Чернівецькі «батьківщинівці» долучилися до організації концерту дуету «Писанка» в АТО

Буковинський дует «Писанка» повернувся зі Сходу України, де вкотре побував з концертами для наших воїнів. Кожна поїздка для них – утвердження в тому, що війна глибоко торкнулася всіх – навіть тих, хто найменше цього сподівався.

«Ми підтримуємо наших бійців фактично з перших днів війни, - розповідає заслужена артистка України Оксана Савчук. – Допомагали родинам загиблих бійців, брали участь у концертах для поранених у шпиталях, у творчих марафонах – в одному з них було зібрано майже півмільйона грн. Але спочатку й не думали, що будемо в АТО, та ще й з концертами. Тепер розумію, що це не просто виступи, це – більше, ніж концерти. Це доставка необхідних речей, продуктів, це спілкування, зближення з кожним із воїнів, з їхніми сім’ями… Армія завжди була для нас чимось далеким, але доля розпорядилася так, що зараз вона дуже глибоко нас торкнулася.

За цей час багато пережили емоцій, але бували й радісні моменти. Якось познайомилися з 27-річним Олександром з Вижниччини, який був на війні з перших її місяців, був дуже важко поранений, його переїхав танк. Людина була просто потрощена, лікарі давали дуже мало шансів на те, що він виживе. Казали, що за умови оперування в Німеччині (а це чималі кошти) він може залишитися живим, і навіть у цьому випадку – лежачим. Ми з ним підтримували зв’язок, а потім якось втратили контакти. І ось на День Святого Миколая, під час концерту у військовому шпиталі до нас підійшов молодий чоловік, дуже світла людина – це відчувалося. І ми його впізнали! Це був Олександр, він стояв на своїх ногах! Ми щасливі від того, що він одужав, щасливі його дітки – 8-річний Євген і 2-річний Іванко, Саша навіть шукає роботу вже!

Також радіємо за Володимира з Лужан, який мав важке поранення ноги, переніс 9 операцій, а нещодавно запросив нас на весілля! Пам’ятаємо і пораненого хлопця з Запоріжжя, який потрапив до госпіталю перед Новим роком, і все казав, що дуже хоче додому – до своїх трьох діток. Волонтери тим дуже перейнялися і допомогли йому згодом дістатися додому.

Цього разу на Сході ми виступали для бійців 14-ї окремої механізованої бригади. Наш виступ дивилися бійці різного віку, з різних куточків України – від Київщини до Закарпаття, від Івано-Франківщини до Волині… Представники кожного регіону просили виконати щось своє. Вигукували: «А щось для Волині заспівайте!», «А коломийку!», а буковинці так співали «Червону руту», що  ми себе не чули! Так, наче намагалися переспівати цю війну… А як танцювали! Така курява здійнялася, що Іванкові цимбали були геть сірі, а мої золотисті чобітки перетворилися вже на реліквію – для виступів уже навряд чи згодяться. А після концерту один боєць виніс нам букет з житнього колосся – там же більше нічого немає, ні деревця, сорокаградусна виснажлива спека… «Я тут самий старий, - каже, вручаючи букет, - мені вже 50 років». А ми ж уже старші за нього… Аж сльози на очі наверталися.

 Дуже боляче за те, що ці хлопці мусять воювати, ризикувати життям. Увесь час вони всі нам перед очима.

Ми привезли їм і харчі, і одяг, і воду – води вони дуже потребують, і ми її багато закупили інтуїтивно, малюнки і листи від дітей. Побачили, що їм потрібна насамперед увага, підтримка і молитва. Вони дитячі малюнки і синьо-жовтих ангеликів, яких діти наробили для бійців, собі позабирали і хто в кишеню нагрудну, хто в загин шапки поклали…

Дуже щемливо було бачити, як тішаться бійці адресним передачам. Коли, окрім пакунка для всіх, є пакунок «для Івана з Погорилівки». Або коли учні школи окрему передачу для свого вчителя зібрали. Або зустрічати їх згодом у тих вишиванках чи футболках з вишивкою, які їм подаровані.

Насправді ми з Іванком зараз усвідомлюємо, що їздити в АТО – то вже внутрішня необхідність. Там життя зовсім інше, справжнє. Ті люди – щирі. Скільки ж насправді в нас гарних людей! Скільки не шкодують свого життя там, скільки жертовно допомагають їм триматися звідси. Це ж великі гроші – і на пальне для транспорту, щоб доставити допомогу, і сама допомога. Ми на цей раз везли і цвики, і рускалі, і книжки – і то все там  потрібно! А скільки ще часу триватиме психологічна реабілітація цих людей після війни… Розповідала нам жінка з Тернопільщини, в якої чоловік повернувся з АТО, що згодом, після того, як він відіспався вже, відпочив трохи – почала його до домашньої праці долучати, щоб думки і спогади не обсідали. Попросила город скопати, приходить за якусь годинку до нього – а він окоп копає. Задумався…

Тож зараз найбільша наша допомога – пам’ятати про наших бійців, підтримувати, молитися за них. І молитися, аби Бог дав нарозумлення нашим ворогам, щоб припинили цю війну. Низький уклін усім доброчинцям, які долучаються до таких справ, і партійцям «Батьківщини» за цей конкретний внесок».

 Волонтери-«батьківщинівці» постійно підтримують воїнів АТО: активісти постійно здійснюють доставку продуктів і речей, які збирають за допомоги доброчинців, надають фінансову допомогу родинам бійців, довантажують транспорт інших волонтерів, які вирушають на Схід.

«Допомога організації концерту, підтримка духу бійців – не менш важлива, ніж доставка необхідних речей для бійців, - констатує голова Чернівецької міської парторганізації ВО «Батьківщина» Юрій Скорейко. – Я радий, що мої однопартійці це розуміють і підтримують».

Концерт відомих артистів у зоні АТО став можливий за фінансової підтримки: голови обласної організації партії ВО «Батьківщина» Івана Мунтяна, депутатів Першотравневої районної в м. Чернівцях ради Ігоря Дземана (голова фракції «За Батьківщину») та Валерія Кушніра,  члена бюро Шевченківської районної в м. Чернівцях райпарторганізації Валерія Топала, рядових партійців та небайдужих громадян.  

Прес-служба обласної організації партії ВО «Батьківщина»