Виставу «Розрита могила» за творами Тараса Шевченка зіграли на сцені театру-студії «Голос» (ОНОВЛЕНО)
Напередодні 201-ої річниці з дня народження геніального поета Тараса Шевченка чернівецький театр-студія «Голос»презентував 4 березня виставу за його творами «Розрита могила». Події, описані в творі майже півтори сотні років тому, стали актуальними для українського народу й сьогодні.
В основі вистави «Розрита могила» за творами Тараса Шевченка лежить осмислення наслідків підписаної Богданом Хмельницьким з російським царем Переяславської угоди, якою Хмельницький поставив свій народ під «московський захист». Як відомо, в угоді цар Олексій гарантував «малоросам» повну свободу і право національного самоуправління.
Однак після підписання угоди українці позбавилися всіляких прав і свобод, українська мова та література неодноразово заборонялися. Настала тотальна русифікація.
Як відзначили постановники вистави, наслідки цієї підписаної чотири століття тому угоди ми відчуваємо донині. Ми й досі знаходимося в стані національно-визвольної боротьби. Як тоді, в час укладання Переяславської угоди, була непроста і неоднозначна ситуація, так і сьогодні становище, в якому опинилася Україна, є критичним. Тому відповідальність керманичів країни і народу, який довіряє їм свою долю і долю України, є величезною.
На сцені актори театру-студії «Голос» намагалися передати основну суть шевченкових заповітів – українці повинні бути єдиними, пильнувати своє й не купуватися на приманки зі Сходу чи Заходу. Наш нарід неповторний та самобутній, а тому викликає заздрощі в сусідів.
Триває вистава близько двох годин.
Максим КОЗМЕНКО, БукІнфо (с)
Основне фото – автора
Основне фото – автора
ЧЕРНІВЦІ ПОБАЧИЛИ ПРЕМ'ЄРУ ПРО НАСЛІДКИ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ УГОДИ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ
У театрі-студії "Голос" 4 березня відбулася прем’єра вистави "Розрита могила" за творами Тараса Шевченка. Ідея постановки – осмислити наслідки Переяславської угоди й показати наше сьогодення.
Потрапити на виставу було стільки охочих, що квитки почали бронювати за два тижні до прем’єри. У виставі відчувається особливий почеркзасновника і режисера театру-студії "Голос" Петра КОЛІСНИКА. Через різні долі та образи режисер намагається осмислити наслідки Переяславської угоди, зокрема, втрату національної ідентичності. Не дивно, що уся дія вистави відбувається у темних кольорах, освітлення - мінімальне... Та й головних героїв, як таких немає. "Є символічний головний образ Матері України, а все навколо – епізоди, які вливаються у загальну народну українську ріку", - зауважує режисер.
Про це повідомляє molbuk.ua
І хоча сюжет вистави пов’язаний з епохою Богдана Хмельницького, відчуваються проблеми сьогодення. Чи не тому вистава так влучила у саме серце глядачам?
- Ми зробили усе можливе, щоб дія у виставі не виглядала, як минуле. Для нас минуле у сюжеті є лише приводом для роздумів над сьогоденням, – наголошує Петро Колісник. - Також під час роботи над виставою довелося боротися із стереотипом сприйняття Шевченка. Це було не просто. Ми звикли до Шевченкових закликів на кшталт "І буде син, і буде мати". А прочитати Шевченка зовсім з іншого боку? Він же також був емоційною вразливою людиною. Мене вражає те, що я бачу людину, яка писала на межі відчаю, яка глибоко перейнялася болем складності досягти омріяної перемоги. У постановці я хотів збити стереотип шевченківської патетики й показати його нещасну душу. До речі, я оце зрозумів, що у нашій виставі немає жодної щасливої людини. Власне, я прагнув заглибитися в реакцію знедоленої людини, яка доходить до того, що треба щось робити, треба прокидатися!
- Це вистава, яка варта уваги та поваги! - наголошує чернівчанин Василь. - Її обов'язково потрібно подивитися у наш скрутний час. Це вистава, яка змушує плакати, пригнічує, вивертає душу й дає, врешті, бажання боротися за країну...
Про виставу
В основі вистави – осмислення наслідків підписаної Богданом Хмельницьким з російським царем Переяславської угоди, якою Богдан Хмельницький поставив свій народ під "московський захист". В цій угоді цар Олексій Михайлович гарантував малоросам повну свободу і право самоуправління. Що сталося після підписання угоди, ми знаємо: позбавлення українців всіляких прав і свобод, неодноразова заборона української мови та літератури і, як наслідок, тотальна русифікація. Режисер Петро Колісник дає зрозуміти, що наслідки цієї угоди вже четверте століття відчувають українці... Ми й досі перебуваємо у стані національно-визвольної боротьби.
Із розмови з режисером Петро Колісником
– Як ви показуєте наслідки угоди і які це наслідки?
– Через певні людські долі. Один із найбільших наслідків – втрата національної ідентичності. Ми століттями перед кимось "стелилися". Звісно, звинувачувати людей у цьому не можна. Та історично так склалося, що кожен українець опинявся в мовах, до яких змушений був пристосовуватися. Кожен робив свій вибір. Чи не звідси пішли приказки:"Моя хата з краю", "А там уже як буде"?.. Сьогодні історія повторюється: ми стоїмо перед вибором. Чи зуміємо об’єднатися навколо своєї держави, а не тільки власного вибору та добробуту сім’ї?
– Як так стається, що історія повторюється?
– У принципі, українська історія знає багато масових бунтів: Коліївщина, Гайдамаччина, Західно-Українська народна республіка, Українська Народна Республіка... І нічого не доведено до кінця. Бунт, багато крові, вибух, трагедія й... Усі розбіглися по своїх оселях гадати, що далі буде. Ось потім знову історія повторюється. А потрібно після вибуху єднатися навколо національної ідеї.
– Ваша постановка, напевно, нагадує і про те, що московський ворог нікуди і ніколи не дівається.
– Справді! Ця думка проходить через виставу червоною ниткою. Агресор, який увесь час зазіхає на нашу історію...
– Що найбільше засмучує в Україні нині?
– Мене тривожить відсутність конкретизації ходів нашого керівництва. Я нічого не розумію. Ніби правильні ходи, а не дають покращення, віри у завтра. Люди вже навіть бояться говорити вголос про нову зневіру. У розмовах усюди чути страшне розчарування у нашому майбутньому. Зараз переживаємо дуже критичний момент. Знову гасла, заклики, а за якими порожнеча. Не вирішено питання з російською агресією... Скільки ж людей загинуло за століття боротьби, ця земля уже стогне... Якийсь фатум...
– Що особисто тримає ваш дух у цей час?
– Я дуже люблю театр...
Інтерв'ю з режисером читайте у четверговому номері "Молодого буковинця" за 5 березня.
І хоча сюжет вистави пов’язаний з епохою Богдана Хмельницького, відчуваються проблеми сьогодення. Чи не тому вистава так влучила у саме серце глядачам?
- Ми зробили усе можливе, щоб дія у виставі не виглядала, як минуле. Для нас минуле у сюжеті є лише приводом для роздумів над сьогоденням, – наголошує Петро Колісник. - Також під час роботи над виставою довелося боротися із стереотипом сприйняття Шевченка. Це було не просто. Ми звикли до Шевченкових закликів на кшталт "І буде син, і буде мати". А прочитати Шевченка зовсім з іншого боку? Він же також був емоційною вразливою людиною. Мене вражає те, що я бачу людину, яка писала на межі відчаю, яка глибоко перейнялася болем складності досягти омріяної перемоги. У постановці я хотів збити стереотип шевченківської патетики й показати його нещасну душу. До речі, я оце зрозумів, що у нашій виставі немає жодної щасливої людини. Власне, я прагнув заглибитися в реакцію знедоленої людини, яка доходить до того, що треба щось робити, треба прокидатися!
- Це вистава, яка варта уваги та поваги! - наголошує чернівчанин Василь. - Її обов'язково потрібно подивитися у наш скрутний час. Це вистава, яка змушує плакати, пригнічує, вивертає душу й дає, врешті, бажання боротися за країну...
Про виставу
В основі вистави – осмислення наслідків підписаної Богданом Хмельницьким з російським царем Переяславської угоди, якою Богдан Хмельницький поставив свій народ під "московський захист". В цій угоді цар Олексій Михайлович гарантував малоросам повну свободу і право самоуправління. Що сталося після підписання угоди, ми знаємо: позбавлення українців всіляких прав і свобод, неодноразова заборона української мови та літератури і, як наслідок, тотальна русифікація. Режисер Петро Колісник дає зрозуміти, що наслідки цієї угоди вже четверте століття відчувають українці... Ми й досі перебуваємо у стані національно-визвольної боротьби.
Із розмови з режисером Петро Колісником
– Як ви показуєте наслідки угоди і які це наслідки?
– Через певні людські долі. Один із найбільших наслідків – втрата національної ідентичності. Ми століттями перед кимось "стелилися". Звісно, звинувачувати людей у цьому не можна. Та історично так склалося, що кожен українець опинявся в мовах, до яких змушений був пристосовуватися. Кожен робив свій вибір. Чи не звідси пішли приказки:"Моя хата з краю", "А там уже як буде"?.. Сьогодні історія повторюється: ми стоїмо перед вибором. Чи зуміємо об’єднатися навколо своєї держави, а не тільки власного вибору та добробуту сім’ї?
– Як так стається, що історія повторюється?
– У принципі, українська історія знає багато масових бунтів: Коліївщина, Гайдамаччина, Західно-Українська народна республіка, Українська Народна Республіка... І нічого не доведено до кінця. Бунт, багато крові, вибух, трагедія й... Усі розбіглися по своїх оселях гадати, що далі буде. Ось потім знову історія повторюється. А потрібно після вибуху єднатися навколо національної ідеї.
– Ваша постановка, напевно, нагадує і про те, що московський ворог нікуди і ніколи не дівається.
– Справді! Ця думка проходить через виставу червоною ниткою. Агресор, який увесь час зазіхає на нашу історію...
– Що найбільше засмучує в Україні нині?
– Мене тривожить відсутність конкретизації ходів нашого керівництва. Я нічого не розумію. Ніби правильні ходи, а не дають покращення, віри у завтра. Люди вже навіть бояться говорити вголос про нову зневіру. У розмовах усюди чути страшне розчарування у нашому майбутньому. Зараз переживаємо дуже критичний момент. Знову гасла, заклики, а за якими порожнеча. Не вирішено питання з російською агресією... Скільки ж людей загинуло за століття боротьби, ця земля уже стогне... Якийсь фатум...
– Що особисто тримає ваш дух у цей час?
– Я дуже люблю театр...
Інтерв'ю з режисером читайте у четверговому номері "Молодого буковинця" за 5 березня.
Про це повідомляє molbuk.ua
КОМЕНТАРІ (1)
Вистава дійсно чудова.
Антон Герасимов
05 березня 2015 22:01