Анатолій Ісак: В цих умовах пенсіонеру дуже важко передплатити газету

В Україні, зважаючи на останні події на Сході, неприховану агресію Кремля, особливо актуальною є інформаційна безпека. Ми постійно чуємо про інформаційну війну, яку проводить сусідня країна і яку ми програємо. Проте наразі реальних дій, аби цьому протистояти, держава не робить. Все тримається на ентузіазмі журналістів та патріотичних ЗМІ. Але тривати це не може вічно. Через подорожчання паперу, фарби та послуг багато газет закриваються, електронні ЗМІ мають свої проблеми і лише телебачення намагається тримати рівновагу. Про те, як виживати та працювати в цих умовах, ми поспілкувалися зАнатолієм Ісаком, головним редактором газети «Буковина».

- У сучасних умовах особливо важко виживати друкованим ЗМІ. Ніхто не вимагає від держави підтримки, але бодай створення належних умов для роботи та розвитку. Чому така ситуація склалася і що необхідно зробити.

- Ми отримуємо аванс від наших передплатників. Коли рахуємо витрати, то складаємо видавничу ціну. Але одного разу мені принесли рахунок замість 5 тисяч на 13, я був вражений. Відтак грошей, які нам сплачують люди, вистачило максимум на три місяці. Друковані ЗМІ поставлені в такі умови, що Росії не потрібно проводити інформаційної війни. Прирівнявши вартість паперу, пластин та друкарської фарби до курсу долара. Автоматично усі ЗМІ змушені закриватися. Такий крок зробила Росія і хтось в державі, хто займається поставками паперу. Коли це трапилося, то написав до парламенту листа – голові комітету зі свободи слова Вікторії Сюмар. Сьогодні перекрити повітря ЗМІ дуже легко. Особливо незалежним, регіональним. Якщо комунальні чи державні ще знайдуть кошти, то приватні, незалежні, які несуть правду, будуть змушені закриватися. В Україні 85% друкованих ЗМІ – російськомовні. Єдина надія на людей, але в цих умовах пенсіонеру дуже важко передплатити газету. Тому у листі я висловив пропозицію щодо створення холдингу, корпорації, комбінату з виробництва газетного паперу, пластин та фарби. Це питання державної ваги. У Жидачеві був єдиний в Україні паперово-целюлозний комбінат. Який був власністю Коломойського. Але той продав його російському олігарху, який наступного дня зупинив роботу.

Вікторія Сюмар серйозно поставилася до цього питання. Вона розуміє, що ринок паперу на 80% складається з імпорту і більшість надходить з Росії. Альтернативою може бути папір Білорусі, Польщі чи Фінляндії. Але вони ледве себе можуть ним забезпечити. Вона звернулася до Кабміну з пропозицією збудувати в Україні таке виробництво. Це питання потрібно було порушувати давно.

Сьогодні в Україні тріску, тирсу, відходи деревообробки скидають у річки, знищують, замість того, щоб запустити з них виробництво паперу. Нехай би він не був якості Польщі чи Фінляндії, але ми б не залежали від курсу долара чи настроїв сусідів. Треба не чекати та сподіватися на імпорт, а виробляти свій продукт. Бо ми робимо газету – це свій національний валовий продукт. І його має підтримувати держава. Натомість складається враження, що ми не потрібні. Хоча якби не наші люди, українці, ЗМІ, які підтримують, піднімають на боротьбу, створюють інформаційну картинку, то запал би швидко згас, народ збайдужів. Ми, навпаки, намагаємося вселити надію, додаємо оптимізму, розповідаємо про героїв, волонтерів, боротьбу проти агресора. Коли почалися події на Сході, ми за власні кошти, допомогу спонсорів почали випускати додаток до нашої газети «Захисник вітчизни». Розповідаємо про історію країни, як захистити себе у ближньому бою, в місті, надати першу медичну допомогу, психологічну. Хлопці надсилають фото, як вони читають цю газету. Вони їх носять у чоботах, як захалявні книжки.

- Зараз багато говорять про інформаційну безпеку. Створюють різні органи та структури, які за неї мають відповідати. Що таке інформаційна безпека у наших реаліях, ураховуючи події на Сході.

- Дуже здивувався, коли до нас наприкінці 2014 року приїхав міністр інформації Юрій Стець і заявив, що вони розробляють концепцію діяльності свого міністерства, у травні її має затвердити парламент, а лише у вересні вона почне працювати. Я сказав, що працювати потрібно вже, бо до вересня Росія закидає нас своїми рейковими повідомленнями. Має бути співпраця ЗМІ та влади. Зараз не знаю в області газети чи іншого засобу масової інформації (крім можливо однієї), яка б не вибудувала своєї власної інформаційної політики, зважаючи на події на Сході. Це підтримка армії, волонтерського руху, наших героїв, пам’ять про загиблих та живих.

- Відомий вислів, що кадри вирішують все. Зараз ЗМІ чомусь дуже важко знайти журналістів для роботи, хоча у Чернівцях випускає фахівців відділення. Чому так відбувається?

- Колишній голова Апеляційного суду якось сказав, що в одному із сіл є 400 юристів, а немає жодного юриста. У мене була вакансія, я прочитав півторагодинну лекцію студентам відділення журналістики для чотирьох курсів. Але коли сказав, що маю вакансію, жоден з присутніх навіть не зацікавився цим. Переважно, коли йдуть на навчання на це відділення, то думають, що це красуватися на екранах телебачення. Журналістика – це важка невиліковна хвороба. Тут не можна бути ремісником. Напевно, вони думають, що це престижно і проста робота. Хоча у цьому вони дуже помиляються. Молодь не готова до постійної роботи, а хочуть одразу великих прибутків.

Спілкувався Олексій МИКОСЯНЧИК

Джерело: vidido.ua