Буковинців закликали до молитви
Братам та сестрам у Христі Ісусі, Господі нашім!
Перебіг подій, які останнім часом сколихнули не тільки Україну, але й світову спільноту, змушують мене, християнку, українку, маму і вчительку висловити свої думки з цього приводу.
Найперше, звертаюся до Святого Письма, до Слова Божого – до Біблії, за золотими словами якої намагається жити український народ ось уже понад тисячоліття…
Хто ми, що називаємо себе християнами? Ісус Христос каже, що ми – овечки Його отари. Важко знайти ще десь деінде риси характеру, які так точно характеризуватимуть наше ставлення до оточуючого світу. Що це за риси?
Коли в уяві постає безмежне зелене пасовисько, то на ньому має обов’язково бути легенька біло-сива хмаринка, яка випромінює миролюбність. Коли ж спостерігати з молоком, яке, паруючи, вливається у дерев’яне цеберко, можна говорити про жертовне служіння любові, яке просто і легко віддається, не вимагаючи взамін нічого. Коли ж овечкам зимно, воно зіб’ються в тісний гурт, впускаючи до середини найменшеньких та найслабших, забудуть про їжу та пиття, та намагатимуться віддати своє тепло ближньому…
Українці і справді народ миролюбний. Нам би земля, щоб на ній працювати, нам би сім’я, щоб для неї жити, нам би ближній, щоб його зігрівати.
Які наші мами? Чим вони живуть і що вони хочуть для дітей, про що вони молять Бога? Щоб діти їхні були щасливими, щоб з ними не сталося нічого поганого.
І найкращі у світі тільки ті вчителі, які усвідомлюють, що вони не просто на роботі, що перед ними не просто учні, а що школа – це дім, а вони в цьому домі - батьки…
Важко назвати кадри з телевізійних новин миролюбними. І ті, що били, і ті, кого били – то чиїсь діти. І дуже жаль, що у нашому цивілізованому світі ще присутнє насильство. Дуже жаль, що не має того, хто взяв би на себе відповідальність за пролиття крові. Чому історія нас нічого не навчила, чому ніхто не бере на себе відповідальність за подібне? Християни, схаменіться! Бог – то Любов! А хіба з любові хто чинить подібне? З що б’ємося, чого нам не вистачає?
Питаю себе: що не зробила, що маю робити нині, чи маю право казати, що моя хата скраю?
Не приклала достатньо зусиль, щоб українські діти вивчали Слово Боже та поважали його. Не молилася щодня з четвертої ранку до шостої про Боже благословення для рідного краю…
Тому, закликаю усіх християн до ревної молитви, щоби Бог зберіг наші родини цілісними, щоби ніхто з матерів не проклинав долю, провокаторів та недалеких політиків… А хата моя і справді скраю, бо першим ворога зустрічаю…
Викладач християнської етики приватної школи «Надія» Марія Влад
