Анатолій Круглашов: Створення сценарію судного дня деморалізує суспільство

Експерт переконаний, що перенесення площини політичного діалогу та дискусії у сферу збройного протистояння - самогубство України

Останні події під Верховною Радою яскраво продемонстрували, що градус суспільної напруги в Україні надзвичайно високий. Стихійні протести перетворюються на криваве протистояння. Чомусь побутує думка, що добиватися якихось змін можна лише зі зброєю у руках. Яку небезпеку це несе – схоже, не задумуються. А зовнішні та внутрішні вороги лише раді підігрівати такі настрої. Про проголосовані у першому читанні зміни до Конституцї ми поспілкувалися з професором, доктором політичних наук, завідувачем кафедри політології та державного управління ЧНУ Анатолієм Круглашовим.

«Наша держава перебуває у дуже вразливому стані»

- Зараз точиться запекла дискусія навколо змін до Конституції, проголосовані у першому читанні. Вони спричинили справжнє збройне протистояння у центрі столиці. Чому ці зміни викликали такі неадекватні дискусії?

- Річ у тому, що наша держава перебуває у дуже вразливому стані. І на цій її сучасній вразливості – внутрішні та зовнішні сили намагаються зіграти на свою користь. Владі необхідно продемонструвати, що вона виконує свої зобов’язання перед народом та нашими партнерами. Нагадаю, що обраний торік президент та призначений парламентом прем’єр (і його уряди першого та другого скликання) проголосили одним із важливих завдань реформ – децентралізацію влади. І це було позитивно сприйнято суспільством та основними політичними силами. В тому числі, як гідна альтернатива направленому нам з Кремля сценарію «федералізації» України.   

Для того щоб здійснити децентралізацію, необхідно було почати насправді зі змін до Конституції. Не можна міняти державне управління, устрій України без конституційних змін, які б закріпили цей курс на децентралізацію, надали йому належні правові основи.

«Питання децентралізації не викликало заперечень у більшості політиків»

- І тоді чомусь не виникало таких запеклих дискусій. Які призвели до збройного протистояння…

- Принаймні на той час чогось подібного не пам’ятаю. Отже, не було, бо запам’яталось би нам усім. Тому для мене таке сезонне загострення політичних пристрастей також дивне. Хоча основою для них є те, насамперед, що кризова ситуація в Україні затягнулася. А місцеві вибори вимагають від партійних діячів знайти перед виборцями винуватців такого стану. І, звісно, опинитись у такій ролі охочих мало. 

По-друге, ці зміни є, на превеликий жаль, частиною Мінських домовленостей. І це одразу ставить питання, чи приймаємо ми їх, зважаючи на політичну необхідність (внутрішню – реформування нашої держави, утворення оптимального, європейського за змістом, нового рівня державного управління та місцевого самоврядування), чи ми їх ухвалюємо під зовнішнім тиском, як засіб врегулювання кризи на Сході. І, треба визнати це,  як засіб відвернення подальшої ескалації воєнних дій і можливої експансії на територію України.

Хочу наголосити, що питання про децентралізацію не викликало заперечень у багатьох вітчизняних політиків. Окрім того, варто підкреслити, що громадська підтримка цього курсу також є. Понад 60% українців, згідно з різними соціологічними опитуваннями, яким можна довіряти, підтримують курс на децентралізацію. Але подальші питання виникають щодо самого змісту децентралізації.

Скажімо, стаття 132 – цього проекту, який пройшов перше читання і має позитивний висновок Конституційного суду. У ній йдеться, що «адміністративно-територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, децентралізації влади, повсюдності та спроможності місцевого самоврядування, сталого розвитку адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій».

І тут виникає питання – кого і чого? Традицій населеного пункту, громади, регіону, країни в цілому? Адже це останнє формулювання, на мій погляд, є навіть з філологічної точки зору некоректним. А зі змістовної – відкритим для різних інтерпретацій.

- Абсолютно.

- Далі, коли ми говоримо про префектуру, то нічого страшного в інституті префекта немає.

Анатолій Круглашов каже, що в нинішній країні неприпустимо розгойдувати ситуацію всередині, це на руку лише ворогам держави

«Цей законопроект має право на існування»

- Тим більше, що у наших сусідів вони давно працюють, можливо з різними назвами.

- Так, у Румунії префект, у Франції – префект, у Польщі – воєвода. Це представник державної влади у регіоні з певними завданнями і функціями, які тут, у проекті змін, більш-менш прописані.

Але є питання. Ці повноваження префектів виглядають як посилення централізації влади, а не децентралізації. З цим аргументом можна частково погодитися. Тому що префект призначається за поданням Кабінету Міністрів, і призначається безпосередньо Президентом. Відповідно, йому він і підпорядковується. Наприклад, його відповідні рішення у частині виконання певних повноважень можуть бути зупинені Кабміном. Але постає питання, а хто може зупинити самого префекта, крім Президента за поданням Кабміну? Можлива колізія, коли Кабмін подав кандидатуру не того чиновника, який не справляється зі своїми обов’язками. То не прописаного жодного механізму впливу громад, районів і, власне, регіону на цю посадову особу. Я вважаю, що це не є позитивно. Адже це руйнує систему контролю знизу. І це руйнує систему зворотного зв’язку – населення регіону з таким важливим інститутом державного управління, як префектура.

У низці місць цей законопроект у мене не викликає заперечень, мало того, я задоволений тим, що нарешті у правовому аспекті йдеться про принцип субсидіарності. У 142 статі зазначається, що «розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування громад, районів, областей визначається законом на основі принципу субсидіарності». Це європейська практика. Це означає, якщо викласти спрощено, що органи з більш високою компетенцією (як їх колись казенною мовою називали «вищєстоящіє органи») не втручаються у справи органів з меншою компетенцією, допоки не виникає обґрунтованої та визначеної законом необхідності. І навпаки, поки громада не має потреби допомоги з боку району чи області, вона про неї не просить. Але якщо звертається по допомогу, то має її отримати у рамках наявних ресурсів та можливостей «згори».

Але мене особисто дивує, що цей принцип тут пронизує лише діяльність органів місцевого самоврядування, але не органів державного управління. Цей принцип має бути цілісно покладений в основу діяльності державного управління.

«Думаю, що ми не хочемо стати самогубцями»

- А надалі до нього будуть вносити зміни…

- Так, зміни, доповнення, уточнення і щось може навіть вилучатися. Це абсолютно нормальна практика і це треба зробити, в тому числі з уважним урахуванням критики на адресу проекту.

На мій погляд, цей проект не пройшов належного громадського обговорення та експертного обговорення. Вважаю, що було більше інформаційно-роз’яснювальної роботи, але не було відкритого майданчика для критики, змін доповнень, корекції та альтернативних концептуальних пропозицій. А здебільшого, усе перетворювалося на повідомлення про переваги цього процесу, як проблеми будуть вирішуватися в разі децентралізації тощо. Йшлося, передусім, про рівень громад, а не районів та регіонів. Про зворотний зв’язок при такому обговоренні йшлося дуже мало.

Також не було широкого громадського обговорення із залученням експертів, зокрема на місцях. Доволі кулуарно відбувалося формування цього законопроекту. Це недолік із боку влади.

Недолік з боку тих, хто став опонентом законопроекту – це те, що він був у їх чи їх спонсорів цілях. Зокрема використаний як привід, аби вийти із правлячої коаліції. І це при тому, що так звані коаліціанти насправді далеко не вичерпали усіх ресурсів переговорного процесу та не заявили чітких своїх позицій. Адже аргументація від гасел патріотизму – це, пробачте, віддає популізмом. І  є  грою на глибинних емоціях людей. Тому таке нагнітання агресивних почуттів, зневіри, взаємної ненависті, створення сценарію «судного дня» ледь не з кожної важливої події в Україні – це деморалізує суспільство. А найголовніше, це обертається відкритою небезпекою відкриття «другого антиукраїнського фронту» всередині країни. Ті люди, які так чи інакше діють на користь цього сценарію, чи є вони патріотами? Вони є її або свідомими ворогами, або несвідомим інструментом у руках ворогів України. Тому коли постійно лунає патріотична риторика, замість детального політичного та правового аналізу – вважаю це зростаючою небезпекою, яка демонструє невисокий рівень нашої політичної еліти та політичного класу. Байдуже, чи перебувають вони у стані «друзів», чи «ворогів». Тим більше, коли результат цієї спроби зірвати голосування призвів до кривавих жертв, зокрема людей, які перебували біля Верховної Ради як охоронців правопорядку.

Це неприйнятний спосіб ведення політичних суперечок. На превеликий жаль, багато політичних партій, які нині йдуть на місцеві вибори, готові використати будь-який привід, аби підняти свій рейтинг, що впав. Але коли цей «привід» йде з гранатою у руках на штурм парламенту, вважаю, що виборці і правоохоронні органи мають давати таким діячам абсолютно адекватну і заслужену оцінку. Оскільки подальше розгойдування ситуації і перенесення площини політичного діалогу та дискусії у сферу збройного протистояння, це – небезпека самогубства України. Думаю, що ми не хочемо стати самогубцями. Про таких людей можна сказати, що вони роблять замах на вбивство України та її державності.

«Не йдеться про особливий статус цих територій»

- І наостанок кілька слів про прикінцеві положення змін до Конституції, де йдеться про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донбасу. Чомусь саме вони викликали таку жорстку суперечку, хоча на мій погляд, як не фахівця, якоїсь небезпеки там немає і про особливий статус абсолютно не йдеться.

- Я не юрист, а політолог та історик, але процитую статтю 18 цих змін – «особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом». Не розумію, як з цього формулювання можна говорити про загрозу втрати державного суверенітету, а тим більше чиюсь зраду? Не йдеться про особливий статус цих територій, не йдеться, що вони не підлягають правовому полю України. Йдеться про території, які сьогодні насправді не контролює Україна. Тому галас, знятий навколо цих статей, мені незрозумілий. Хочу, щоб політики, які говорять про зраду, пояснили, що вони побачили у цих рядках, що саме у них суперечить Конституції України, нашим законам, міжнародним зобов’язанням і яку загрозу територіальній цілісності несуть саме ці рядки. Я з їхніх пояснень цього не зрозумів. Тому в таких аргументах вбачаю насамперед спробу маніпуляції громадською думкою та засіб мобілізації своїх виборців за будь-яку ціну, не зупиняючись перед новими кривавими жертвами. Щодо ж самого проекту, підсумую, він потребує у певних положеннях подальшого допрацювання і тому час, який є до другого читання, необхідно використати саме для цього.

Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ

Джерело: vidido.ua