Забути чи не бути колективним Геростратом? "Золоті оплески Буковини". День четвертий
«Я відкрив для себе велику істину», каже Герострат правителю Ефеса, «набагато сильніше волі богів - людське нахабство». Перед акторами дніпровського театру «Віримо!» стояло неймовірно складне завдання: переконати глядачів у тому, що бути чесним і порядним значно правильніше, ніж підступним і безпринципним. Хоча не лише поведінка переважної більшості персонажів вистави «Забути Герострата» за відомою п’єсою Г.Горіна, а сама людська природа, здається, свідчать про протилежне. Власне для цього навіть не потрібно ходити до театру. Досить вийти на вулицю, послухати яка ідеальна модель поведінки нині вважається передумовою, мірилом життєвого успіху: чесна праця чи сумнівний гешефт.
І справді, яка користь судді Клеону (актор Олег Шульга, відомий широкому колу глядачів за роботами у фільмах "Червоний", "Позивний "Бандерас") чи безіменному каменяреві, які, здається, єдині не піддалися на спокуси, які їм пропонує колишній (увага!) базарник-невдаха Герострат, залишатися чесними? Жодної прямої вигоди від своєї порядності жоден із них не отримує. Навпаки, наживають собі купу зайвих проблем. Принаймні суддя точно. (Тут, можливо, акторам варто було до плакатної декларативності поведінки своїх героїв на сцені додати дещицю художньої переконливості на користь їхнього життєвого вибору).
Я навіть думаю, що актори тому й не змогли психологічно переконливо показати правильність вибору на користь порядності і здорового глузду, бо це в принципі неможливо. Це ідеальна модель, про яку всі знають, але дотримуватися її невигідно. Тюремник (цікава акторська робота Тимура Нізамєєва) у виставі хоче бути порядним, але прямо каже: "ех, чого нам так мало платять". Люди не можуть бути іншими. Для того, щоб бути нахабним, силувати себе не потрібно. Це дається легко. Це для того, щоб бути чесним, відповідальним потрібно робити над собою зусилля. А це складно і неприємно. До того ж за це мало платять:)
То, може, правда таки за Геростратом? Навіть якщо визнати це на людях, публічно не у всіх вистачає снаги, як у виставі це робить простий цирюльник, що лише кілька сцен тому готовий був власноруч вчинити самосуд над злочинцем. Скажу зараз страшну річ: формально Герострат правий. Важко добровільно зберігати благопристойність, коли інші її не просто забули, але й демонстративно порушують. Та ще й мають з цього пряму і швидку вигоду. (Актору Тарасові Шевченку, який виконав роль палія храма богині Артеміди, вдалося упродовж двогодинного дійства переконливо показати трансформацію свого персонажа із зацькованого юрбою, упослідженого в'язня до могутнього гравця на людських слабкостях - жіночих і чоловічих - й цинічного маніпулятора дурним натовпом).
Однак правда у тому, що від пожежі, запаленої безумцем, до багаття якого усі ми щодня - свідомо чи несвідомо підносимо дрова, - врешті загинуть не лише чесні й порядні, які намагалися опиратися спокусам, але й нахабні та підлі. Власне з апокаліптичної картини майбутнього вистава і починається, навколо цього вибудувано всю сценографію дійства. Але це буде колись, у майбутньому…
Сьогодні ж люди, незважаючи на неодноразові грізні попередження, продовжують свій безумний бенкет під час чуми. Лише зрідка перериваючись, наприклад, для відвідин театру. Залишається тільки пошкодувати, що на чернівецьку прем’єру талановитого колективу з Дніпра прийшло значно менше глядачів, ніж зазвичай збирають розважальні дійства. (Окрім справді змістовного матеріалу, ті, хто не були на виставі, втратили нагоду насолодитися філігранною грою Володимира Косонога, який створив дивовижний образ правителя Ефеса).
Зрештою, хто знає, можливо, ці театральні (мистецькі) паузи у безумному бенкеті і є тією останньою надією, яка допоможе, якщо не врятувати, то бодай відтермінувати остаточну катастрофу. Людство вже обмастило стіни свого спільного храму смолою непрофесіоналізму, жадоби, ненависті, нахабства... Геростратом, який піднесе до цієї купи факел, може виявитися будь-хто.
Юрій Чорней
Фото: https://shpalta.media/
