Чому не плачуть епістолярні збоченці? (читання на важкий вікенд)
Першу згадку про найвідоміший в історії плач ми знаходимо у древніх легендах, які прийшли до нас величними пам’ятками літератури. Пам'ятаєте, - це найперше, - плач Ярославни, почутий нами іще в молодших класах середньої школи. С тих пір в світі заведено стверджувати: якою нещасною почуває себе жінка, яку немає кому довести до сліз…
У середньовіччя, люди практично не плакали. Вони були лицарями та хрестоносцями, їм було ніколи та негоже. За ними, проводжаючи в походи, не плакали навіть молоді й вродливі дружини, стиснуті металевими й суворими пасками вірності. Знову люди масово заплакали лише пізніше, на виснажливих та гвалтівливих мануфактурах раннього капіталізму. Втім, невдовзі Марксове вчення про капітал та додану вартість знову відзвичаїло людей скиглити. На їхніх щоках весело заблищали обнадійливі сльози революцій. Більше вони не плакали ніколи, навіть на похоронах комуністичних генсеків, які вмирали із мовчазною та впертою регулярністю…
А в самому центрі нашого міста, там де сховане його серце, стоїть і гірко плаче маленька самотня чернівчаночка. Вона щойно, тільки-но вивчившись читати, прочитала по літерах на паркані сучасної міської середньої школи незнайоме коротке слово. Воно було нечуване для неї, гидке та бридке. Головне – незрозуміле. Тому вона заплакала…
Не плач, маленька! Час туги, жалю та сірості минув! Настав час сп'янілого стрімкого сьогодення та захоплюючого майбуття! …
Я подарую тобі синє небо над Прутом, тоненькі голосочки маленьких дзвіночків на коромислі своїх, власних спогадів про дитинство, солодку сковуючу тишу бірюзових світанків та дивну білизну вранішнього молока радощів буття! Ти, іще сонна, будеш бігти вся у прохолодній росі назустріч сонцю, ти втікатимеш від буревію, а тихе чернівецьке море буде схвильовано підспівувати тобі саме ті пісні, які ти співатимеш тієї миті!
А всі добрі звірята, що оточують тебе в твоїх королівських снах, будуть любити тебе іще міцніше, й очікувати лише твого легенького змаху, аби розбігтися довкола та віднести твою щасливу посмішку людям! Твої крокодильчики – до спекотної Африки, кенгурята – до далекої Австралії, а добрі твої пухнасті друзі - ведмедики-грізлі – до обох блискучих Америк! Й лише маленьке цецинське зайчатко, з яким ти познайомилась навесні у тамтешньому лісі, буде спочатку ніяковіти від незвично втомливої та стрімкої свободи. Втім, це швидко у нього мине, і перетвориться воно на величного вухастого красеня неймовірно шляхетної породи. В місто повернуться лелеки, а граки ніколи більше не будуть відлітати до чужого півдня. Тому що південь у них тепер буде поруч із тобою, тут в місті. Вовки більше не будуть нападати на овечок, бо стануть вразливим й добрими. Овечки ж будуть уважними, а метелики із кониками-стрибунцями – передбачливішими. Кролі будуть плодитися стриманіше, а твої улюблені їжачки не будуть колючими та припинять приречено блукати в тумані. Змій ніхто не буде більше називати гадами, а недолугих людей – телятами. Прізвисько «баран» треба буде іще заслужити. Почнуть добре чути тетері, до слонів також повернеться природний музичний слух, а знаменитий квартет дідуся байкаря Крилова заграє одного разу так, що вражений та всесвітньовідомий сучасний дядечко Співаков зламає свої диригентські палички, а коштовну скрипку викине в Прут. Лебідь, рак та щука впораються із віковим возом і будуть катати тебе на ньому площею Філармонії. Люди перетворяться на вільних Мауглі, а справжній Мауглі повернеться до людей. Подобрішають леви та тигри, вони почнуть вести виключно вегетаріанський спосіб життя, серед їх спокійних черід, будуть вільно прогулюватися зовсім не залякані тендітні газелі та мовчазні й добрі антилопи гну. В медакадемії з'явиться офіційна спеціальність «доктор Ойболить», а лиси не будуть більше хитрувати та красти білосніжних курей. З Червоної книги повернеться силоміць записана туди звірина, оживуть мамонти та динозаври, люди повикидають рушниці й карабіни, і навіть припинять ходити на ведмедя із рогатиною. Зачиняться зоопарки, припиняться сафарі, а сувора пісня Висоцького «Охота на волков» буде заборонена в більшості країн світу, як така, що нагадує про давнє безглузде насильство. Кожна тварь знову віднайде свою пару, воскресне Муму, і Герасим почує її доброзичливе і зовсім не ображене веселе гавкання. Люди опанують мову дельфінів, а ті - людську. Знімуть нове кіно – «Чотири песики та танкіст», «Повністю білесенький й пухнастенький Бім» та «Білий Птах без жодної відмітини». Щезнуть, нарешті, міські бездомні собаки, ліквідуються цепи, збруя та клітки. Звірі на сонячних галявинах затишних скверів будуть куштувати променисті спілі ананаси, запиваючи їжу пінтами духмяного безалкогольного елю! Заговорять риби, почнуть добре бачити кажани та кроти, а сови ніколи не будуть лякати нас ночами. Із дрімучих лісів вийдуть гордовиті горили в обіймах із орангутангами, припинять займатися мімікрією хамелеони, спілкуючись між собою дивними поліфонічними мелодіями, і ніхто більше не буде потішатися над довгою шиєю жирафів. Метелики будуть жити довго, милуючи око народних депутатів всіх рівнів. Бджоли по добрій волі приноситимуть мед в кожну оселю, живі норки, горностаї та єноти за власної ініціативи будуть зігрівати вишукані й досконалі плечі красунь, а крокодили - носити в своїх мирних пащах, що пахнутимуть трояндами, ділові папери та «кеш» бізнесменів, а ті ніколи більше не будуть робити із них портфелів, пасків та гаманців…
Дівчинка на мить припинила плач, полегшено схлипнула і уважно подивилася довкола. Вона шукала рожевими оченятками чернівецьке море. Натомість побачила на найближчій стіні, не зрозумівши цього звісно, один із найдревніших напрямів живопису…
А найдревнішим напрямом живопису є фаллічний символізм. Зародившись на стінах палеолітичних печер, отримавши достойний розвиток на величних храмах та парканах античності, середньовіччя та нового часу, він і зараз продовжує тішити чернівчан у новітніх міських ліфтах та древніх й не дуже під’їздах. Городяни навіть підсвідомо закохані в цей символ. Ця чернівецька закоханість – те саме, що накласти в штани: всі бачать, але лише ти відчуваєш це тепле почуття!
Викликає щиру підозру не помальований паркан чи чистенька стінка. В місто, наче давно не годовані, а відтак, люті звірі, прийшли чернівецькі й не дуже епістолярні збоченці. Це вони образили маленьку чернівчанку! Вони вразили її в самісіньке серце. А серце – дуже тендітна й ламка річ. Воно б'ється…
Не віднайшовши навкруги моря, добрих звіряток та чистих прагнень, дівча продовжує ревіти. Прямо тут, в самому серці міста.
Діє на нерви стрімкий, зовсім не дитячий рух дорослого транспорту, крізь цілодобовий гуркіт якого не чути навіть доброго й такого, що рятує, голосу мами. Добре, аби нафта скінчилася раніше повітря! Автівки крадуть, а вони продовжують їздити. І це не дивлячись на те, що з початку року в місті було вкрадено 700 автомобілів. Знайдено із раніш вкрадених 400, вкрадено із раніш знайдених 200. Так і хочеться матюкнутися! Навіть число «пі», вирахуване вченими математичного факультету до мільйонного знаку, виявилося нецензурним. Коли настає пора обіду, городяни йдуть жерти. Тобто їсти в особливо брутальній, спотвореній формі. Ніхто не плаче!
З роками розум переходить у пам'ять. Іще добре, якщо пам’ятаємо, що перемкнути телевізійний канал – ліньки, тому що треба вилазити з-під теплої ковдри. Або пам’ятаємо Майкла Джексона іще негром. Чи слова «Моріс Дрюон» та макулатура для нас до сих пір пов'язані незбагненним чином. Затямили, що в Петропавловську-Камчатському завжди опівночі…
Не плачемо, коли чуємо народні пісні. Бо народна пісня – це коли на сцені більше людей, ніж в залі. Епістолярні філософи! Забулися, що філософ – це людина, яку тягне на філософські роздуми не лише тоді, коли вона на підпитку…
На весь світ прославилися англійці манірністю та пуританством. Навіть у ліжку їх поведінка суворо регламентована етикетом. Джентльмен, наприклад, обов’язково повинен лежати ліворуч від леді. І лише в тому випадку, коли вони не знайомі – праворуч. Чим прославимось ми? …
Дівча реве вже без сліз. Сліз немає, вони скінчилися, як вода у крані. Ніхто так і не пояснив їй значення короткого слова, виведеного на паркані…
Ніколи. Всі вільні тепер. Хоча правом на свободу може скористатися лише той індивідуум, в якого при цьому стискається правильна група м'язів…
Володимир Килинич
