Андрій Кавуля: «У мене телефон «червоний» від дзвінків виборців»

Депутат Чернівецької міської ради Андрій Кавуля переміг конкурентів на окрузі №12, що охоплює мікрорайон Руська-Гравітон, набравши трохи більше 17,5% голосів виборців (а саме – 346 голосів). Не так уже й багато як для «помічника міністра інфраструктури», як зазначив своє місце роботи тоді ще кандидат Кавуля, але для перемоги було достатньо. 

Як віддячує депутатською роботою народний обранець своїм виборцям – з’ясовували кореспонденти «Ініціативи 42».

«Коли я побачу, що зроблено – тоді і похвалю»

Кам’яні джунглі за кількадесят метрів від жвавої траси, майже порожні в робочий час двори вул.Руської 255–263, 269, 275, 281А–281Б, 287А–287Б, 287З, 265, 271, 277, 283А–285Д, 287Д–287Ж, 289А–289Г… 

Звертаємося до чоловіка середнього віку в спортивному одязі і кашкеті, який прямує назустріч: 

- Ви тут живете? 

– Да. 

– А знаєте, хто депутат від вашого округу? 

– Нєєєт, я живу здєсь, но пропісан на Южкє. 

– О, то може знаєте, хто депутат від округу на Південно-Кільцевій? 

– Нєєєєт. Мы голосовалі за кого-то, а за кого… я нє помню…

- Але ж ви знаєте, що депутати мають вести прийом громадян, до них можна звертатися? 

– Знаю, но нікогда не обращался. 

Подякувавши чоловікові за його приділений нам час, вітаємося з двома жінками, на вигляд – передпенсійного віку. Вони також мешкають тут, і навіть на вибори ходили, але депутата від свого округу не знають:

- Я голосувала за кандидата, який не пройшов, а інших не знаю, - каже одна з них. - Знаю, що можна звертатися до депутатів, але не маю бажання. Бо зовсім не впевнена, що він щось зробить. І навіть пробувати не хочу. Мала прецеденти, що «як звернулася, так і повернулася». Так що більше не хочу.

Натомість дві молоді жінки біля доглянутого (як з’ясувалося – «ОСББшного» будинку) виявилися більш обізнаними. Одна з них починає пригадувати депутата: «Чекайте, як його… Знаю жінку його, Леся звати. Він сам не з нашого району, але тут живе. Фамілія на «К» якось… Кавуля! Он в тому домі живе (показує – авт.) в п’ятому під’їзді». 

Друга жінка, яка гойдає візочок з чарівним малючком, скептично зауважує: 

«Знаєте, коли вибори були – всі зразу обіцяли золоті гори, дороги тут поробили». 

Обидві пригадують: «Ну цей Кавуля теж допомагав. Школі, знаємо, допомагав. Бо тут діти переважно всі в цю школу ходять, то ми знаємо. І депутата хлопчик також, Вася звати».

Показують, яку саме доріжку у дворі «Кавуля робив», а яку – не він: «Тут колись робили прямо біля нашого будинку доріжку, але це не цей депутат, це інший, від Юлії Тимошенко. Рили і зробили, але це не він, він оту робив».

«Краще би площадки відремонтували дитячі! – раптом заявляють. – От це дуже важливо! Он у нас майданчик з тренажерами колись поставили, дуже гарний. Але за роки його вже доламують. Хто доламує? Та ж люди безсовісні. Це один із самих центрових дворів, то сюди ходять і ходять, лавочок багато…»

Дізнавшись, де тут місцевий ЖРЕП, прощаємося зі співрозмовницями і йдемо далі. Небо загрозливо хмариться, тож люди не надто привітно відгукуються на пропозиції поспілкуватися. Старший чоловік, якого вдалося зацікавити розмовою, теж не знав, хто депутат від цього району: «Я на вибори не ходив, бо я не мєсний вопше-то тут, я у дочки тут живу зараз». 

Розшуканий нами «ЖРЕП» виявився приватним підприємством «Житлосервіс», і про місцевого депутата тут чули – і не в силу своєї роботи, а просто як мешканці району.

Жвава жіночка на наше запитання про депутата від округу каже: 

«Знаю, Кавуля». – «А чи буває він тут, чи зустрічається з громадянами, чи може, веде прийом? Чи, може, хтось інший веде прийом?» - «Та він у нас один від цього району, хто ж ще інший, інших нема». 

Жіночка пригадує подробиці свого спілкування з депутатом: 

«Кавуля был тут где-то в декабре месяце. Я его тут встретила, и тут передала ему звернення як до депутата. Лично я от будинка нашего писала звернення. Про дорогу, про мережі». 

До розмови долучається ще одна молода жінка, яка сидить за столом: 

«Багато мешканців знають його і мають його номер, тож телефонують до нього напряму, без усіляких приймалень». 

Перша її підтримує: «Ну да, він же десь там живе, десь у тому будинку. У нашому дворі – глобальна проблема з витіканням води з Руської – через наш двір тече вся брудна вода звідти. Там потрібна комісія, він сказав. А від себе він написав депутатське звернення до Каспрука». 

«Зрозуміло, що то не він вирішує такі питання, але він сприяє, - каже чоловік, який сидить за столом у цьому ж кабінеті. - І має контролювати, як воно виконується». «Я телефонувала йому буквально у вівторок, - повертається жінка до своїх проблем і показує ксерокопію листа мешканців до депутата і депутатського звернення. - Цікавилася, як там наше питання. Казав – буде розглянуто на сесії, в порядку черги. А коли буде – це вже хтозна. Як то кажуть, «своя шуба ближча до тіла». Коли я побачу, що зроблено – тоді і похвалю. Поки що тільки звернення є». 

Поміж розмовами «за жизнь» знову повертаємося до місцевого депутата. 

Чоловік пригадує: «Колись, коли були районні ради, то кандидати і депутати до нас ходили. А тепер нє. Але наш будинок також звертався до Кавулі, і вже маємо результат. Не знаю, чи то таки він щось зробив – але, думаю, напевно, посприяв. У нас тупиковий будинок, не було проїзду, все попровалювалося у дворі… У мене сусід з АТО повернувся – каже, давай напишемо. Я й погодився – бумага всьо стерпить. Ми написали Кавулі, щоби посприяв розширенню двору, майданчик щоб зробити, бо там безхозна площадка. Це Руська 259, прямо біля школи. Сусід залишив у зверненні свій номер телефону. Аж якось дзвонить мені і каже: мені дзвонили, що будуть робити. Тож ти допоможи там: де які комунікації розкажи, все, що треба. Я ж, ясно, прийшов – а там вже двір розритий, робота кипить. Вони попросили машини забрати з двору, бо там стояли такі вже «гроби» без коліс. І це буде дуже добре – бо ж тут і садок, і школа поруч, люди привозять дітей, а стоянки нема. Карман зроблять. Ями поремонтують». 

Згадує чоловік і попереднього депутата: «Був до цього цей Боднар – не знаю, може, ви з ним знайомі, але я йому цього разу казав: Іване, ну що це таке, ти кожного разу до мене приходиш тільки перед виборами. Цілу каденцію – хоч би раз прийшов, а лиш як перед виборами – то ти тут як тут. То я завжди голосував за нього, а оце вперше був не за нього». 

Прощаємося з працівниками «Житлосервісу» і йдемо в напрямку школи оглянути той двір, який ремонтують. Робота справді кипить: частина двору засипана дрібним гравієм, майбутні доріжки вже відділені бордюрами, поруч купи гравію ще чекають на те, аби бути розрівняними по території, стоять стоси тротуарної плитки. Дощ, яким таки розродилися грозові хмари, загнав під дашок під’їзду бригаду робітників. Для відповіді на наші запитання, хто виконує ремонті роботи, вони таки вирішили гукнути бригадира, який ще якийсь час намагався не здаватися перед зливою. Перед нами від також «тримав марку» і для спілкування передав мені телефонну трубку, набравши чийсь номер. Я представилася, і отримала відповідь, що «ремонтні роботи, які виконуються підрядником, ведуться на замовлення департаменту ЖКГ міської ради». Ну і ок.

Поки злива не вщухла, ще трохи поговорили з бригадиром. Він також живе в Чернівцях, але на Роші. Депутата свого не знає, бо лиш недавно туди перебрався – одружився. «Але тьоща депутата знає, - запевнив. – Ходить до нього вирішувати проблеми з водопостачанням – на Роші ж води нема». 
Тож наступний візит можна планувати на Рошу – у пошуках депутатів і тьощ, які їх точно знають:)

На прийом потрапили з третьої спроби

А тим часом намагаємося поспілкуватися з самим депутатом. Перша спроба мого колеги виявилася невдалою: депутата не було на прийомі, а телефоном він повідомив, що потрапив до лікарні. Тож побажали йому одужувати і спробували наступного разу. 

Я переплутала дні і завітала до приймальні громадян на вул. Шевченка, 28 в офісі БПП «Солідарність» у четвер. Спитала за депутата Кавулю, в якого начебто прийом. У приймальні пояснили, що депутат на сесії, але щодо прийомного дня не заперечували. З’ясувавши згодом власну помилку, здивувалася, що в приймальні не надто орієнтуються, в кого і коли прийом. Тож не особливо здивувалася, коли прийшла в прийомний день – четверту п’ятницю місяця – і зустрілася з… зачиненими дверима. Ні депутата, ні офісних працівників. Зрештою, і написано на дверях: прийом громадян з 10 до 16. Чого ж сподіватися о 17.40… Хіба що депутата.

По телефону дізналася, що Андрій Кавуля того дня мав багато особистих клопотів – останній дзвоник у дитини і оформлення дружини в лікарню на збереження. Тож домовилися зустрітися з понеділка. 

І нарешті вдалося!

Розмовляли в офісі «Народного фронту» по вул. Заньковецької. До цієї політичної сили, яка на вибори йшла одним списком з БПП «Солідарність», власне, й належить депутат Андрій Кавуля. 

- Вже не перший раз Ви у прийомний день не буваєте на місці прийому громадян…

- Даа, вже останні два рази не потрапляв…

- Чи взагалі проводите прийом громадян? В який спосіб? Хто звертається, з якими проблемами?

- Сам живу на Гравітоні, там багато друзів, багато мене знають. Тому й вирішив, що буду балотуватися від Гравітону – бо знаю проблематику району і спілкуюся з людьми. За попередні 5 років, що був депутатом, налагодив стосунки з мешканцями, головами ОСББ, з представниками садочка, школи, досконало знаю проблематику району. Телефон у мене «червоний» від дзвінків – ще коли готувався до виборів, роздав усім візитку з номером телефона, тож і тоді, і тепер мені усі телефонують. Маю двох помічників – Грішу Божескула з одного з найбільших ОСББ на Гравітоні та Галину Василівну… не пам’ятаю прізвище – ініціативна мешканка з 287-го будинку. Вони мені допомагали – і в облаштуванні двору, і багато в чому з різної проблематики. На сьогодні основними проблемами, з якими звертаються люди, є благоустрій міжбудинкових проїздів. Фактично за близько 20 років, скільки я живу на Гравітоні, наприклад, у моєму дворі навіть ямковий ремонт не робили. І така сама проблема по інших будинках – там постійно пошкоджуються комунікації, тож постійно розривають… Ще одна потужна проблема – це утеплення будинків, встановлення лічильників, заощадження… Тому минулого року зробили багато звернень щодо утеплення, встановлення лічильників за існуючою програмою – коли 20% коштів вносять мешканці, а 80% - міська рада. Ми готували більше 10 звернень від кількох під’їздів – там можна ставити один лічильник на кілька під’їздів. 15 червня повинне бути засідання виконкому, на якому, сподіваємось, буде прийняте рішення з цих питань. Я живу в 269 будинку на Гравітоні, то ми вже двічі збирали збори, і ще не вирішили питання коштів. 70% мешканців кажуть, що треба лічильників, а 30% кажуть, що не треба. А кошти ж мають розділити на всіх! Частина мешканців – квартиранти, частина – пенсіонери, які вважають, що через встановлення лічильників будуть платити ще більше… Ось сьогодні знову збираємо збори, піду знову по квартирах, буду переконувати, бо вже соромно, що вже в 287, 285,265 люди вже будуть незабаром мати лічильники, а в моєму не будемо. Скажуть потім, що не захотів. 

Також у цьому році за підтримки колег-депутатів, але з ініціативи мешканців буде благоустроєно міжбудинкові проїзди 287 б, 287 з. У 285-му є проблема підтоплення, тобто всі стічні води з вул. Руської течуть через двори і зупиняються у цьому дворі. Ми виїжджали туди з представниками Водоканалу, розглядала комісія, але оскільки в холодний період важко було з’ясувати ситуацію – перенесли на теплий час, от будемо повертатися до питання. Там же не просто підтоплення, там вода застоюється, з’являється сморід… 281 будинок – будинок «афганців», також заплановано 600 тисяч на ремонт двора. Це залишок з 2015-го, те, що кожен депутат зумів відстояти для свого округу. Також біля школи 251 будинок – вже облаштували двір, теж завдяки зверненню на мене, на міського голову. 

Також був ряд звернень щодо каналізаційних проблем. Сморід у підвалах, забивається. Зверталися до Водоканалу, і Бабух Тарас Васильович (депутат міськради від ВО «Батьківщина» - авт.) неодноразово давав машину, приїжджали, вичищали все. 265-му будинку, наприклад… 

Звертаються і з Житлосервісу до нас, бо є мешканка з 285-го будинку, де підтоплення – вона там працює в Житлосервісі, нагально знає проблематику. 
Але ж Ви знаєте, що до кожного депутата може звернутися мешканець незалежно від району, де живе, чи від округу, де переміг депутат? Ви депутати усіх городян. Бо є округи, від яких не пройшов жоден кандидат. І навпаки – округи, від яких пройшли по кілька депутатів. 

Я сам мешканець Садгори, Старої Жучки, тож і проблемами того району займаюся. Ми там гарне футбольне поле зробили. В цьому році було відкриття. Це ініціатива депутата Осачука, який там пройшов, ні копійки державних коштів. Чекали хлопці, коли я з АТО прийду – я прийшов, самотужки зібрали гроші, зробили поле. Що зробила міська рада – це виділила нам на звернення громади ділянку під облаштування дитячого спортивного майданчика. 

Дуже багато земельних проблем у Садгірському районі - у зв’язку з новим законодавством. Воно все добре, але людям важко пояснити, чому 10 соток віддається у власність, решта – під обслуговування будівлі, а решта – в оренду чи щось таке. 

- До речі, у вас там дві ділянки на одній адресі. Цікаво так.

- Так я якраз це вам і розповідаю. Це родинні землі моєї сім’ї, де жив мій пра-пра-прадід, у мене є фотографії, де жив мій дід, вся родина моя. Це сад, подвір’я, все огороджено. Але сьогодні я повинен у міста взяти в оренду ту землю! Це проблематика не тільки Кавулі, це проблематика Садгори. Знаєте ж що таке приватний сектор? Подвір’я, город, усе за парканом. Це 100, 150 років триває. У мене – 200 років, моя «шевченківська хата» - найстаріша в районі. 

- Я бачила на фото

- 1904 року побудована. То всередині вона так гарно збереглася, що сволоки виглядають новішими за сучасні. Але щоби землю, якою століттями користувалися, передати спадкоємцеві – синові, наприклад, - то є велика проблема. По-перше, є АТОшники, які претендують на отримання земельних ділянок…

- А Ви ж сам АТОшник!

- Так, але я не претендую на землю… я маю на Жучці землю. Хлопців прекрасно розумію, але забрати цю землю в людей – нереально. Це то саме, що зайти до хати і забрати шафу. У міській раді ж ці землі показані як землі запасу міста. 

- Ви виступали з якоюсь депутатською ініціативою з цього приводу?

- З цією ініціативою виступала ще Любов Григорівна Сорохан (депутат міськради від ВО «Батьківщина» - авт.) ще коли був Микола Трохимович (Федорук – екс-міський голова – авт.), коли я ще й депутатом не був. Це було десь в 2006-2008 роки. Тоді це питання навіть пройшло, і було прийнято таке перехідне Положення, яким враховувалися документи людей по інвентарних справах – 20-х років, 50-х, 60-х… От хто які мав документи по інвентарних справах – румунські ще, вже радянські – такі і враховувалися, визнавалися. Тепер в оренду можна брати тільки на конкурсних засадах. Тобто може прийти хто завгодно і взяти в твоєму дворі землю, бо він скаже: а мені цікаво взяти ці 10 соток під сад, і я готовий за це заплатити містові більше. Ну ви розумієте, що таке конкурс…

Загалом по Жучці багато проблем. Гравіювання… Звернень багато, бо я сам звідти. Багато звертаються з простих питань – не можуть оформити субсидію…

- Так влада ж каже, що все просто!

- Люди звикли, що в нас все, що пропонується – не виконується. Тож відправляєш людину в певний кабінет, передзвонюєш туди і кажеш: зайде така-то людина, допоможіть будь ласка – і все получається! Але в нас як в анекдоті «Чому я ніколи не виграю в лотерею?» - «Купи білет, і в тебе все получиться!».

У мене теща з тестем живуть на Старій Жучці, у них маленька пенсія, багато проблем. Я їм кажу: оформіть субсидію! – А вони кажуть, що з того толку не буде. Ну що ж… Досі не оформили, вважають, що це непотрібно і взагалі неправда. 

- У декларації 2014 року Ви вказали місце роботи – помічник міністра. В чому полягала ця робота. Чи жили ви на два міста? Чи жили в Києві?

- Я в Києві працював буквально з березня по серпень, фактично жив тільки в Києві, маю там родичів, жив у них. Був помічником у Максима Юрійовича, а потім пішов в АТО, а після АТО мав відпустку і звільнився. Цікава була робота, бо я за освітою інженер-залізничник, батько був залізничником. А залізниця – то підрозділ міністерство інфраструктури. 

- Ну то що ви там робили? Готували рішення якісь?

- Не готували, а аналізували, що могли – підказували. Вчилися, можливо, навіть. Досвід дуже цікавий.

- А є якесь таке досягнення, яким Ви пишаєтеся? Ну от щось таке Ви зробили, що помітно. Ну от вагони стали чисті, наприклад. Чи провідники чемні. Чи чай дешевший.

- Була ініціатива саме наша – багато було скарг, що поїзд виїжджав з Чернівців о 16.50, а приїжджав до Києва по дев’ятій. Тож ми запропонували пустити його через Молдову, що скорочує час в дорозі, і в Київ він прибуває о 8. Результат є. Але ми хотіли, щоб до Києва він прибував ще раніше – о 7 чи навіть о 6.30. Це важливо для тих, хто приїжджає по роботі – адже дістатися до потрібного місця – це займе ще годину-півтори. 

- З Вами пов’язують ринок Центральний (Червоноармійський). Хто ви там є, ким працюєте там?

- Я там не працюю, там працює мій батько, він там директор. Я працював там близько 8 років заступником директора. Зараз тільки батько працює, я – ні. Можливо, десь підказую, радимося. Це ж сім’я. 

- Ну, якщо Ви підказуєте – то можна питати про ринок. Зараз актуальне питання ремонту там, підземного паркінгу. Кажуть, що він там неможливий – з огляду на те, що наше місто побудоване на зсувах, плавунах. 

- Неправильно. Ми пройшли всі випробування. Геологічні. В нас є історико-містобудівне обгрунтування зі Львова. Є дозвіл на будівництво. Якщо взяти досвід інших країн… Та сама Сучава, де під центральною площею, не чіпаючи її, зробили підземний паркінг. То що говорити, коли є можливість вкопатися. У нас немає в центрі міста якихось таких зсувних процесів. І ми не так глибоко уходимо, ми тільки у верхній частині вкопуємося на приблизно 5 метрів. Біля 23-ї школи, в якій я колись вчився, машина заїжджатиме по рівному, а не вниз. Тобто паркінг буде підземним тільки в частині поблизу магазину «Роксолана». Цей магазин, як і магазин внизу, до речі, зовсім на належить до ринку – у них зовсім інші власники. 

- Тоді питання напівморального характеру. Кажуть, що навколо костелу свого часу відбувалися захоронення, і можливо, цей ринок побудований на кістках. 

- Я дуже серйозно до цього ставлюся, ми піднімали всі історичні факти, збирали згадки ще з австрійських часів. Навіть маємо проект, зроблений за Румунії румунським архітектором на двоповерховий ринок. Він був затверджений, просто не вдалося його втілити у зв’язку з війною. Всі ці документи в себе тримаємо. Ринок і Костел існували поряд давно. Через те я не думаю, що якби там були захоронення – це було б можливо. У нас під будівлями є підземні склади – від училища мистецтв і аж до верху, тож у нас часто бували фахівці, які дивилися, чи там нічого немає. Прораб мріяв щось знайти – чи захоронення, чи скарб… Так нічого і не знайшли. 

- Де ви служили, скільки?

- Служив рік. Спочатку була учебка в Дніпропетровську близько трьох тижнів, потім нас переправили в Красний Лиман, також були в Артемівську, Краматорську… На передових не були, це охоронні об’єкти охороняли – стояли на блок-постах. 

А по прийому громадян – я думаю один день виділити для прийому саме на Гравітоні, вже маю певні домовленості щодо місця.

Маріанна АНТОНЮК, спеціально для «Ініціативи 42»

Джерело: http://42.cv.ua/na_okrugah/62-u-mene-telefon-chervonyy-vid-dzvinkiv-vyborciv.html