"Вода — кров землі"

На Буковині розкішні криниці, оздоблені дерев'яними орнаментами. Олені та півні на цих орнаментах символізують пробудження, початок життя, птахи — про любов та сімейний затишок, довіру та добробут. Часто між ними ще ставлять хрест — на позначення Божого благословення.

Раніше криницю виносили за межі двору, не обносили парканом. Поруч ставили лавиці, тут часто збирались сусіди. Де копати — шукали лозами. Вони вказували на місце, "потягуючись" у руках. Найкраще копали у середу в останній тиждень Великого посту. Так на Чистий четвер уже буде вода, яка очистить місцевість і жителів. Не можна копати в свята. Не можна руйнувати стару криницю, якщо вона пересохла. Її просто забивали, а поруч копали нову. Не певен, що зараз цієї традиції дотримуються.

Воду в новій криниці освячують хрестом або іконою, читаючи молитву. Баба Тинця розповідала, бувало, ікона під час освячення падала у воду. Її не вибирали, так і залишалась на дні. В декотрих селах району розповідали, що навпаки — у воду спеціально опускали образи, а діставали лиш раз у рік на Великдень, щоб прочитати молитву. Буває, що хрест або ікону просто підвішують над криницею, або ставлять в цебрині й так тримають. Для захисту від злої сили, очевидно. На Йордан і на храмові празники, коли святять воду в церкві чи капличці, її трохи вливають в криницю, щоби й вона освятилась, очистилась тобто. Бо якщо чиста вода, то й душа буде чиста.

Криницю потрібно чистити раз у рік. Всередину спускався чоловік і витягував мул відрами або коритами. Після того криницю теж треба посвятити. Якщо в криниці хтось топився, найчастіше діти, з необережності — її полишали, цією водою не користувались. Доволі класична історія від села до села: мати відправила дитину по воду, та впала в криницю. Довго дитя шукали, а потім згадували, що востаннє бачили її з відром. От так. Біля такої криниці ставили хрест чи будували капличку. Буває, в криницю кладуть яйця. Бабця казала, що яйця зазвичай використовували для вроків — закопували на городі, клали під хрести. Часто "на смерть".

Загалом, криниця — показник ґаздівства: її тримали в порядку, опікувались, прибирали. Поруч ставали кухлик, щоб кожен подорожній міг напитись. Часто було заведено хвалитись своєю водою, мовляв, вона така добра, як ні в кого. Бабця казала, що за її молодості криниць багато не було. Їх копали у знаменних місцях, щоб об'єднати громаду села. "Вода — кров землі, — пояснювала. — Це якийсь кінець світу починається, що в кожному дворі копають криниці й воду качають".

Баба Тинця вважала, що це неповага до землі. Я ж гадаю, що все більш прозаїчно. Копати криницю — доволі важка й дорога праця, дозволити собі власну ще 50 років тому міг не кожен. От і була одна криниця на кілька хат, а то й вулицю.

Я цей проєкт започаткував, і назву обрав на честь своєї бабусі. Він допомагає мені зрозуміти, якою людиною вона була. У неї теж був бучок, на який вона опиралась.