Вселенський патріарх не розрубує, а розв’язує Гордіїв вузол

Го?рдіїв ву?зол – легендарний вузол на царському возі у святині Зевса в місті Гордіоні, у Фригії. За стародавнім пророцтвом, той, хто розв’яже цього вузла, мав стати володарем Малої Азії. У 333 р. до н. е. Александр Македонський розрубав його мечем і цим виконав пророцтво. У переносному значенні, «розв’язати Гордіїв вузол» – просто і несподівано вирішити важку справу.      (Вікіпедія).

 31 серпня делегація Російської Православної Церкви (Московського Патріархату) на чолі з олігархом Кирилом (Гундяєвим) після зустрічі з Синодом і кількагодинної зустрічі Кирила наодинці зі Вселенським Патріархом Варфоломієм неофіційно визнала: «Там усе було вже вирішено. Ми нічого не могли зробити».

Кирило пішов без бувай здоров. Коментувати зустріч відмовився. Промовистим жестом стало те, що московська делегація не лишилась на обід. З чим приїхали, з тим і поїхали, скуштувавши облизня.

До журналістів вийшов митрополит Галльський Еммануїл, (Адамакіс), котрий у липні представляв Патріарха Варфоломія в
Києві на святі. Він зробив коротку заяву, суть якої у фразі: «Ми повідомили Патріарху про рішення щодо подолання розділення в Україні та надання автокефалії, яке імплементується».

1-3 вересня засідав Синакс (Собор всіх архієреїв Константинопольського Патріархату) на якому Вселенський Патріарх виголосив промову.

Ключові пункти про Україну з його промови опублікував архієпископ Євстратій (Зоря).

1. Перенесення місця перебування митрополитів Київських на початку XIV ст. до Москви відбулося без благословення Матері-Церкви Константинопольської, і побожний український народ не раз робив кроки до усунення з-під влади Москви.

2. Патріархат у Москві був проголошений без включення до нього Київської Митрополії.

3. Лист 1686 р. був наданий під тиском і через обставини, і в ньому йшлося лише про надання дозволу Московському патріарху посвідчувати Київського митрополита. Але цей митрополит мав і надалі визнавати Вселенського Патріарха як свого главу і перебувати в його юрисдикції, про що мало свідчити згадування імені Вселенського Патріарха за богослужінням. Ці умови не були дотримані.

4. Ніяких інших документів, які б свідчили про «повну передачу» Київської Митрополії в юрисдикцію Московського Патріархату, невідомо.

5. Канон І Вселенського Собору зобов’язує Патріархів не поширювати свої права поза межі своєї юрисдикції.

6. Вселенський Патріархат терпеливо ставився до порушення його прав, але це не означає згоду з таким порушенням чи що воно стало законною справою.

7. Усім відомі церковні проблеми в Україні, і Російська Церква одна несе відповідальність за них. А тому як причина проблем вона не може бути тим, хто їх вирішить.

8. Питання також потребує дій Вселенського Патріарха ще й тому, що до нього з проханням про це зверталася і влада України, і Патріарх Філарет Київський. 

9. Також беззаперечним є канонічний привілей Вселенського Патріарха на розгляд апеляцій до нього від єпископів та кліру і вірних інших Помісних Церков, якщо вони не можуть отримати канонічного захисту своїх прав у власній Церкві.

Промова Його Всесвятості Варфоломія Першого – це та Божа істина, яка визволить нас від московської брехні. Московська Церква, тужачись називатись матір’ю Української Церкви, сплітала і затягала петельки, аж нате вам: Вселенський Патріарх Варфоломій не визнає московської церковної юрисдикції над Україною!

Московська Церква, починаючи від ХV ст., сама себе проголошує автокефальною, у дивацький, нетрадиційний для Церкви і для держави спосіб, що заслужило, за міркуванням Константинопольського Патріарха, на анафему. Будучи під анафемою, московити проголосили себе патріархатом.

З того часу ними в завзятій боротьбі за титул Третього Риму канони і великих, і малих Соборів – усе було порушено. Всі канони були перевернуті з ніг на голову. Ніякої логіки, нічого природного. Наприклад, Московська Церква, будучи дочкою нашої Української Церкви, назвала себе матір’ю. В погоні за титулом «Третій Рим» таке коїли не тільки з канонами та з історією, маючи на меті відібрати у Константинополя честь першості серед православних. Немає жодної євангельської істини, яку б у Москві не перевернули для своєї потреби.

«Вот говорят, что русские – народ-богоносец. Правда, они люди религиозные. Они прежде, чем тебя топором зарубить, обязательно перекрестятся».

Тривають дискусії, чи це достеменне міркування російського письменника Федора Достоєвського, царського каторжанина, чи совєтський політв’язень Володимир Буковський, який навів їх зі щоденника Достоєвського, допустив неточність. Але діагноз «народові-богоносцю» поставлений вельми точно.

Євангелія, Святе Письмо існували у Московській Церкві лиш теоретично, на папері. На практиці нічого не виконувалося.

Результатом цієї показухи є нинішня поведінка єпископів і духовенства так званої Української Православної Церкви (частини Московського Патріархату в Україні): навіть не встали вшанувати загиблих у російсько-українській війні українських воїнів, проклинають їх тощо.

Адепти так званої УПЦ МП, які хваляться своєю визнаністю, не усвідомлюють, що вона не мала та не має ніяких канонічних прав як Церква (ні статусу, ні права на Собори чи висвяту єпископів).

Під гаслом соборноправності миряни, які не мали відношення до управління Церквою (Новинський, Кауров і іже з ними), взяли на себе відповідальність за рішення, заявляючи «що би нам це не коштувало, не можемо допустити...».

Російська Церква провокувала й інші Церкви до порушення канонів – не визнавати дані нашою Церквою шлюби, перехрещувати дітей після нашого хрещення. Змусили це сказати чехословацького митрополита, не дивлячись на те, що, за катехізисом, хрещення дійсне навіть, якщо його звершив мирянин.

Московська Церква відважувалася анулювати чернечий постриг, хоч постриг є індивідуальним актом волі особистості, тому його не може ніхто анулювати, хіба не визнавати. Не існує такого канонічного терміну як «розстрига».

Вселенський Патріарх зі своїм ендемічним Синодом протягом року розтягують, розплутують усю цю плутанину, яку наплутали «святі», «найсвятіші», «найправославніші», «хранітєлі Православія» в «Третьому Римі».

Дивно, що Російська Церква так старанно порушує всі канони Церкви і Святе Письмо. Чи це не наслідки згаданої анафеми 570-річної давності?

Гідне подиву воістину християнське терпіння та апостольська мудрість Його Всесвятості Патріарха Варфоломія, Синоду та Синаксу, що розплутали півтисячолітню московську плутанину канонів, євангельських істин щодо життя Церкви.

Московська Церква сподівається, що вчинить розкол і розпочне ще одну війну в Україні. Вона розраховує на підтримку тих, кого підгодовувала, кому надавала іншу допомогу, сподіваючись, що вони стануть на її сторону і допоможуть утворити розкол. Але на фоні того, як Константинополь розкрив усі злочини і порушення Москви, підтримати Московську Церкву означає самого себе віддати на Суд Божий, на позбавлення благодаті без винесення навіть вироку Собору чи Патріарха…

Василь КОЗЬМИК

Газета «Відродження», №19 від 13.09.2018 р.