Загадки міста «Че»: мистецький квест від Олега Любківського
І тоді ми побігли… Ні, не в сенсі характеристики способу руху. В сенсі інтересу, захвату, зрештою, гострої потреби взяти участь у запропонованій грі… Вживатиму це слово – «гра», бо поки що не здатна дати інше означення того, у що нас «втягнув» художник.
Ми дізнавалися одне в одного, коли й де, намагалися наперед угадати, що побачимо на наступній локації, намагалися звільнитися від інших справ, аби прийти саме сюди. Розчаровувалися, коли замість п’ятої локації отримували «зеро»… Дивувалися, чому помінявся час від 16-ї на 17-ту…
А до Дня міста днів залишалося все менше – і починали боятися, що не все встигнемо побачити, що могли б. І от уже оголошена остання локація цього дивовижного квесту довжиною майже два місяці: наступної суботи на маленькій вулиці Штерна поміж корпусом колишнього фінансового технікуму (академії-унівеситету-факультету ЧНУ) – і нинішньою першою школою, однією з найстаріших будівель міста, створених саме для освітнього закладу… Поміж колишньою Лілієнгассе – і нинішньою Степана Бандери, практично театральною площею…
Група чернівчан, з різних причин залюблених у своє місто, приходить на запрошення чернівецького художника Олега Любківського, аби побачити може й відоме їм – але побачити поглядом не просто іншої людини. А митця, який бере усім відомі нам речі і подає їх нам у новому вигляді і… незнаними. Навіть раніше знайомі комусь зображення – у такій подачі ставати якимись майже невпізнаваними.
Картини Олега Любківського зовсім не схожі на інші відомі нам зображення Чернівців. Власне, це не є міські краєвиди. Дуже ретельні зображення предметів не розміщені ні в просторі, ні в інтер’єрі. Сукупність цих зображень на картині навіть композицією важко назвати: кожен з них ніби існує сам по собі... Вони ні на чому не стоять, вони навіть тіні не відкидають! Ключик, яким заводили колись годинник, висить просто в повітрі… Годинник часу не потребує заводу, він не залежить від наших зусиль чи бажань.
І разом з цим кожна пляшка, цеглина, іржава об’ємна зірка з декору брами, капелюх – усі вони виглядають живішими за своїх прототипів, що розмішені тут же, навколо ніжок мольберта із презентованою черговою картиною…
Ми вдивляємося у ці зображення, кожний зі своїми думками та емоціями, власне, зі своїм упізнаванням – бо місто в кожного своє і знайомі предмети для кожного означають своє… Не знаю, чи бачили якусь загадку інші глядачі – учасники імпрез, але особисто я вбачала у кожному зображенні код, що його неодмінно маю розгадати. Це не був азарт гравця, швидше захват дослідника.
І для мене особисто ключем до всього цього багатотижневого дійства стало зображення брами будинку Кіслінгера. Сама тільки брама: за нею немає стінки, проходу, перед нею немає частини вулиці…Звідки й куди ведуть ці ворота, або про що вони нам промовляють? А що промовляють, це точно: інакше навіщо було б художнику усе це малювати та ще й запрошувати на це подивитися саме в інтер’єрі. Я припустила для себе, що ці ворота – це свого роду портал між минулим і майбутнім. А здатні ми – кожен з нас – побачити щось з цього минулого-майбутнього – чи бачитимемо одне тільки сучасне, як найбільш доступне – це вже залежить від наших власних стосунків і з минулим, і з майбутнім.
Усе, що показує нам художник, не є закінчене зображення його художнього світу. Він пропонує нам щось на кшталт пазлів – і ми мусимо самі створити у власній уяві світ, у якому усі предмети набудуть життя. Це в дитячій картинці 6х9 пазлів вони можуть скластися лише в одному правильному варіанті. Насправді у життя, в людської пам’яті, в людської уяви варіантів безліч – і всі вони правильні для свого власника. Боже борони когось подумати, що я даю рецепт, як слід розуміти картини Олега Любківського!
Що бачить у цих предметах сам автор – теж запитання. Адже сам Олег Любківський – постать герметична. Він спілкується, рухається, дає пояснення і підказки, розповідає випадки зі свого життя і, здається, зовсім не робить таємниці зі свого внутрішнього світу – але просто так туди не увійдеш. Код треба розгадати. Пазли правильно скласти.
Але ми з цього квесту вийдемо однозначно збагачені.
Лариса ХОМИЧ
ВЕРСІЇ
