Архіновина єпископів-співучасників, або новий перл митрополичого блудослів’я
На архієрейській нараді 25 червня з нагоди іменин предстоятеля так званої Української Православної Церкви Московського Патріархату митрополита Онуфрія в Києві з посиланням на розвіддані митрополита Агафангела (підпільна кличка – Привоз) «було повідомлено, що Константинопольський Патріархат спростував інформацію про те, що канонічний механізм подолання розколу в Українському Православ’ї вже нібито остаточно узгоджений, а текст Томосу про автокефалію Української Церкви складений. Не підтвердилося і те, що однобічне надання Українській Церкві автокефалії має відбутися найближчим часом або в якісь визначені терміни. Натомість, архієреї Константинопольського Патріархату засвідчили готовність своєї Церкви долучитися до процесу подолання українського церковного розколу у консультації з братніми Помісними Православними Церквами. Для цього найближчим часом делегація Константинопольського Патріархату зустрінеться з представниками Руської Православної Церкви».
Тобто, як доповідав шефові один із персонажів кінофільму «Брильянова рука», «всё идёт по плану». Та чомусь«було висловлено занепокоєння щодо можливості створення в Україні паралельних церковних юрисдикцій, про що з’явилась інформація у пресі. Архієреї зазначили, що такий розвиток подій не подолає, а поглибить церковний розкол. У разі ж перетворення Української Православної Церкви в структуру Константинопольського Патріархату, наша Церква втратить значну частину прав, якими вона наділена за останні десятиліття».
Думаю, що шеф отримав вказівку центру діяти «по вновь утверждённому плану». Тому й з’явився в лексиконі його співучасників новий пасаж з еківоком на «створення в Україні паралельних церковних юрисдикцій».
Про Томос, яким Вселенський патріарх визнає незалежне самоуправління (автокефалію) Української Православної Церкви Київського Патріархату разом з Українською Автокефальною Православною Церквою, уже не згадують, наче Томос їм уже не страшний чи вони вже не проти Томосу. Натомість лякають людей іншою страшилкою.
«Наявний канонічний статус є цілком достатній для того, щоб Українська Православна Церква плідно звершувала свою місію серед народу України. Спроби змінити цей статус призведуть лише до обмеження прав і свобод, якими наділена наша Церква, маючи права широкої автономії. До того ж, ці спроби не вилікують, а лише поглиблять розкол як в Українському Православ’ї, так і в українському суспільстві загалом».
Канонічне повноправ’я обмежить права і свободи? Це новий перл митрополичого блудослів’я. Архіновина!
«Архієреї одноголосно підтвердили своє прагнення дотримання даній при рукоположенні єпископській присязі зберігати вірність Українській Православній Церкві. Для свідчення цього під заявою були поставлені підписи».
«Избранный во епископа дает клятвенное обещание нерушимо содержать православную веру, блюсти правила св. Апостолов, св. Вселенских соборов и св. Отцев». (http://rocor.de).
Інші клятви – від лукавого чи лукавому, тим паче клятва Українській Православній Церкві, що існує лиш номінально як частина Російської Православної Церкви, а за великим рахунком попросту не існує.
Єпископи-співучасники одностайно ухвалили ці лукаві еківоки й підписалися. Та нема підпису Олександра, митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського, вікарія Київської митрополії.
Митрополит Олександр (Драбинко) – ініціатор засудження «політичного православ’я» на Соборі єпископів Української Православної Церкви у 2007 році, та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» і її лідера Валерія Каурова, такого ж антиукраїнського яструба, як і Привоз.
Також нема підпису митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря (Шевчука), який «у 1991-1992 роках активно підтримував проголошення автокефалії Української Церкви від Російської, зокрема, виступав з такою позицією на Архієрейському соборі РПЦ 31 березня – 5 квітня1991, де обговорювалося це питання. За такі погляди «був буквально вигнаний паствою з Херсонської кафедри».
Шляхи Господні несповідимі.
Василь КОЗЬМИК
