Година тіні: час другого часового поясу з додаванням однієї години = московський?

Година тіні: час другого часового поясу з додаванням однієї години = московський?

09.09.2011, 15:30

Комітет з питань науки і освіти рекомендує парламенту змінити порядок обчислення часу на території України. Відповідний проект постанови було схвалено на засіданні комітету, повідомляє прес-служба Верховної Ради. Проектом пропонується встановити на території України час другого часового поясу з додаванням однієї години. На думку народних депутатів, щорічне переведення годинників на зимовий та літній час "викликає так званий часовий стрес і негативно впливає на психологічний та фізичний стан людини, а це - більші витрати, ніж незначна економія електроенергії". Зокрема, підкреслювалося на засіданні, оскільки люди добре відчувають зміну біоритмів у природі, у періоди переведення годинників (навесні та восени) кількість звернень до лікарів зростає. Зазначалося також, що потреба в ухваленні проекту постанови виникла "зважаючи на численні звернення громадян України про відмову від практики переведення годинників на зимовий і літній час та з метою запобігти негативному впливу на здоров´я громадян внаслідок переведення годинників на годину вперед та на годину назад".  Як відомо, Росія вже відмовилася від переведення годинників.

ГОДИНА ТІНІ. РОБОТА ГОДИННИКАРЯ СТИРАЄ ВІДЧУТТЯ ВЕЛИЧНОСТІ ЧАСУ (IV.2011)

Найстарший, напевно, у Чернівцях майстер-годинникар Орест Левицький, якому вже за місяць виповниться 70, переконаний: щорічний перехід на літній та зимовий час краще скасувати. Чоловік, який майже 40 років життя віддав роботі з годинниками, добре пам'ятає ті часи, коли з їхніми стрілками ще не гралися. Так, як це роблять щороку тепер. "Людині завжди краще вестиметься, якщо вона житиме у гармонії з природою, аніж намагатиметься протистояти їй", – припускає майстер, який серед перших, ще у 90-х роках, долучився до ремонту старовинного годинника на башті чернівецької ратуші. Маєте щодо цього сумніви? Тоді, при нагоді, звірте час, що показує ваш ручний годинник чи виставлений на "сотовому", з тінню від стрілки першого ліпшого сонячного годинника. Хоча унікальний двохсотлітній хронометр, що на бічній стіні костелу Воздвиження Святого Хреста у Чернівцях, згодиться для цього чи не найкраще. Той час, за яким ви щоранку розпочинаєте свій новий день, після чергового переведення стрілок 27 березня вперед, рівно на годину випереджає час сонячної тіні. Утім, як запевнив Орест Левицький, сонячний годинник на костелі показує час правильно. Адже як рухалися Земля і Сонце своїми орбітами вже мільйони років тому, так ними рухаються і досі.

"Піде годинник – виграю вибори"

Дозволити собі розкіш жити тільки за сонячним або місцевим часом (визначається положенням Сонця над горизонтом) людство, звісно, не може. Уніфікувати систему обліку часу, починаючи з середини XIX століття, вимагав навіть банальний з точки зору сьогодення графік руху потягів. Про нинішні літаки годі й казати. Що, власне, тоді згідно з рекомендацією Міжнародного астрономічного конгресу і зробили, – йдеться у поширеній прес-службою ДП "Буковинастандартметрологія" довідці.

Для цього поверхню Землі – від полюса до полюса вздовж меридіанів – умовно розділили на 24 часові пояси. Більша частина території сучасної України (95%), наприклад, розташована у другому годинному поясі. Лише невелика частина Закарпатської області знаходиться в першому часовому поясі, а Луганська і частково Донецька і Харківська області – в третьому. Знаючи в якому саме поясі знаходиться та чи інша територія, легко вирахувати різницю у часі між ними. Адже у всіх точках кожного часового поясу встановлюється час, відповідний середньому меридіану даного поясу. Середній меридіан другого поясу проходить поблизу Києва, тому і час у нас називається "київським". Кожний наступний пояс від попереднього відрізняє лише одна година часу. На захід від нульової лінії відліку поясів, що у Гринвічу (Велика Британія) – годину віднімають, на схід від неї – додають.

Небезпека тут криється в іншому. Одна справа здійснювати цю маніпуляцію вдома з канапи, і зовсім інша – реально переміщаючись часовими поясами. Так, як це часто доводиться робити, наприклад, морякам. Загубити або навпаки здобути у такому випадку зайву добу дуже просто. Врешті те, що у різних куточках земної кулі в один і той самий момент годинники показують різний час доби: ранок, полудень або вечір – більшість мали би знати ще зі школи. Навіть, якщо йдеться про один і той самий день. Інакше й бути не може. У своєму фантастичному леті навколо власної осі Земля весь час підставляє до світла, джерелом якого є Сонце, іншу місцину своєї поверхні. Власне це обертання, яке наша планета здійснює приблизно за 24 години, і творить добу. Яка, як і все в цьому світі, має початок і має кінець.

 Чернівчани середнього віку і старші мали би добре пам'ятати годинник з фасаду центрального поштамту, що на вулиці Худякова, який нагадував їм про цей дивовижний феномен. А відтак його велетенський квадратний циферблат не лише показував городянам час московський, за яким тоді ще жила Україна, але й час доби у більшості великих європейських міст. (Кричущий, до слова, недогляд стражів з цього боку "залізної завіси"!) Минули роки, годинник з поштамту прибрали, проте різницею у часі й тепер нікого не здивуєш. Нехай навіть про нього нагадують вже не написи "Лондон", "Париж" чи "Берлін" на його старому циферблаті, а слова матері або батька когось з нинішнього покоління буковинців, які саме зараз перебувають на заробітках десь у Португалії, Греції чи Італії. Тим часом відновлювати чернівецький "єврогодинник" дирекція пошти наміру не має. І то не тільки через те, що архітектор Фогель, який проектував будинок пошти, місця під нього просто не передбачив, – запевнив "Добу" заступник директора Чернівецької дирекції "Укрпошти" Василь Дубовінський. – А старий закривав ціле вікно на фасаді будівлі. Виготовлений ще у 50-х роках минулого століття десь на Уралі хронометр фізично зносився. Відтак знайти потрібні для відновлення роботи його механізму запчастини практично неможливо. Врешті, сам годинник не був оригінальним витвором технічного генія. Дуже схожий на нього є у Кам'янці-Подільському, що позбавляє чернівецький унікального статусу.

Водночас якихось лише 25-35 років тому у Чернівцях майже напевно знайшлися б умільці, які зуміли б подарувати йому друге життя. Адже змогли той таки Орест Левицький з товаришами запустити свого часу головний годинник міста. "Я на ратушу ходив ремонтував. Це був 1994-95-й роки. Ще до Федорука, коли мером Чернівців був Віктор Павлюк. Пригадую, коли Павлюк вдруге балотувався на мера, то підійшов якось до мене й сказав: якщо годинник буде йти, то я виграю вибори. Тоді я з ще одним майстром Олегом першими пішли його ремонтувати. Потім нас змінив Стас, нині, на жаль, вже покійний". І хоча вибори кандидат Віктор Павлюк, як відомо, програв, поступившись посадою Миколі Федоруку, старовинний годинник на ратуші досі надійно служить громаді. "Основна трудність була у тому, що механізм його був дуже забруднений голубами, – продовжує розповідь Орест Левицький. Тому ми все те чистили, чистили, чистили і він потрохи пішов. А потрібні для годинника деталі замовляли ще на "Кварці".

Годинникарів у Чернівцях, де було безліч їхніх майстерень, завжди шанували. З покоління у покоління передавали секрети своєї майстерності старі чернівецькі євреї-годинникарі. Серед "лікарів антикварних годинників", як охрестили чернівецьких майстрів журналісти, майже 80 відсотків становили спадкові годинникарі-євреї. Таких асів своєї справи, як чернівецькі Зільберман чи Мейлер та їхні нащадки, годі було знайти навіть у деяких європейських столицях. Потрапити на роботу до спеціального цеху "Ремпобуттехніки", який знаходився на нинішній вулиці Міцкевича, де їх централізовано лагодили, також вважалося неабиякою удачею. Адже тут функціонувала єдина у колишньому союзі окрема дільниця з ремонту антикварних годинників. А ще це було визнанням з боку майстрів. "Траплялося, що на ремонт до нашого цеху присилали антикварні годинники навіть з Казахстану. А слава про чернівецьких годинникарів взагалі тоді лунала по всьому колишньому союзу, – пригадує часи своєї трудової діяльності Орест Левицький. – То були часи, коли чернівецькі годинникарі змагалися за першість з-поміж львівських, харківських чи навіть одеських майстрів. Сам я годинники тоді ще не ремонтував, а як начальник цеху розподіляв роботу між робітниками, контролював їхню роботу. Незважаючи на те, що в цеху працювала майже сотня людей, всі були завантажені роботою. Цеху належали також майстерні по місту, тому нам звозили годинники з усіх Чернівців. Щодня привозили ремонтувати 40-50, а траплялося й по 70 зламаних годинників. Справжній майстер за зміну може полагодити 4 – 5 годинників. Головне тут не швидкість, а якість".

На годинникарів у Чернівцях вчили в профтехучилищі побуту, яке розміщувалося на вулиці Гребінки. "Я також підготував там два випуски. Викладав дисципліни з ремонту годинників, технології металу. Деяких своїх учнів зустрічаю і досі. Знаю, що у Сторожинці два хлопці працюють за фахом. Але загалом таких лишилося мало". Нині учнів у майстра немає. Щоб опанувати професію годинникового майстра, потрібно 2-3 роки. І це як мінімум! Молодь же хоче гроші всі і одразу. Тому переймати досвід у чергу до Ореста Левицького ніхто не шикується. Ну, і роботи, звісно, не так вже й багато. Буковинці купують переважно китайський ширвжиток. То дурниця, що кожні рік-два такий годинник доводиться міняти. Але ж коштує він приблизно так само, як і ремонт старих механічних. Тих самих, які, намагаючись дослідити, як у ньому все крутиться, розібрало на запчастини не одне покоління радянських дітей. Приблизно 35-40 гривень. Тож чи випадає після цього дивуватися, що на всі Чернівці залишилося не більше шести ремонтних майстерень: на вулицях Ольги Кобилянської та Червоноармійській, кінотеатрі "Чернівці" і три – на проспекті Незалежності.

"Пережований" час

"Коли все життя працюєш з годинником, робота стирає відчуття величності часу, – зізнається Орест Левицький. – Головне у нашій професії – це терплячість. Потрібно звикнути до дрібних деталей, навчитися брати їх пінцетом. А якщо якась деталь вже вистрибнула з-під пружини, то слід навчитися її шукати. Бажано, не нервуючись. Кілька днів тому у мене так кудись вистрибнула деталь від старовинного хронографа. То я вимітав все від порогу майстерні, облазив з магнітом всю підлогу, аж поки її не знайшов. А ще треба мати, якщо хочете, інтуїцію, щоб знати де шукати дефект. Неозброєним оком його ж не видно. Але досвід не затьмарює відчуття причетності до таїни. Щойно сідаю за роботу, виникає якась внутрішня зосередженість. Якщо розглядаю годинниковий механізм, він радує мене своїм блиском. Оброблений метал, особливо коли він якісний, грає, несе у собі якусь таємницю. Годинник може бути старим, а його нутрощі досі горять, коліщатка крутяться, він наче дихає життям. Відчуття філігранності механізму не спроможне затьмарити навіть те, що бачив подібне тисячі разів. Натомість у китайського електронного годинника нутрощі виглядають так, наче їх вже хтось їв, пожував". Майстрові Левицькому й справді достатньо було лише глянути на мій подарований Чернівецьким міським головою Миколою Федоруком годинник, щоб одразу визначити його якість. "Це електроніка. Тут японський механізм "Yota". Непоганий. Циферблати робили у Києві", – прокоментував пан Орест побачене.

А ще майстер любить поговорити з клієнтами. Переважна більшість з яких люди старшого віку. Їм, безперечно, є що розповісти. За роки невтомної праці яких лише життєвих історій не вислухав Орест Левицький. (Трапляється, клієнти забувають про здані у ремонт годинники, але майстер терпляче чекає три роки, й лише після цього вирішує, що з ними далі робити.) Хоча й про себе майстер-поет міг би розказати не менше. Адже свій вибір на користь ремонту годинників дипломований випускник механіко-машинобудівного факультету Львівської політехніки також зробив не без тиску обставин. Навряд чи його, уродженця Львівщини, у родині якого не лише були репресовані, але яка також була пов'язана з самим командувачем УПА Романом Шухевичем, допустили б до роботи, наприклад, з ракетами. Хоча прилади точної механіки, з яких пан Левицький спеціалізувався у вузі, використовують, звісно, і в них. Попри кпини товаришів, що працює у конторі на кшталт "роги й копита", він і Чернівці, власне, вибрав, щоб бути ближче до рідного Львова. Не останню роль відіграло також те, що у місті жила і творила сама Кобилянська. Тому з часом у майстра Левицького, якому ще у 90-х чернівчани двічі довіряли представляти їхні інтереси у міській раді, власні рахунки. У 1991 році після путчу ГКЧП керівництво Крайового проводу Руху довірило йому опечатувати кабінети обкому Компартії. Напевно, саме через це найбільшим подарунком до ювілею для нього стала би публікація вірша про Степана Бандеру.

Мораль всіх цих життєвих історій проста: поганими, як і добрими вчинками, час наповнюють люди. Сама по собі ця найзагадковіша, як зізнався "Добі" кандидат фізико-математичних наук Степан Королюк, річ поза добром і злом. Що таке час, науковець хотів би й сам достеменно знати! Ясно лише те, що зміст часу визначає кожен із нас. Тим небезпечнішими є ігри з ним. Незалежно від того, чи йдеться тут про щорічне переведення годинникової стрілки вперед – назад, чи про значно серйозніші спроби контролювати минуле й майбутнє. (Літній час вводиться шляхом переведення весною стрілок годинника на годину вперед з подальшим поверненням восени до поясного часу). А то й взагалі зупинити суспільний  прогрес.

Якщо обмежитися лише проблемою переведення часу, то це якраз той випадок, коли найменший сумнів у доцільності такого кроку для здоров'я людей має переважити будь-яку навіть найбільшу економічну вигоду. На думку ж медиків, біоритми людини  синхронізовані місцевим (визначається положенням сонця над горизонтом) часом. Тому розбіжність  між діючим і поясним часом, що перевищує дві години, ставить людину за межі адаптаційних можливостей організму, викликаючи порушення фаз сну і розвиток хронічних захворювань. А відтак наслідувати приклад Росії, яка з початком цьогорічної зими скасовувати дію літнього часу більше не планує, для України було б не тільки неправильно, але й шкідливо. (Так, як це пропонує зробити депутат-регіонал Олег Надоша, який вже навіть встиг зареєструвати у Верховній Раді України проект постанови щодо відмови від переведення годинників на зимовий і літній час та встановлення  з 27 березня 2011 року на території України часу другого часового поясу з додаванням однієї години). Інша річ не чіпати більше  поясний час навесні. Відмінність між поясним і місцевим часом складає для України 32 хвилини в крайній точці західного регіону і 41 хвилину в східній частині країни. Пригадується заради царства Божого на землі  класик не хотів пожертвувати навіть сльозою дитини, а що вже тоді казати про людське життя. Власне, чи не з цієї нерозбірливості стосовно чужого життя і беруть свій початок всі біди сучасного людства? Ніж змушувати людей обманом влітку вставати на годину раніше, щоб не марнувати даремно сонячного світла, чи не краще було б просто чесно починати роботу на годину раніше? Розрахунки показують, що жителям східних областей краще всього починати робочий день о 7 годині, центральних – о 7 годині 30 хвилин, західних – о 8 годині (за поясним часом). Дотримання такого режиму початку роботи забезпечує найефективніше використовування світлового дня протягом всього року і сприяє економії електроенергії.

Врешті вхопити рукою те, що є лише блідою тінню Сонця на поверхні існування, ще нікому не вдалося.

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА" 



КОМЕНТАРІ (2)

Пачітал. Атєц! Я гаржуть табой!!! :)

avatar

Брат

09 вересня 2011 13:29

Дякую, братішка!!!!!!!!!!!!!!! Де ти пропав???????????? Не ходиш на пресухи????????? А брат ухі просіт:)

avatar

Атєц

09 вересня 2011 14:18