Чи однаково горить балканське, центральноєвропейське та українське г...но?
Давно зауважив, що у текстах так званих балканських чи центральноєвропейських письменників другої половини ХХ століття завжди знаходжу багато близького і зрозумілого. Ім’я автора фактично не має значення. Йдеться про медійно розрученого і, безумовно, дуже майстерного Міленка Єрговича, старших Данила Кіша, Зорана Ферича, чи менш відомих українським читачам, хоча й не менш обдарованих, письменників.
«Залізна завіса», що розрізала Європу, гнітюча спадщина спільного тоталітарного минулого, реалії побутування у фактично сусідніх бараках єдиного комуністичного табору, складний період посткомуністичної трансформації, не скрізь «оксамитовий», а подекуди з війнами, близькі і зрозумілі незалежно від того, про який досвід йдеться: сербський, хорватський, польський, словенський, чеський, угорський.
Тому майже завжди радо купую (купував?) тексти навіть невідомих мені авторів, якщо вони походили з цих країн. Горан Петрович, Срджан Срдич, Звонко Каранович, Михайло Пантич, Іржі Гаїчек, Ярослав Рудіш, Катержина Тучкова, Дубравка Угрешич, Симо Мраович, Зоран Жмирич, Балла і ще багато інших. І загалом ні разу не помилився. Зміст таких творів завжди цікавий і загалом добре впізнаваний. Це крім художніх якостей кожного тексту, який у різних авторів, зрозуміло, різний. Спільним є історичне тло, на якому діють герої.
Підозрюю, що те саме міг би сказати про Угорщину та особливо близьку буковинцям Румунію. Проте, на жаль, з незрозумілих мені як читачеві причин, на вітчизняному ринку, на відміну від інших країн, текстів сучасних угорських чи румунських авторів з переосмисленням тоталітарного досвіду ХХ століття зовсім мало. Принаймні порівняно з іншими. Якщо балканських, чеських, польських письменників я легко, без підготовки назву кілька, то з угорськими чи румунськими виникнуть труднощі.
Про румунський комунізм, наприклад, я більше довідався з проникливого роману «Серце-звір» німецької нобеліантки Герти Мюллер, ніж із текстів румунів. І це велике недопрацювання як культурної дипломатії обох країн, так і вітчизняних видавців. Можливо, румунський переклад «Історії, вартої цілого яблуневого саду» чернівчанина Максим Дупешко змінить ситуацію на краще. Особливо після тріумфальної онлайн-зустрічі автора зі студентами Бухарестського університету. І українські читачі невдовзі так само насолоджуватимуться перекладом знакового твору якогось сучасного румунського письменника.
Вибрана навмання збірка малої прози «Гівно горить» чеського письменника Петра Шабаха цілком виправдала очікування і підтвердила зроблені раніше висновки. Кілька дуже коротких оповідань і одна трохи більша повість – це своєрідна художня біографія (не знаю напевно наскільки авто-, бо практично нічого не знаю про самого автора) середньостатистичного мешканця радянської Чехословаччини приблизно середини 50-х-60-х рр ХХ століття. Можливо, трохи пізніших років.
Розказані з легким гумором нібито особисті історії дитинства і юності героїв у певному історичному контексті несподівано набувають загальнолюдського звучання, близькі і зрозумілі кожному, хто мав власний період дорослішання у невеличкому провінційному місті чи селі. Абсурдна заідеологізованість усіх сфер життя, радянської шкільної освіти, відсутність будь-якого сексуального виховання, безглузді ритуали, імітація діяльності при фактичному марнуванні життя добре знайомі українському читачу. Усе це – обрамлене чеським колоритом, розказане з швейківським гумором та безпосередністю залишає приємний післясмак легкості, не позбавленої глибокого людського досвіду і змісту.
Здивувати мене якоюсь інформацією про Чехію після текстів Зденека Їротки, Богуміла Грабала, Мілана Кундери, врешті двох книжок репортажів «Зроби собі рай» та «Ґоттленд» поляка Маріуша Щигела, які буквально перевертають з ніг на голову всі дотеперішні уявлення про цю країну, справді складно. Однак Петру Шабаху це вдалося.
Юрій ЧОРНЕЙ
