"Московський патріарх Кіріл - політик не нашої держави, який хоче сіяти смуту серед українців", - єпископ Кіцманський і Чернівецький УПЦ КП Марко

«Ваше високопреосвященство! Дорогі отці! Дорогі браття і сестри! Якщо звернутися до історії, то Москва забуває знову ж таки навіть про своє коріння. Якщо подивитися, що у п’ятірку ввійшла Кіпрська церква, то потрібно нагадати Московському патріархату, що вона здобула автокефалію на тисячу триста років раніше. І тому її включили в цю п’ятірку. А незадоволення Московського патріархату в тому, що патріархи п’ятьох церков заявили про канонічну територію України. Тобто щоби Московський патріархат дотримувався географічно своєї території.

 Давайте подивимося трішки назад. У нас є незалежна Україна. У нас є свій суверенітет, у нас є українська мова, у нас є українська нація. У нас вже можна відкрито сказати є Українська помісна церква. Хоча вона не визнана, але Бог знає, що чинить. Якщо вона сьогодні є ця церква, значить Богові це угодно. А чому на Буковині на біл-бордах пишуть, що Буковина вітає нашого патріарха Кіріла? Це зовсім незрозуміло людському розуму. Який він наш патріарх, якщо цей патріарх навіть титулом не відповідає нашій Україні. Адже він патріарх московський. Патріарх знаходиться в іншій державі, а Буковина вітає нашого патріарха. Він зовсім не наш. Який може бути наш патріарх, якщо він сьогодні не несе слово Боже до людських душ, коли сіє поміж людьми русій мир. Мені нещодавно з’явилася така публікація, коли він був на Луганщині і в храмі Божому заїкнувся про газові питання. Шановні мої – це є відкрито політик. Політик не нашої держави, який хоче сіяти смуту серед українців. Але ми бачимо скільки б він не приїздив вже навіть московські їхні ієрархи незадоволені тим, що цей уже гість можна сказати проївся. Він їде вже як буденний гість. Його вже ніхто не чекає.

 Сьогодні, коли він їде наша церква збагачується, тому що багато хто розуміє, і хто бував на хресній ході на свято хрещення Руси, то наш патріарх він не під конвоєм ходить. Його ніхто не ховає, він йде помежи люди і ширить слово Боже. Він несе до вух, до людських сердець, до розуму несе ту правду, несе ті зерна, щоб вони проросли. А цей патріарх – його привозять у мішку і назад у мішок ховають і назад відвозять. Тому що він не наш. І чого він боїться? Ми знаємо чого він боїться, але патріарх повинен йти з відкритим серцем, з відкритою душею до людей. До своєї пастви, якщо він її вважає своєю паствою. Але ж він боїться навіть своєї пастви, якщо він під конвоєм і серед своєї пастви. То де ж він наш патріарх?

 Сьогодні хотілося б донести до тих глибинок Буковини, до тих сіл, хутірців, щоби знали якого ми коріння і знали, хто наш патріарх. Лжесобор, який був Харківський, ви пам’ятаєте, який послав анафему на патріарха, на весь київський патріархат ви бачите де всі ті, хто замислив це лихе. Уже багато декого немає і в живих. А сьогоднішній патріарх ще в гарній силі, ще в гарному здоров’ї несе свій хрест, і несе гідно хрест патріарха і бореться з тією неправдою, що є в Україні.

 Шановні, сьогодні нам затикають роти, сьогодні не можна нічого сказати. Чому? А що ми на чужій землі? Якщо приїжджав патріарх Кіріл, то доносилося, не знаю наскільки то правда, щоби було згорнуто українські знамена, а розвернуто знамена Російської Федерації, щоб він почувався, як вдома. Шановні, нас хочуть погубити у нашому домі. Хіба ми не заслуговуємо на нашу державу. На нашу церкву? Давайте подивимося, коли було хрещення Руси і приїздив до нас патріарх грузинський Ілля. Коли він вийшов на балкон і побачив каже: Боже, яка велика церква, яке численне духовенство, який численний єпископат, як ця церква не визнана?!?. Нам уже чужі країни заздрять, що ми маємо гарну церкву. Ми маємо гарну націю. Ми маємо своїх українських патріотів і своїх українських громадських діячів. Ми маємо чим пишатися, а сьогодні Російська імперія хоче нам нав’язати своє – свій рускій мір, який там не прижився. І я думаю, що за допомогою вашою і якщо ви перекажете іншим, то він і в нас цей російський мір не приживеться. Тому що ми є українці і ми знаємо наше коріння.

 На сьогоднішній день ми слухали слово Боже – Євангеліє, де Господь сказав: возлюби  Господа Бога всім серцем, всім духом своїм. І розлюби ближнього свого. Де в Російської церкви сьогодні ближній? Чи вона має сьогодні ближнього, коли людина, що народилася в Україні і зайшла у храм і не може помолитися в московській церкві, тому що вона українець, тому що молиться на українській мові. Чому так? Тому що в цій церкві вже немає любові. Любов там згасла. І хоча вони сьогодні також співбрати наші читали сьогодні це Євангеліє, але мають вуха та не чують, мають очі та не бачать.

 І як би їм не подобався з’їзд патріархів, які дали їм зрозуміти, Україна не є їхня можна так сказати колонія. Тому що вони нас і не рахують за людей, а як за рабів. Сьогодні ніхто не дасться, щоб хтось зглумився над нашими предками, над нашими національними цінностями. Тому що Україна має чим пишатися. Вона настраждалася. Вона вже була під ким завгодно, і була під Російською імперією. На Буковині більше як 70 років. І це ми знаємо, як страждали наші прадіди, діди, батьки. Як нашими українськими священиками засіяні Соловки, освоєні Сибіри… Опухлі, померлі  з голоду  люди – це все є Російська імперія. І сьогодні ця Російська імперія перекручена у рускій мір, де проповідує цей рускій мір патріарх. Патріарх, який не несе зерна, які б проросли в душах, але несе один кукіль.

 Тому то ми будемо молити Бога, я думаю, щоб він частіше приїжджав, тому що в Чернівцях багато краще стає місто для того, і дороги будуються. І аеропорт будується – це все дуже гарно. Але ми самі себе не втрачаємо і будьмо пильними, щоби ми могли мати здоровий глузд і могли комусь донести цю правду».