Буковинський угорець Василь Гейніш відвідав у горах самобутнього художника і різьб’яра Михайла Кузюка, який проживає поряд із Говерлою, Петросом, Заросляком

На перехрестях доріг

Небо і гори, а люди в них — краса Божа!

Не знаю чому, але ще раз хочу підкреслити, що моє рідне Закарпаття, де народився, зробив перші кроки на подвір’ї хати біля Тиси, надає мені можливість віднайти  цікаві події, ще більш непересічних людей. Все було б добре, але заковика тільки в тому, що волею долі ось майже півстоліття я поза Раховом. Не хотів би сказати, що в чужих краях, бо і Львів, де навчався, і Буковина, то для мене аніскільки не чужі. У місті Лева дали мені багату і ґрунтовну освіту, певною мірою і шляхетне виховання, а Буковина сприйняла мене ледь не за свого сина. Низький уклін усім!

Та повернусь спершу до недавньої поїздки на Закарпаття, де вдалося побувати попервах на доволі представницькому фестивалі в Ясінях, що зібрав етнічних угорців Хустського, Тячівського та Рахівського районів. Тут було все: запальний «Чардаш», пісні (ґолготої), тобто задушевні тихі мелодії, щось на зразок серенад. А на площі неперевершені страви угорської кухні з традиційним «боґрашем)». Щоб не лоскотало ніздрі, не доводило прицмокувати язиком, на цьому завершу коротенький вступ. Краще пораджу побувати наступного року у Буштині (Тячівщина) на шостому подібному фестивалі.

А тепер детальніше про поїздку, а радше пішу мандрівку вздовж вузького потічка, а відтак повернення крутими схилами із ґражди (обійстя) самобутнього художника і різьб’яра Михайла Кузюка, який проживає на високому ґруні поряд із Говерлою, Петросом, Заросляком, — знаних і привабливих вершин українських Карпат. До слова, піша хода від присілку Стебник поблизу  Ясіня тривала понад годину в один бік. Та вона не проста, із болем від незвички в ногах, і перехопленням дихання, варта того.

Михайло Васильович унікальний митець, без інститутів і академій, за те таланту від Всевишнього, збудував ту хату, що інакше, як музеєм, галерею не назвеш. Кожна стіна, стеля, меблі в кімнатах двоповерхової споруди  — то є витвір, як на мене, справжнього народного мистецтва. І ніде, повірте, в іншому місці такого не побачите. І не відчути тієї гостинності, високої інтелігентності цього Гуцула. Якого б без гріха порівняв би із Богданом Ступкою (світла йому пам'ять), бо неможна без подиву і захоплення сприйняти побачене і почуте.

І ще: днями Михайло Васильович відсвяткував сімдесятип’ятиріччя від дня народження.

Віват!

P.S. Мої найщиріші вдячності ясінцям — подружжю Василині Михайлівні та Ярославу Миколайовичу Воробчукам, котрі посприяли і допомогли зустрітись із Митцем.

Василь Гейніш.

Світлини Ярослава Воробчук.