А в трудовій книжці — всього єдиний запис

Здається, мені вперше в журналістській практиці довелось зіткнутись із фактом, коли проста сільська дівчина із Багринівки після школи пішла здобувати професію, пов’язану не з агропрофілем, не з педагогікою чи медсестринством, а … з геодезією. Саме так вчинила Євдокія Ісопеску. І найдивовижніше, що той вибір лише трохи видозмінився по закінченню навчання у Чернівецькому політехнічному технікумі. У трудовій книжці Євдокії Василівни і дотепер єдиний запис, зроблений 27 серпня 1985 року. Вона, щоправда, нині вже головний інженер Глибоцького госпрозрахункового проектно-виробничого, архітектурно-планувального бюро.  Власне, згідно із радянськими звичаями їй була вготована доля роботи і прожиття за скеруванням у Криму. Та напівголий степ у глибині півострова молоду дівчину не то, що не привабив, але навіть налякав. І тоді Євдокія наважилась на відчайдушний крок: на другий чи третій день після приїзду хутко зібрала свої нехитрі дівочі пожитки і втекла назад на Буковину. Добре, що знайшлись у Глибоці люди з порозумінням і одразу працевлаштували молоду геодезистку.

— Мабуть, тільки самому Богу належало знати, —  каже Євдокія Василівна, —  що в мене все так складеться. Якщо відверто, то нарікати загалом не можу. Робота по-справжньому захопила мене, у ній знаходжу свою відраду і задоволення. Можливо, що й це помітив син Артур, бо теж обрав близький до материного фах — нещодавно отримав диплом вишу архітектурного дизайнера. Начебто, радіти з того нам обом, а ось без проблеми не обійшлось: де тепер працевлаштуватись сину із його дипломом?..

— Тим не менш, треба сподіватись на краще, — підбадьорюю свою співрозмовницю і запитую, — скільки ж довелось їй спроектувати, скажімо, житлових будівель за оці тридцять років?

—  Чесно кажучи, не рахувала, гадаю, більше тисячі набереться, — мовила на те.

— Серед них є найулюбленіший, той, що найбільше запам’ятався?

—  Є, проект мого власного котеджу, можна сказати — мрія всього життя, — м’яко посміхнулась у відповідь, от ще б нарешті довести із ним остаточний лад.

Щодо останніх слів Євдокії Василівни допитуватись не став. Зрозуміло, що завжди і в усьому не вистачає коштів. Що вдієш? Як казав класик українського президентства — маємо те, що маємо.

Василь Гейніш.

Фото Григорія Безверхнього.