"Ви вже спите, дерева? Авжеж спите, ви стомлені. Мені теж пора. Як же я втомився!.. Добраніч!.." Есе 1935 року художника Моріса Фішера занурюють у світ природи й звільнюють емоції
У вступному слові від редакції «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» йдеться про те, що есе ілюстровано графічними рисунками молодого художника Моріса Фішера, чиї роботи експонувалися на колективній виставці: «Не складно знайти зв’язок між його картинами та літературними творами. Самобутність, доброзичлива та потужна творча енергія характеризують Моріса Фішера як талановитого художника, що зображує природу, так і мислителя й літератора». Також наголошується, що в його ліногравюрах «помітним є саме цей момент, виражений в дусі експресіонізму».
Ім’я Моріса Фішера гучно прозвучало після того, як книгарня Бернфельда познайомила чернівчан з його чорно-білими графічними портретами дітей у жовтні 1933 року. Водночас чернівецька газета «Czernowitzer Morgenblatt» відзначила «дивовижний талант 21-річного художника», підкреслюючи, що «всі його малюнки засвідчують геніальну виразність і рідкісну духовність, яку молодий художник вкладає у свої творіння».
На той час Моріс Фішер уже проявив себе як автор живописних і графічних творів з помітними рисами експресіонізму. Ще 1933 року про це яскраво заявила його графіка на виставці «Сутінки», яку вирізняли потужні образи з характерним трагічним пафосом, створені в дусі експресіонізму. А в жовтневому числі «Ostjüdische Zeitung» за 1935 рік читаємо: «Моріс Фішер – один з найкращих експресіоністів серед молодих художників. В його картинах відчувається бурхлива, неспокійна душа. Вони вибухають яскравими кольорами». Наступного року в чернівецькій пресі відзначалися психологічно цікаві портретні дослідження молодого митця.
Долучився Моріс Фішер і до формування репутації Чернівців як літературного міста. Низку його есе надрукувала газета «Czernowitzer Allgemeine Zeitung». Ці прозові твори захоплюють майстерно поданою гостротою сюжетів та емоційною глибиною й духовністю.
1935 року часопис познайомив чернівчан з нарисом Фішера «Одного самотнього вечора» з двома ілюстраціями, в якому відчуваються як імпресіоністичні впливи, так і прояви експресіонізму. Есе зачаровує не подієвою інтригою, не копією побаченого, а характерним для імпресіонізму тонким ліризмом вражень від стану природи, від її одухотвореності, а також дивовижно виразним монологом-зверненням автора до незвичайних дійових осіб: зірок, дерев, вітру, а також жаби і птаха. . .
Водночас його проза забарвлена зміною емоційних станів – від споглядального настрою до психологічного напруження через одинокість, душевне зморення і прагнення спокою.
Ще більш відчутним станом тривоги і звільнення від неї просякнутий пластичний лад графічних ілюстрацій. Експресіоністичні композиції огорнуті неспокоєм, який лине від вимовної ритміки чорно-білих гілок дерев. А драматичний стан втоми підсилює одинока фігура чоловіка, що самотньо сидить поміж них. В іншій ілюстрації уважним поглядом виокремлюємо постать, яку рятівний вітер підняв над деревами аж до зоряного неба і лагідно несе її на «подушці з хмар».
Відтак, Моріс Фішер дарує нам можливість побачити разом з ним незвичайне у звичайному і в образотворчості, і в прозі.
Моріс Фішер «Одного самотнього вечора»
На вулицях стає безлюдно. Тепер я з вами на одинці. Мої дерева! Який же я щасливий з цього приводу. Як я радію цьому! Хіба не так, і ви також раді мене бачити, я відчуваю це! Ах! Який же спокій огортає мене серед вашого шелесту. Я дивлюся на вас, ви споглядаєте мене, і ми спілкуємось, розуміємо один одного. Ви високо! Так високо! Високо – мабуть, ви не можете бути близько. Я знаю? Як же мало я знаю!..
Нав’язливість! Зухвалість! Чому так допитливо дивишся на мене? Це занадто! Звісно ж, приємно тебе бачити. Ти часто мене ведеш додому, – але сьогодні це нав’язливо. Ну ж бо! Зазирни за кущі, – у ставок. Жаби ще квакають? Твоє світло, твій солодко-усміхнений звабливий вигляд нестерпні сьогодні. Я хочу спокою; прошу, облиш мене самого, на одинці з моїми деревами. Йди, йди!..
Так багато зірок! – Що робите ви там вгорі? Кому світите? Де ти! Моя хороша зоре. Мабуть, тобі одиноко там – скраєчку. Пливеш самотньо, як і я. О, – що коїться? Ти падаєш!..
Жаби квакають і собаки дзявкають!..
Мені не здається? Чи в кущах щось є? Щось шелестить – ха-ха-ха, хочете мене налякати, – що тут? Нічого не бачу; де ти, одинокий нічний ліхтарю, чому не давав мені спокою, заглядаючи щоночі в мою кімнату, і де ти тепер, коли мені потрібен? Цікаво, чи не так? Що вам з цього?
І тут щось вистрибує з кущів, торкається моєї ноги: ох, це лише жаба! Що ж це ти тут робиш, чому тобі в ставку не сидиться? Стрибай звідси! Геть! Геть!
Птах співає: стомлений, сонний; знову і знову співає – очевидно він спізнився.
Моріс Фішер. «Тепер я з вами на одинці. Мої дерева!». Ілюстрація до есе «Одного самотнього вечора». Лінорит. 1935
Жаби мовчать, та й собаки втомилися дзявкати.
Вам трьом досі не ясно? Чому стільки шепочете? Знову пліткуєте? Там, де є троє – там багато розбіжностей, а от самотній сосні не бракує впевненості. Як нею не захоплюватися!..
Легкий вітерець куйовдить волосся і листя. Він підіймає мене все вище і вище! Відчуваю таку легкість! Ось я вже над вами, дерева! Витаю в небесах; я лягаю на м’які подушки із хмарин, мені так затишно, і вони несуть мене, несуть; тут ніщо не порушує спокій, все вільно – просторо.
Тиша. Ви вже спите, дерева? Авжеж спите, ви стомлені. Мені теж пора. Як же я втомився!.. Добраніч!..
Переклад з німецької Ольги Агрігороаій, науковиці Чернівецького обласного художнього музею
Моріс Фішер. «Витаю в небесах». Ілюстрація до есе «Одного самотнього вечора». Лінорит. 1935
Публікацію підготувала Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України.
Пані Дугаєва висловлюю сердечну подяку дочці художника Моріса Фішера за допомогу: Анка-Сільвія Дімітріє надала унікальні фотографії творів митця.
На основному фото: Моріс Фішер. Художник. Автопортрет.
«Czernowitzer Allgemeine Zeitung», 24 листопада, 1935 рік.
Джерело: http://versii.cv.ua/news/ese-hudozhnyka-morisa-fishera-zanuryuyut-u-svit-pryrody-j-zvilnyuyut-emotsiyi/55486.html
