Зірка, що змінила траєкторію настрою

Зірка, що змінила траєкторію настрою

23.06.2018, 18:44

Черговий творчий сезон колектив нашого театру завершив зворушливою комедією «Зірка без імені» за твором румунського драматурга, письменника, науковця Міхая Себастіяна. Насправді, це одне з його псевдо, адже він насправді румунський єврей на прізвище Йосип Гектер. І його творчість припадає на період оруди генерала Антонеску, відомого широкою прихильністю до ідей антисемітизму.

Сам М. Себастіян трагічно загинув 1945 року, через рік після прем’єри його вистави «Безіменна зірка», написаної 1942. Кажуть, що вантажівка буквально вчавила письменника в афішу його вистави. Проте факт убивства так і не довели.

А п’єса «Безіменна зірка» стала чи не найвідомішим твором Себастіяна. Його, до слова, було екранізовано за часів СССРу, наприкінці 70-х  минулого століття.  Багато хто вважає, що відомий фільм навіть кращий за оригінал.

На театральному кону України цей твір також широко представлений. Тож перед режисером-постановником н. а. України Людмилою Скрипкою постало нелегке завдання.

Як на мене, знайдено непогане трактування. Зворушлива комедія вийшла не стільки ліричною та сумною, як доволі ексцентричною і навіть оптимістичною.

Художник-постановник Наталія Тарасенко максимально розвантажила сценічний простір, даючи можливість розгорнутися задумам балетмейстера з Болгарії Яніци Шопової. На сцені – кілька підвішених перевернутих стільців, що очевидно символізувало викривлену реальність невеликого провінційного містечка, де цінується зовнішній порядок речей, культивується невігластво, покора, непомітність, дурість, зовнішня показна пристойність. Годинник збоку тут регламентує все життя, навіть керує прибуттям потягів, котрі на цій, забутій Богом, станції ніколи не зупиняються. У центрі – великий дзеркальний круг, який слугує і кімнатою вчителя Мірою, і віддзеркаленням зоряного неба, і маревом моря, і пероном вокзалу, і навіть  ліжком.

Цікаве хореографічне оформлення вистави помітне з перших хвилин. Хоча не обійшлося, я б сказала, без синдрому першої дії, яка попри всі зусилля виявилася трохи затягнутою.

Щодо сюжету, то він навряд чи «тягне» на комедійний. Адже і доля викладача астрономії Маріна Мірою (артист О. Надкерничний), і зірки синайського казино Мони (артистка М. Тимку), та й, зрештою, більшості мешканців містечка, доволі трагічні. Мірою може лишень заглибитись у свої численні улюблені книги, розрахунки траєкторій зірок на небі, аби не зійти з глузду, не помічати шаленого тиску керівництва гімназії, зневаги до нього тих, хто вважає себе вершителем долі інших, як, приміром,  мадам Куку (з. а. України Л. Попенко).

Отож, одного разу на станції несподівано зупинився потяг Синай – Бухарест, який до цього ніколи не зупинявся тут. Містяни звично юрмилися обабіч, ловлячи заздрісними поглядами обриси щасливих і багатих пасажирів. Для них то завжди було чи не єдиною розвагою в нудному розміреному та жорстко регламентованому кимось світі. Зупинка була нетривалою, потяг рушив, а на пероні залишилась розгублена красива жінка, вона немов вигулькнула з неземної цивілізації. Не розуміючи, де знаходиться, вона істерично вимагала продовження своєї подорожі.

Та ніхто на неї не звертав уваги, окрім хіба що допитливих учениць гімназії та ще вчителя Мірою, який одразу помітив і вподобав незвичайну гостю. Без вагань запропонував їй свою злиденну кімнату, завалену книгами. Одразу, за класикою жанру, щирий і безпосередній юнак закохався в незнайомку Мону.

Фінал виявився сумним. По Мону приїхав на розкішному авті її партнер Гріг (артист А. Циганок). Для нього Мона – лишень річ, красива й коштовна, що підкреслює його статус, допомагає вигравати в рулетку. Жили вони разом, але про кохання жоден з них не відав.

В квартирі Мірою Моні здалося, що вона теж закохалась і готова розділити долю з бідним вчителем. Але то було лишень сном чи маревом. Цинічний Гріг хутко й яскраво змалював майбутнє перетворення Мони в нікчемну, заздрісну, зашорену мадам Куку, котра не так давно, мабуть, теж була приваблива й романтична, як Мона. Але жорсткі реалії провінції, де всі всіх знають і всі стежать одне за одним, навіть коли сплять (за словами Мірою), зробили її бездушною байдужою маріонеткою.

Мона виявилася неготовою до таких перевтілень, тому вибрала Гріга та поїхала з ним. А Мірою залишився. Наодинці зі своїми неоковирними обмеженими земляками, з головою заглибившись у свої далекі зоряні світи. У нього залишилася лише мрія про зірку, яка подібно до Мони, ніколи не змінює свого шляху, яку не видно на небосхилі, але про існування якої він довідався через свої розрахунки. І знайшов підтвердження її беззаперечного існування у атласі зірок, який він придбав на зібрані за багато років 22 тисячі леїв, чим накликав на себе заздрісні підозрілі погляди міщан.

У Мірою ще залишився однодумець, підстаркуватий вчитель музики Удря (артист В. Глазнєв), котрий написав симфонію, яку ніхто і ніколи не чув, але він вважав її геніальною. Аби його твір почули та  оцінили, не вистачає грошей на придбання дивоглядного інструмента – англійського ріжка. Удря збирає підписи для придбання ріжка, але підписант всього один. Здогадайтеся, хто? Звичайно, Мірою…

Отже, мелодику вистави вибудувано так, що глядач не сумує, а разом із головними персонажами вірить у те, що за будь-яких обставин, навіть несприятливих, варто жити, варто виборсуватись з болота за рахунок улюбленого заняття, не звертаючи уваги на пересуди невігласів, дурисвітів, зануд та негідників.

У виставі два склади акторів, вони доволі різні. Навіть я побачила непогані спроби зміни звичного амплуа окремих артистів, наприклад, Олексія Надкерничного, та, ймовірно, Н. Кавулича – в іншому ансамблі (обов’язково піду подивлюся).

Як на мене, влучно відображено атмосферу часу, в який відбувається дія, а саме – перша половина минулого століття. Водночас, вдалося поєднання з сьогоденням, зокрема, й нашого, нині нужденного містечка. І  це зроблено без жодних новітніх медіа-ефектів, що теж симпатично.

Не обійшлося, правда, без мовних огріхів. Але їх поменшало. Отже, сподіваємось, зникнуть до решти незабаром.

Чомусь не вказано в програмці автора вдалого музичного супроводу постави, що, власне, ще можна виправити.

Залишається побажати колективу театру цікавих літніх вакацій та нових вражень для подальшого творчого натхнення.

Тетяна Кратко

Джерело: https://chas.cv.ua/culture/46264-zirka-shho-zminyla-trayektoriyu-nastroyu.html

1


КОМЕНТАРІ (2)

Який "нафталін" цей ваш допис.

avatar

сцена

24 червня 2018 17:53

avatar

Юрій Чорней

24 червня 2018 22:25

Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.