Чернівці – це місто з душевною архітектурою, - В.Килинич (ФОТО)

Володимир Килинич – письменник, для якого Чернівці стали головним містом у його житті. Жив у різних містах і України, і зарубіжжя, багато мандрує, проте по-справжньому рідними вважає затишні Чернівці.

Переконаний: тут навіть архітектура душевна. Вона не давить людину своїм масивом, а запрошує прогулятися. Це толерантне і мудре місто різних часів і культур, яке неможливо розлюбити. Володимир Олексійович пригадує: у свій час виникло бажання залишитися в столиці, але не тому, що має там багато справ, а тому, що тодішній Київ нагадував йому Чернівці.

У своїх книгах («Це Чернівці», «Місто спраглих споминів», «Місто N у країні У», "Якщо ви часом не з Чернівців"  Володимир Килинич з мистецькою уважністю і вдумливістю змальовує улюблений образ – затишного міста, у яке хочеться запросити гостей і яке викликає гордість за себе.

- Пане Володимире, чим є Чернівці для вас і чи відразу ви відчули це місто?

- Моя родина переїхала на Буковину з Кіровоградщини, коли мені було 7. Тобто весь свій свідомий вік я ріс саме в цьому місті, воно є головним сенсом мого життя. Я справді дуже люблю Чернівці і здається, що я відчуваю їх так, як вони відчувають мене. У моєму житті був один дуже важкий рік: я переживав одні за одними важкі втрати і тільки моє місто лікувало і повертало до життя, це правда. Я гуляв вулицями – мовчки, не зронивши жодного слова. Так я спілкувався з містом, і повертався додому я вже цілком інший, я був знову здатен жити. Місто для мене тримається ще і на рідних мені людях, які в буквальному сенсі тримають на собі культурний і суспільний розвиток міста, вони як фундамент теперішнього устрою. Забери когось із них – і це місто буде вже не таким.

- Багато існує порівнянь нашого міста з Віднем, Парижем – на ваш погляд, є схожість?

- Особливо з Віднем і особливо та частина міста, яка навколо обласного драмтеатру. Наша вулиця Лисенка зі своєю архітектурою ще досі нагадує віденцям, яким було їхнє місто колись. Бо у нашому місті збереглися ті закономірності архітектури, а Відень значно модернізувався і видозмінився. Тому Чернівці викликають таку ментальну ностальгію у австрійців. Звернуть увагу: саме від театру розпочинається чимало іноземних екскурсій. А вже відтак вони оглядають інші привабливі місця.

- Можна говорити про якусь питомо чернівецьку атмосферу і чи змінюється вона з часом?

- В кліматичному плані атмосфера тут доволі важка. Це якщо брати прямий сенс слів. Тут буде важко сердечникам, скажімо, чи людям, що чутливі до перепадів тиску. Але в Чернівцях є інша, ментальна атмосфера – та, яка сприяє творчому розвитку. Чернівці виховали дуже велику кількість талантів і навіть геніїв у різних галузях, причини цього феноменального концентрату творчості пояснити складно. Просто воно таке. Люди тут навчені чомусь особливому на генетичному рівні. Це місто народжує непересічних людей, розкидає їх по світу, і далі вони творять все те, що відчули в Чернівцях. І наші люди завжди горді того, що вони – чернівчани, вони рідко в столиці назвуть себе киянином чи у штатах – американцем, вони чернівчани і пишаються цим. Аби зрозуміти світ Чернівців, особливо його творчу ауру, достатньо прогулятися вулицею Шевченка: мало не на кожному будинку меморіальна табличка, яка свідчить про те, що тут жила видатна персона.

- А чи вірите ви в містику? Наше місто часто співвідносять з містичним...

- Так, вірю. В Чернівцях може статися все, що завгодно. Це місто важко пояснювати, його справді потрібно просто любити. Іноді мене охоплює ностальгія: я розумію, що міста,в якому я прожив чималу частину життя ... більше немає. Воно змінилося, воно стало іншим. Воно постійно змінюється. А потім розумію, що саме тому Чернівці є містом майбутнього. Вони достатньо консервативні, аби зберегти свою ауру та колорит, але вони достатньо динамічні, аби не залишатися тільки в минулому. Це місто тримається не тільки на архітектурі, як то часто люблять повторювати. Воно на людях тримається.

... Володимир Килинич на своїй персональній сторінці показує Чернівці у особливому світлі та ракурсі: гуляючи рідним і спорідненим з ним містом, митець виловлює фотомиттєвості особливого настрою і оприлюднює їх. Не постановочні кадри зі світловими маніпуляціями, а атмосферні фото особливого міста.
Власне, на наш погляд, і письменницька творчість, і психологічне ставлення Володимира Килинича до Чернівців виявляється у вдумливому спостереженні. Це не амбітність у намаганні сказати щось нове, це слухання того, що каже місто.
Багато кому есеїстка Володимира Килинича стане ностальгійною машиною часу, бо вона справді показує місто, яке вже не всі пам'ятають. А хто пам'ятає – йому важливо зануритися у саме ту атмосферу, саме той час.

Розмовляла Іванна Стеф'юк,
Фото Володимира Килинича

Джерело:  chv.tv