Всеволод Стеблюк - “Іловайський Айболіт”, професор з автоматом полковник з гітарою: "Україні потрібна сильна, чесна, професійна влада!"
Я ніколи не читала такої чесної книги, як «Синдром АТО. Нотатки «Айболіта» Всеволода Стеблюка.
Всеволод Стеблюк - Народний Герой України, професор, начальник медичної служби батальйону «Миротворець» (позивний «Айболіт»), який пройшов Іловайський котел і врятував від смерті понад 80 поранених.
Якими би не були ваші політичні вподобання – просто прочитайте ПРАВДУ про Іловайський котел, від якої стигне кров. Але ми повинні це знати.
Щиро: почувши це все – ви змінитеся повністю, ніколи не будете такими як раніше…
Юлія БОДНАРЮК
- Країна охоплена виборчою лихоманкою. “Слуга народу” - лідер симпатій. Хоча пересічний громадянин навряд чи назве 4-5 прізвищ зі списку партії. В чому феномен “зелененьких”?
- Є запит на зміну системи. За 28 років незалежності Україна мала лише дуже короткий період професійної влади.
Далі почалася надмірна політизація, коли “революційна” доцільність переважала здоровий глузд. Як не прикро говорити, але з Помаранчевої революції почалася руйнація професійної правоохоронної системи, наприклад. Коли МВС очолив Юрій Луценко і прийнявся розставляти своїх наближених, розпочавши нищення професійного “оперського” ядра. Далі - понеслося....
Останні роки взагалі була спроба побудови олігархо-тоталітарного суспільства, наскрізь корумпованого. Плюс війна, яка занадто затяглася. Шостий рік гинуть найкращі сини України, майже щодня – поранені… Водночас вона увійшла в певну фазу хронізації: є люди, що на війні заробляють, хтось робить на цьому соціальні ліфти. А загалом для держави, для народу – це надзвичайно великий тягар. Додайте непросту економічну ситуацію, програну інформаційну війну, імітації реформ, набридлі “обіцяльники” у коаліції та опозиції....
Тому, коли з’явилося нове обличчя перед президентськими виборами, більшість проголосували саме за зміну системи. І ці 74 % - це було не за конкретну особу. Це було протестне голосування, небажання продовження “старої пєсні о главном”...
Що відбувається нині? Є період так званого медового місяця, згодом настає осмислення, розчарування, а потім вихід на стабільне сприйняття реалій. Поки медовий місяць триває. Хоча кожен день показує, що у Президента команди як такої немає, присутній великий дефіцит кадрів, але на цій хвилі …
- Ростуть качани капусти?
- Ростуть чудові, зелененькі качани капусти, так. Це надзвичайно страшно, тому що ми вже бачимо, як нас сьогодні пробують розхитати різними реваншистськими питаннями: «А давайте переглянемо закон про мову, а давайте - питання економічної блокади, а давайте “пагаварім...”
- Хто ж це робить?
- Ну тут ніякої таємниці немає... В оточенні будь-якого політичного діяча завжди знаходяться агенти впливу. Вони готуються різними сторонами і будь-які потужні країни завжди намагаються їх мати по всьому світу. Сьогодні геополітика побудована на тому, що є 2 чи 3 потужних центри і вони через своїх агентів впливу змагаються на теренах інших країн.
- То це не президент Володимир Зеленський «качанів понабирав»?
- Ні. Розумієте, що для того, щоби нести відповідальність, слід розбиратися й треба робити це усвідомлено, і має бути якась певна лінія. Сьогодні ми не бачимо у Президента чіткої певної лінії. Його хитає в залежності від ситуації.
При всьому тому, слід зазначити, що як Президент він не зробив жодної помилки в прийнятті якихось принципових для держави рішень. Це стосується і міжнародної ситуації, і виконання Мінських угод, і реформування ЗС. Але отриманий ним старий спадок помножений на інформаційну війну, коли вихоплюються якісь окремі речі в контексті та виносяться як мейнстрім... Плюс – агенти впливу, які закидають пробні кулі і дивляться, якою буде реакція влади, суспільства.
- Отож качани є, були і будуть…
- Є, вони собі будуть, поки ми не зрозуміємо, що непрофесійність у владі– це шлях в нікуди, це шлях до катастрофи. Доти вони будуть проростати.
- Чи готові ви до «качанів» у вашій партії?
- Ну, по-перше, я не є членом партії “Сила і Честь”, бо я - військовослужбовець. Але я є прихильником Громадської організації, з якої почалася партія. Мене запросили на вибори люди, які для мене є взірцем професіоналізму, патріотизму та порядності - Євген Марчук та Ігор Смешко. Чим наша команда відрізняється від інших? Середній вік списку – 52 роки, по мажоритарниках - 46. Люди з життєвим досвідом. Водночас у нас є молоді фахівці, але ті, що довели свій професіоналізм. Можливо, це не модно. Зараз у тренді - молоді, усміхнені “чуваки”. Але давайте проведемо аналогію: коли корабель проходить через складну протоку, рифи, та ще під час шторму, з берега запрошують не скоморохів, не співаків. Запрошують сивочолого лоцмана, який проведе корабель між рифами та допоможе капітану утримати потрібний курс, щоб вивести корабель у вільне плавання по чистій воді! Сьогодні для корабля “Україна” таким лоцманом може стати лише Ігор Смешко!
- Зрілість вашої команди – це гарантія, що не буде «качанів»?
- Я вважаю, що серед людей зрілих немає дитячих хвороб. Вони вже перехворіли. Кожен у нашій команда є фахівцем в певній галузі.
У нас у списку 16 осіб з вченими званнями і науковими ступенями, Лауреати Державної премії, відзначені галузевими почесними званнями. 22 учасники бойових дій, є діючі військові і військові пенсіонери. 100% мають вищу освіту, третина - дві і більше. За складом більш потужної інтелектуальної партії я не бачу.
- Навіщо це Вам особисто?
- По-перше, можливість використати передвиборчу компанію, щоби донести ті позитивні меседжі, які є результатами щоденної праці та вказати на можливі шляхи розв`язання багатьох питань.
Я є представником і поважним членом координаційної ради Української медичної експертної спільности. Це група абсолютно не залежних від політичних партій, бізнесу чи капіталу фахівців. Більшість в цій спільноті - доктори та кандидати наук, практики та науковці, які розробляють національну стратегію охорони здоров’я. Те, чого нам не вистачає, щоби здійснювати медичну реформу. І нам потрібно нести цю ідею та конкретні напрацювання у законодавчу владу. Я за ці 5 років, перебуваючи у військовій медицині, спостерігав втручання некомпетентних політиків у повсякденну діяльність та перспективне планування військової медицини. Це шкодило не менш ніж обстріли на передовій! Тому я прийняв рішення балотуватися, щоби зокрема втілювати напрацювання з національної стратегії охорони здоров’я.
- Як оцінюєте сьогоднішній стан медицини ?
- Перше: ми маємо недбалу компіляцію планів реформування з різних систем: континентальної, північноамериканської. Це відчувається на основі закладених ще у 2010 році пілотних проєктів. Друге: це спосіб перерозподілу грошових потоків. Третє: абсолютна відсутність бачення перспектив розвитку висококваліфікованої і високоспеціалізованої допомоги, включаючи медичну науку. Четверте - катастрофічний відтік кадрів з галузі...
- В чому вихід?
- Як має виглядати медична система? У світі не існує універсальних сталих моделей організації та фінансування охорони здоров’я. Всі системи є динамічними та змінюються відповідно до вимог соціуму, досягненнями науково-технічного прогресу, соціально-політичними умовами та фінансовими спроможностями країни.
Для України сьогодні ця система має бути багатоскладовою. Мають бути державні гарантії надання безоплатної медичної допомоги первинного рівня, екстреної медичної допомоги, допомоги вагітним та при пологах, лікування соціально-значущих патологій (серцево-судинна патологія, онкологія, орфанні захворювання, тощо). При цьому щодо екстреної медичної допомоги важливо зберегти та розвинути існуючу лікарську (на окремих напрямках - фельдшерську) модель бригади. з повною модернізацією відповідно до раніше прийнятого Закону «Про екстрену медичну допомогу» від 2012 р., постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року №1114 “Про затвердження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги”, який, на жаль, не виконується, і ці положення хочуть скасувати.
Парамедиками повинні бути поліцейські, рятівники, військові медики тактичного рівня. Власне, про кого говорять - «перший на місці події». Про американську модель – «приїхав-побачив-транспортував» - можна говорити за умови створення мережі сучасних лікарень інтенсивного лікування, транспортної інфраструктури, щоби час на прибуття з будь-якого місця події виклику) складав до 20 хвилин (з моменту виклику).
Друга складова – це загальнообов’язкове медичне страхування щодо певного випадку (ризикове страхування). Для дітей, пенсіонерів, тих, хто не працює – це повинна забезпечити держава. Для працюючих – роботодавець. Тобто загальнообов’язкове медичне соціальне страхування з реформою системи оподаткування. Також повинні залучатися кошти меценатів-благодійників з їх популяризацією (згадаймо київських благодійників, які будували та утримували лікарні – Терещенко, Зайцев), плюс - кошти від акцизних зборів на тютюн та спиртне. Ну і безумовно - особисті кошти громадян. При цьому державна капіталізація галузі повинна складати не менш 70%.
Сьогодні ми маємо ще одну проблему - втрату медичних кадрів. Наші медичні коледжі працюють на закордон, кращі лікарі, навіть без великого досвіду – виїжджають. І проблема не лише в зарплаті. Проблема у знеціненні праці медиків. І надзвичайно неприємно та боляче чути від В.О. профільного міністра, що лікарі - основа корупції в галузі! Так може говорити лише людина, яка не має уявлення про реалії української медицини!
- А що з реформами Супрун?..
- Відсутність глобального професійного бачення. З Міністерства охорони здоров`я пішли майже всі професіонали. Аудитор рахункової палати показав (публікації були викладені в соціальних мережах), що там працюють на посадах державних експертів з реформ “фахівці” з досвідом оператора на бензозаправці, хтось – бренд-менеджера пива, хтось – працівника бригади ресторану швидкого харчування.
Але невігластво в МОЗ - не найтяжчий гріх! Треба дивитися глибше. Наприклад, запропонована Супрун і командою система міжнародної закупівлі, яку намагалися провести – це величезна боротьба фармацевтичних виробників. Фактично заблокували нормальний розвиток вітчизняної фармацевтичної галузі. А вона у нас - потужна. Економія дуже сумнівна: закуповують оригінальні препарати (а вони у виробника дійсно дешевші), а не генерики. А можна було би закуповувати вітчизняні генерики. Тривала процедура перераховування коштів. Плюс – придбання препаратів з обмеженим терміном придатності. Це міжнародна змова фармацевтичних картелей. До мене надходили пропозиції закордонних виробників забрати препарати, в яких вже виходив термін придатності. Лише за транспорт заплатити. І завдяки волонтерам ми ці препарати отримували та направляли в лікувальні заклади на Схід. Люди турбуються, щоби утилізувати препарати! І ми сьогодні є країною, де утилізуються ці ліки, та ще й за наші з вами гроші.
- Можливо Супрун не знає таких тонкощів...
- Вона чудово знає. Вона не може в силу свого освітньо-кваліфікаційного рівня осягнути необхідні перспективи розвитку медичної галузі, але в цих справах, думаю, впевнений.
«Про війну. Пояснення всьому просте: домовленості. Я впевнений – це геополітичні інтереси і торгівля власним народом, власною державою. …»
- Давайте поговоримо про війну. Якщо Вам не набридло...
- Нам не набридло. Хоча ми втягнуті у хронічну фазу збройного конфлікту. Щоденні обстріли, щодня - поранені, щотижня - загиблі. А ми мали це завершити ще влітку 2014!
А ми товчемось навколо Мінських домовленостей, які були сплановані Порошенко одразу після його інавгурації. Мирний план був озвучений (і він є на сайті Президента) від 16 червня 2014 року. Тобі було виписано все, за що сьогодні намагаються критикувати Зеленського. Це і питання мови, і виборів, і самоврядування і тд. Це було закладено Порошенко. І є інформація, що це було закладено ще до його обрання. Надалі все відбувалося так, щоби була створена ситуація, яку ми маємо сьогодні. Наприклад, вихід Гіркіна зі Слов‘янська, коли можна було знищити його колону і одразу припинити агресію. На той час в Донецьку не було жодних потужних сил, які не можна було б ліквідувати звичайною зачисткою Національної гвардії. Перехід Гіркіна до Донецька, створення армії ДНР…
Пояснення всьому просте: домовленості. Я впевнений – це геополітичні інтереси і торгівля власним народом, власною державою.
Далі була здача Луганська. Мій знайомий військовий каже, що вони там отримали команду вистріляти увесь боєкомплект в повітря. І вони три дні «стріляли», імітували оборону.
- У всіх цих людей, що віддавали накази, є імена, прізвища…
- Щодо Іловайська, який був приводом для підписання цих Мінських угод – тут не лише українсько-російські інтереси. 23 серпня 2014 року до Києва приїздила Меркель. Візит пройшов без великої помпи, вони про щось говорили напередодні Дня незалежності, і 23 – відбулося вторгнення російських військ. Я більш ніж упевнений, що вона знала, що це заплановано. І це знав Порошенко. Інакше неможливо пояснити той спокій, який зберігали Муженко і Порошенко на параді до Дня незалежності в 2014 році, коли я саме перебував в Іловайську.
Така кількість загиблих потрібна була для того, щоби показати, що в нас немає іншого виходу, що ми не можемо припинити війну на Донбасі, не підписавши ці мирні ініціативи. 1 вересня вони вже називалися Мирний план Порошенка і мирні ініціативи Путіна. Тоді було підписано саме те, за що сьогодні критикують Зеленського. Кажуть, що це ганьба, ми не підемо на прямі переговори, домовленості з сепаратистами. Мінські угоди підписані Кучмою, Зурабовим, Головою ОБСЄ, а також Плотницьким і Захарченко. Там стоять їхні підписи? То хіба немає прямих переговорів?!
Іловайськ був потрібен з двох причин. Перше: знищити добровольчий рух, що було прописано в угодах, начебто це незаконні озброєні формування. Це ми знали тоді, а Руслан Хомчак це озвучував зараз , що перша умова росіян була, що збройні сили виходять зеленим коридором, а добровольці залишаються на «суд народу». Нас мали просто знищити. Руслан Хомчак, як справжній український офіцер, відмовився.
Ну а потім потрібна була або велика ганьба (вихід без зброї, здача всієї техніки, без жодного опору), або велика кров, щоби показати, що ми не можемо воювати з Росією і слід терміново підписувати угоди.
1 вересня, ще тіла загиблих не охололи в Іловайському коридорі, коли вже працювала ця група і готувалися домовленості. Щоби показати: отак ми зупинили це. А перед “коридором” були ще більш злочинні дії командування. Знаючи, що зайшло декілька тисяч російських військових, спробувати здійснити “прорив” двома ротно-тактичними групами – це безглуздо та страшно. Людей відправили на смерть...
Всі накази віддавав Муженко. І це Матіос вже визнав. Все це зафіксовано у журналі бойових розпоряджень. Є свідчення людей.
- Чи понесе хтось відповідальність за Іловайськ, за ДАП, за Дебальцеве?
- Я думаю, багато залежить від того, хто буде новим Генеральним прокурором. Усі свідчення зібрані. Я був допитаний як свідок. Так, безпосередньо вбивали росіяни. Але має бути відповідальність за бездіяльність у момент вторгнення росіян, відсутність нормальної реакції. Це злочин на рівні державної зради! Коли ти - Головнокомандувач збройних сил, і тобі доповідають, що відбувається вторгнення іноземної держави, а ти кажеш: «Не переживайте, все нормально» і на параді отримуєш чергову зірку – це злочин.
- Ви вірите, що винні колись будуть покарані?
- - Ну значить комусь з нас доведеться взяти на себе такий гріх і виконати цей вирок…
Для нас, Іловайців, а це не тільки ветерани боїв, а і родини загиблих, волонтери- пошуковці, “Місія Груз-200”, та власне всі небайдужі, важливо, щоб держава дала справедливу оцінку цим подіям. Вшанувала загиблих, віддала належне героям. Ми чотири роки 29 серпня приходимо на Михайлівську площу, до Стіни пам’яті. Приходимо вшанувати загиблих, обійняти рідних, побачитись з побратимами. Всі ці роки ми писали Президенту: визнайте 29 серпня Днем національної пам’яті за загиблими в Російсько-українській війні 21 століття. Не в Іловайську, а в усій війні! Бо 29 серпня 2014 року ми не просто пішли в “коридор смерті”. Ми вперше свідомо вступили у відкритий двобій з регулярними частинами російської армії. І при всьому трагізмі тієї події я прошу не називати нас жертвами. Ми воїни, що свідомо виконували свій обов’язок. Ми били ворога. Те, що Порошенко, попри звернення громади, народних депутатів, комітету Верховної Ради, відмовлявся визнавати саме цей день, підтверджує його провину. Нічого, є суд Божий, є суд Людський.
- І на завершення: Ви творча людина. Ще на початку 90-х були лауреатом низки бардівських фестивалів. В 2017 році випустили книгу “Синдром АТО. Нотатки Айболіта”. Незмінний учасник фестивалю “Пісні народжені в АТО”...
- На жаль, в цьому році не вдалося поїхати до Дніпра на фестиваль, виборчі перегони... Вирішив, що не маю права використовувати дружню сцену, адже ні для кого з нашого кола не секрет, що я - у списку партії. Натомість намагаюся за можливості виступити перед виборцями, тому гітара - в багажнику авто... Ну а 24 серпня, в День Незалежності - відбудеться Гала-Концерт “Пісні народжені в АТО” на Майдані. А для Чернівчан я з задоволенням заспіваю під час зустрічі ...., де я буду презентувати партію “Сила і Честь”! Принесу вітання з Києва, з Майдану!
УРИВКИ З КНИГИ ВСЕВОЛОДА СТЕБЛЮКА «Синдром АТО»
«Зі світанком ми вирушили... Ми вирушили в ту путь, яка для багатьох стане останньою. Ми йшли, не відаючи, що йдемо на смерть... Нічого не підозрюючи, ми ступили на нашу ДОРОГУ БОЛЮ – VIA DOLOROSA...»
«Начебто все складається так, як обіцяли – ніхто не стріляє, ніхто не нападає... Але якийсь незрозумілий чи то страх, чи то передчуття недоброго все ж таки холодять душу…»
«Що було далі – важко описувати. Не тому, що болісно згадати... А тому, що вся дорога від Многопілля до Новокатеринівки (а це майже 40 кілометрів) у пам’яті складається в один суцільний жах... Жах поза рамками реальності. Поза розумінням існуючого на той час стану...»
«З кожним наступним десятком метрів ситуація ставала все хріновішою... По повній по нас працювали АГСи... Їхні гранати розривалися чергами по 2–3–4, скошуючи на шляху осколків без розбору все живе... Падали з криками болю хлопці... Суцільна картина апокаліпсису: вогонь, дим, вибухи... Тіла, що розриваються у тебе на очах...
Ось біжить хлопець... Біжить у нашому напрямку, ще трохи – і ми підхопимо його... І раптом зі звуком, немовби розбивається кавун, розлітається його голова... Кров, мізки... все це бризкає просто на окуляри, в обличчя... Тіло робить ще пару кроків і падає практично під колеса «Жужі»...»
