Юля

Там було багато маловідомих людей… Наприклад, молодий бородатий політик Олександр Турчинов, про якого тоді ніхто не знав і не чув. Був Юрій Баулін, - нікому не відомий викладач Харківської юридичної академії, а нині – голова Конституційного суду України. Був Олександр Єльяшкевич (резонансний депутат, - де він зараз – я не знаю). Був Іван Салій, перший “народний мер Києва”. Була Лариса Скорик (та ісчо сучка)… Ну тоді вона була нормальна вроді… Був Олег Білорус (перший посол незалежної України в США), був мій товариш Ростік Карандєєв (міністр молоді опозиційного юлиного уряду). Був нині покійний Сивульский Микола Іванович, колишній голова КРУ (добра, наївна і щира людина, Царство йому Небесне)…

Двічі я “проводжав” Юлю в тюрму… В 2001-му році взимку я йшов по проспекту Перемоги в якихсь своїх справах. Мені подзвонив Турчинов і сказав, що Юлю заарештовано… А увечері ми з Олександром Валентиновичем їхали з його ефіру з радіо “Свобода”… По-моєму, тоді (на “Свободі”) працювала демократична дєвушка (а в ближчій перспективі – сука) по імені Аня Герман (ну я нє увєрєн, що це було саме тоді)… Я спитав його: Валентинович? - Як думаєте, - випустіть її чи вб’ють?... – Не знаю, - відповів Валентинович. - І так можливо, і так можливо… Це була правда. Тоді було можливо все…

Потім Юля вийшла. Маленька і худа. Ну, не скорена…

Потім був Майдан… Зараз уже мало хто пам’ятає, але був такий час на Майдані, коли було неясно: хто - кого… Якраз 27 листопада 2004 року. Ющенко сидів з Кучмою, Януковичем і міжнародними переговорниками і шукали компромісу, тіпа перерахунку голосів, що було утопією… Майдан стояв мрачний і розчарований. Микола Томенко і Юра Луценко намагалися його “завести”… Я подзвонив Юлі і сказав, що вона має бути ТУТ… - Я устала, я не хочу, - сказала Юля! – Дуже треба, - сказав я! … Вона приїхала… Без коси. В джинсах. На сцені Майдану їй подарили якусь оранжеву плюшеву веселу звірюку… Майдан почався заново! Вона його оживила. Так було! Чесно!... Коли парламент намагався скасувати рішення про проведення третього туру, - Юля забігла туди як фурія… Вона запросила народ до парламенту… Через півгодини регіонали втікали переулками, перевдягшись в кепки і куртки своїх охоронців…

Вона насильно заносила Ющенка на руках на посаду президента. Що було далі – всі знають…

Вона - не свята далеко… В неї купа тараканів у голові… Вона буде битися головою в стіну, якщо поряд – двері! Така натура… Така енергетика… Чув купу дурниць, що Юля наркоманка і що вона п’є. З усією відповідальністю заявляю: нічого і ніколи! Максимум – може випити бокал вина… Їй і так вистачає драйву, без стимуляторів…

Потім був уряд і ще один уряд… З усіма помилками, похибками і новими тараканами. Це також всі пам’яютають. Була абсолютно безглузда і хаотична спроба “широкої коаліції” з януком… Дурість, звичайно. Але вона шукали якогось порятунку. І не тільки для себе, але й для країни… Бо вже було понятно, що Віктор Андрійович – нє жилєц… В політичному сенсі…

В політиці, всупереч загальній думці, все робиться випадково. Наприклад, Юля завжди хотіла в лівий Соцінтерн. А до “правильних” правих у Європі вона потрапила тому, що ми з моїм кумом і Олександром Ковтуненком поїхали на з’їзд UMP в Марсель. І там, з завтрашнім президентом Франції Ніколя Саркозі підписали угоду про співробінтицтво… Саркозі випив і сказав: Ширак – підар… А охоронці йому сказали: обережно, тут чужі… А Саркозі сказав: та похуй мені…

Потім у Юлії була знову тюрма… Від янука…

Потім вона вийшла і не пізнала країну… І країна не пізнала її.. На початку президентської кампанії вона їхала на ефір до Шустера. Вона попросила, щоб я приїхав на підготовку до ефіру. А потім, - шоб я поїхав з нею на ефір… Ми пізно ввечері їхали по Фрунзе і вона сильно переживала… Її трусило в буквальному фізичному смислі… Вона перестала чути країну… І країна перестала чути її... Я взяв її за руку і попросив: не переживайте, все буде добре… Рука була маленька і беззахисна. Рука беззахисної жінки…

Вона програла вибори і звичайно розстроїлася. Аж до того, що хотіла піти з політики… Сиділи ми в неї у дворі вдома. Я, Юля, Аббдулін і мій кум… Вона ображалася на народ, але не могла в цьому зізнатися, бо на народ політикові ображатися не можна…

Потім була парламентська кампанія. І знову ж таки!!!... І кампанія правильна, і гасла правильні, і список нормальний… Але… Але… Зовсім інша країна…

Вчора вона сиділа в парламенті. Дивилася як призначали спікером Гройсмана і прем’єром - Яценюка. Як плескали Турчинову… Вона сиділа і робила якісь висновки свої, я думаю… Вона обіймалася з віковічним своїм ворогом – Петром Олексійовичем і теж щось думала в цей час… Щось своє…

В кінці засідання парламенту я зустрів її в коридорі і сказав: З Днем народження, Юліє Володимирівне… - Дякую, - сказал вона…

Юлю можна ненавидіти, Юлю можна не любити… Але її не можна зневажати… Я сто раз чув у своєму житті, що “Юлі капєц навсігда”… З початку 2000-х тисячних… Але – це неправда. Є люди, які вміють підніматися всупереч обставинам, всупереч долі, всупереч всьому…

Не важливо, - де і ким Юля буде завтра. Переможе вона когось, чи програє… Піде в опозицію, чи піде у владу… Чекає її новий злет, - чи ні… Не важливо… Якось буде..

А поки що: з Днем народження Тебе, Велика Жінко!..

Vitalii Chepynoga