Остланда» Лозе від 13 серпня 1941 зазначено, що євреєм є той, серед дідусів чи бабусь якого є один або два євреї і «він належить або належав до членів єврейської релігійної громади ... або перебуває у шлюбі з євреєм або єврейкою...»

Переслідування євреїв в Північній частині Буковини розпочалися щойно Румунія відновила над нею контроль.  5 липня 1941 року Чернівці знову стали румунськими. Вже наступного дня до міста прибула оперативна команда 106, яка 7 липня здійснила так звану зачистку міста. Арешти комуністів і євреїв здійснювалися згідно із заздалегідь складеними списками. На стрільбищі, що лежить по дорозі до села Біла, розстріляли велику групу євреїв разом із головним рабином. Наступного дня команда штурмбанфюрера СС Перстерера розстріляла приблизно 100 єврейських комуністів. 8 липня спалили «Темпль» – велику синагогу у центрі Чернівців. Лише за два дні 8 і 9 липня у Чернівцях  розстріляли понад 500 євреїв, якщо рахувати разом з тими, кого стратила румунська армія і поліція. Різні джерела вказують, що у липні-вересні 1941 року в місті розстріляли від 2300 до 6000 осіб.  Загалом на території нинішньої Чернівецької області налічується зо п’ять десятків місць масового поховання євреїв, щонайменше три з яких – у Чернівцях.

«Я виступаю за примусову еміграцію всіх євреїв з Буковини та Бессарабії, яких треба викинути за кордон, – заявив Йон Антонеску  на засіданні Ради Міністрів 8 липня 1941 р. – Я також за примусову еміграцію українського елементу, якому нічого шукати серед нас». А 29 липня в усі  префектури Буковини і Бессарабії полетіла урядова телеграма-блискавка з вимогою розстрілів, примусу до праці і голодомору євреїв. Півсотні найвідоміших євреїв нова стара влада одразу взяла у заручники, погрожуючи розстріляти, якщо їх одноплемінники не будуть коритися.

Того ж місяця Александру Ріошану – уповноважений Антонеску на Буковині і у Чернівцях  – видав кілька наказів, що обмежували права євреїв. Зокрема, їх позбавили права на працю, заборонили купувати хліб з 9.30 до 11.00, рухатися групами більше трьох осіб з 6-ї до 20-ї години, від практикуючих фахівців вимагали обов’язково вказувати на вивісці, що вони є євреями. Деякі пункти, на кшталт наказу носити на одязі з лівого боку грудей  «зірку Давида» жовтого кольору, свідомо принижували людську гідність.

Тривали також розстріли чернівецьких євреїв. Зокрема, 682 єврея розстріляли 1 серпня. Для решти у жовтні того ж року створили гетто. Румунська газета «Bucovina» повідомила, що «тимчасове гетто… відділене від інших частин міста дерев’яною огорожею, контролюється вдень і вночі військовими і поліцейськими органами».

«Чули, що для наших сусідів створили гетто, – розповіла сучасниця тих подій, чернівчанка  Емілія Юрценюк (уроджена Перч). – Зібрали на підводи і кудись перевезли. Видно такий їм вийшов наказ. То вони все полишали і пішли. Але я пам’ятаю також, що коли євреїв забирали, то одна бідна сім’я – Ковальських – носила добро міхами. Казали люди, що у місті розбивають магазини євреїв і все, що тільки можна, звідти несуть. Все одно війна, прийде німець і то пропаде.  Брали всі, а не тільки одна ця сім’я. Правда, говорили також, що євреї – люди розумні, мають золото і відкуповуються. І тих, хто мав золото, того ніби справді відпускали.

А ще пам’ятаю, як хотіли підірвати Темпль. Вийшов наказ заклеїти вікна папером. Ми ходили повз ті будинки і все дивувалися: для чого?  А люди  казали, що як будуть підривати, то щоб скло не сипалося. Так і стояли всі будинки навколо з вікнами навхрест  обклеєними смужками паперу. А Темпль не змогли висадити у повітря. Кілька разів підкладали вибухівку, але все марно. До війни  я стільки разів ходила попри нього. Навіть всередину забігала. Знаєте, як то дівчатка: побачили єврейське весілля і вже цікаво, що там відбувається».

У серпні 1941 року Румунія отримала під своє управління територію між Дністром і Південним Бугом південніше Жмеринки, названу Трансністрією (буквально – Задністров’я). Диктатор Йон Антонеску відразу знайшов застосування новій провінції – перетворив її на місце депортації євреїв Бессарабії і Північної Буковини – територій, які Румунія повернула собі в липні 1941 року, –  вказується у довідці комплексу Яд Вашем. –  Депортація євреїв з Північної Буковини, уцілілих після масових вбивств, здійснених айнзацгрупою «D», почалася 5 жовтня 1941 року. Попередні спроби виявилися невдалими. Вимушеним переселенцям оголосили, що це – покарання за те, що в 1940 році вони вітали радянські війська, стріляли в спину відступаючим румунським військам і брали участь у радянізації.

У червні 1940 року частина євреїв справді виказувала задоволення через прихід Червоної армії. І навіть користалася нагодою звести старі рахунки з кривдниками. У Румунії, особливо після встановлення у країні королівської диктатури (лютий 1938), євреїв теж переслідували. Прапор зі свастикою з’явився навіть на чернівецькій ратуші, – вказує дослідниця Хейман Флоранс. Кампанія антисемітизму набула значних масштабів. Їх звільняли з державної служби, забороняли займатися певними видами діяльності.  

Криваве з’ясування стосунків між місцевими євреями і румунською кавалерійською частиною відбулося у м. Герца. З обох боків були вбиті й поранені, – дослідив Сергій Гакман. – У с. Турятка румунські війська розстріляли і закопали у гною 16 євреїв. Місцеві селяни розповіли про це тільки у липні. Негативне ставлення румунських військових до євреїв набуло таких масштабів, що Генштаб змушений був вимагати від офіцерів запобігати подібним ексцесам.

У Чернівцях процес виселення до Трансністрії стартував 10 жовтня 1941 р. Румунські солдати вигнали євреїв з будинків і під конвоєм погнали за Дністер. Десятки тисяч померли по дорозі від голоду, холоду або були розстріляні. Якщо на початку вересня 1941 року у місті налічувалося 49 тисяч 497 євреїв, то до 20 травня 1942 р. їх залишилося лише 19 тисяч 521 особа. (Часом можна зустріти інші цифри, які проте незначно відрізняються від наведених). Станом на 1 травня 1943 року статистика  кількості євреїв у Чернівцях вказує цифру «нуль». Загалом на всій Буковині до війни проживало орієнтовно 120 тисяч осіб єврейської національності.

Різні джерела називають різну кількість депортованих з Буковини євреїв, а також тих, які загинули у Трансністрії. Зокрема, 90 і 73 тисячі депортованих, та відповідно 54 і 64 тисячі загиблих. Посилаючись на документально підтверджені дані науковці Чернівецького обласного відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України» найбільш вірогідними вважають цифри 75 тисяч депортованих і 64 тисячі загиблих.

«Людей депортували в табори в долині Південного Бугу: Богданівка, Доманівка, Акмечетка, Березівка та інші. У тих таборах, де почалася епідемія тифу, адміністратор району Модест Ісопеску наказав розстріляти всіх євреїв. Взимку 1941-42 років в таборах долини Бугу було замордовано 70 000 чоловік. У північній частині Трансністрії: у Могилеві-Подільському, Тульчині, Ямполі, Шаргороді, Жмеринці та інших містах румуни створили гетто за польським зразком. В’язнів-євреїв використовували на важких роботах, знущалися, розстрілювали.

Згідно з архівними джерелами, депортації чернівецьких євреїв тривали 7, 14, 28 червня 1942 року – відповідно двічі депортували  по тисячі і окремо ще дві тисячі осіб. Ще 500 чоловік виселили 10 вересня. Це були переважно так звані «троянові євреї». Чернівецький примар Троян Попович видавав спеціальні посвідки на проживання у місті тим євреям, які могли знадобитися як фахівці. Таким чином ним було врятовано до двадцяти тисяч людей. Проте така його діяльність не знайшла підтримки з боку державної і військової влади. Самого Поповича усунули з посади, а частину «троянових євреїв» вивезли влітку 1942 року під час другої хвилі депортації. Розмістили депортованих другої хвилі  у Тростянецькому районі Вінницької області. Частину передали німцям і переправили через Буг для використання на важких роботах. Згодом тих, хто вижив, розстріляли.

Тим не менш, у Трансністрії євреїв вижило набагато більше, ніж в гетто, які перебували в зоні німецької окупації: румунська влада в меншій мірі, ніж німецька була віддана ідеї знищення євреїв; українське населення менше боялося румунських репресій і тому більше допомагало євреям. Багато вціліли завдяки тому, що існувала можливість контрабанди продовольства.

1942 року, втративши впевненість у перемозі Німеччини, Антонеску  пом’якшив режим в гетто і робочих таборах Трансністрії, а 1943-го, після Сталінграда, навіть почав повертати в Румунію дітей-сиріт. Загалом у Трансністрії знищили понад 200 000 євреїв, не рахуючи убитих німцями в 1941 році. З них 75 000 – вислані, загиблі при депортації, в'язні таборів та гетто... З євреїв, які перебували в Трансністрії, вижити вдалося не більше третині», – підсумовують дослідники Яд Вашем. 

«Мені доводилося чути від людини, яку вивезли таким чином (під час депортації 13-14 червня 1941 року): «Я вдячний радянській владі за те, що врятувала мене від гетто. Я там вижив, а тут всі мої родичі загинули…» Історія не може бути чорно-білою. Вона дуже різноманітна. Вибачити репресії не можна!.. Не можна пробачити убитих невинних людей!.. Але на цей тоталітарний режим ішов інший. І він зовсім не був кращим. Я думаю, що чимало тих людей, яких знищив Сталін, були б знищені Гітлером. Адже це були люди вільні, незалежні, розумні, які б протестували проти будь-якого насильства, – розмірковував історик Ігор Буркут в інтерв’ю «Оманливе буковинське літо», яке дав  газеті «Буковина». –

Німці віддали Буковину Румунії. Але перед тим айнзацгрупа «D» на чолі зі знаменитим есесівцем Отто Олендорфом знищила в перші години свого входження в Чернівці всю єврейську верхівку, а заодно з ними радянських активістів. Їх вивозили на стрільбище між селами Біла і Стрілецький Кут і розстрілювали з кулеметів на березі Прута. А далі йшла румунська сигуранца, яка не була кращою від гестапо. Хто пройшов через гестапо і сигуранцу, то говорили, що сигуранца була страшніша і від гестапо, і від НКВД. На Буковині встановився ще гірший румунський окупаційний режим, ніж був радянський… Особливо постраждало єврейське населення, дісталося українцям і місцевим росіянам-старообрядцям».

Дехто з переселенців, особливо ті, які назавжди залишилися в СРСР, направду втішалися, що таким чином вижили. «Є в цій драмі й інший, світлий бік, – розповів 1992 року депортований з Чернівців Оттмар Моріцович Бартфельд кореспонденту газети «Красное знамя». – Адже через 10 днів у Західну Буковину увійшли фашисти, їхні зондеркоманди, які, звісно, не пощадили б  єврейську сім’ю. А в Красноярці ми все таки вижили – незважаючи на холод і голод». Чого у цьому самовтішанні більше – засвоєної радянської пропаганди чи щирого переконання – однозначно відповісти не можна.

Позиція людей, які витримали подібні випробування, заслуговує на повагу. 

Фото Максима КОЗМЕНКА

1


КОМЕНТАРІ (1)

Сняли комментарии всё такиб убл....!!!

avatar

Simon

09 жовтня 2016 20:44