Анатолій Дудка: Не зрівняти щасливої миті з тим, коли побував там, де високі гори небо обіймають

Нинішні модняцькі заплічники різних ґатунків і розмірів, звісно,  в жодне порівняння не йдуть з тими, що десятиліттями панували у нашому побуті, зокрема, що носили шанувальники мандрівок горами і долинами, яких іменують туристами. Доволі важкі і незграбні, на перший погляд, кольору хакі брезентові, зате міцні й надійні, передусім, у дощову та снігову погоду. Саме з такими за плечима і старенькою гітарою в руці мені асоціюється портрет багаторічного директора Глибоцького центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді Анатолія Дудки.

Власне, з тих пір пройшли вже десятиліття і згадані брезентові заплічники ледь не відійшли в історію. Водночас, за свідченням престижного довідково-енциклопедичного  видання «Державні нагороди України, кавалери та лауреати» Анатолій Петрович Дудка – висококваліфікований професіонал, педагог позашкільної освіти, який створив на теренах колишнього Глибоцького району дієву систему освіти і виховання учнівської молоді засобами туризму і краєзнавства. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України», який очолює Глибоцький центр майже тридцять літ.

Уперше восьмирічний хлопчик під опікою старшого брата відправився у свій похід вершинами Карпат. То був приголомшливий епізод, після якого Анатолій почав марити горами. Одну за одною здійснював мандрівки туристичними маршрутами. А невдовзі навіть виконав норматив кандидата у майстри спорту. Словом, у житті Анатолія Дудки стався справжній переворот, навіть закінчення Хмельницького технологічного інституту, де отримав фах інженера-механіка не змогло завадити потягу до туризму, а через нього і до педагогічних занять.

- Так у 1991 році, - розповідає Анатолій Петрович, - у Глибоці ми змогли відкрити свій Центр. То був єдиний  районний заклад позашкільної освіти на Буковині, а на теренах України подібних можна перерахувати на пальцях.

Під орудою керівника, яким став Анатолій Дудка, зібрався колектив з-понад 30 кращих педагогів ледь не зі всієї тоді Глибоччини. Показовим є той факт, що 16 з них нині носять почесне звання відмінників освіти України. Власне, завдяки цим фахівцям, серед яких особливе місце посідала Софія Михайлівна Фера, вихованці Центру готували дуже змістовні науково-дослідницькі учнівські роботи з краєзнавства, що регулярно здобували вищі оцінки на обласних та Всеукраїнських конкурсах. Самі ж учні поряд зі званням переможців ставали справжніми патріотами України.

Ще один помітний штрих роботи Центру – це те, що він запровадив, окрім піших, лижні походи, що практично є домінуючими у числі позашкільних освітніх закладів нашої держави.

… Скільки ж то мандрівок, намотаних тисячі кілометрів горами Українських та Румунських Карпат, Тянь-Шаню, Саян, Кавказу і Паміру ввійшли у долю Анатолія Петровича яскравими і незабутніми сторінками. Що там сторінками – справжньою книгою можна назвати. І дай, Боже, аби ця книга мала продовження ще довго і плідно після сьогоднішнього (16 вересня) шістдесятип’ятирічного ювілею Анатолія Дудки.

Міцного здоров’я, великого щастя Вам, ювіляре!

Василь ГЕЙНІШ.

P.S. Уже коли цей матеріал був написаний, надійшла приємна звістка з Естонії: педагог Центру Володимир Баловсяк здобув друге місце на чемпіонаті Європи зі спортивного орієнтування і виконав норматив майстра спорту України. Вітаємо!