Ворожка Гітлера у Чернівцях, і тих, хто ткав собі саван

Ворожка Гітлера у Чернівцях, і тих, хто ткав собі саван

18.02.2012, 00:46

Погляд фатальної жінки, екзотична чалма, величезний газетний заголовок. Майже неможливо було оминути цю чернівецьку сенсацію. Втім, досі про неї не писали. Мадам Лейла, ворожка, графолог, містик і провидець, чиїми послугами користувався Адольф Гітлер, у 1934 році відвідала Чернівці. Це був не гастрольний «чос». Лейла, як пишуть, спеціалізувалася на ВІП-клієнтах (хоча й іншими не гидувала). Ворожка приїхала подивитися на іншу знаменитість – Ганну Широку з Gorozinetz.

  Буковинська дівчина Ганна нібито могла передбачати майбутнє. Лейла приїхала не для того, щоб поаплодувати конкурентці. Вона вчинила мудріше. Забрала Ганну із собою, для того щоб її продюсувати. Істеричність буковинки, її зовнішні дані, вочевидь, вповні влаштували старіючу ворожку. Цікаво, що усі матеріали про ворожок і віщунів краще читати не свіжими, а через багато років. Це пречудовий шанс перестати читати їх взагалі. Тому що усі пророцтва Лейли, якими вона поділилася з кореспондентом чернівецької газети «Дер Таг», збулися із точністю до навпаки. Ну, приблизно, як у нашого сучасника Глоби, який обіцяв Юлії президентське крісло, натомість вона потрапила на нари. Глоба, звісно, зараз може відмазатися, що не хотів засмучувати жінку своїм баченням неприємного майбутнього, Втім, за особливу таксу він може наполягати, що просто помилився у термінах.  

До речі, крім "мертвих поетів", у Буковини справді є ще один бренд. Такий собі чаклунський. Буковинська баронеса Зоя Васілко була першою, хто зняв на кіноплівку витівки полтергейсту. У буковинському селі, яке майже повністю належало баронесі, була дівчина Елеонора, до якої ніхто не залицявся (на фото), окрім полтергейсту, який щипав її, залишав синці на шкірі тощо. І всі умовляння, що нікого нема, і полтергейсту нема, і все це дурниці, не допомагали – синці з’являлися, він її щипав і так інше.  Цей дивний процес стосунків полтергейсту та дівчини Елеонори баронеса Зоя і зафільмувала, завдяки чому залишилися в історії дослідження чортівні. Хтозна, можливо через років сто внесок Зої буде оцінений. Можливо, людство почне всерйоз цікавитися саме питаннями не інформатики, фізики, генетики, а тим, є полтергейсти чи ні.

Однак розповісти хотілося про іншу чортівню. Майже кожен номер чернівецьких газет тридцятих містив у собі новини про Гітлера та нацистів, у тому числі про нацистів у Чернівцях. Це були улюблені персонажі німецькомовних чернівецьких газет. І знаєте, що вражає? Що усі все розуміли, насправді. Вже тоді... у 1933 році. І висміювали, і жахалися, і давали абсолютно правильні оцінки, але... вдіяти нічого не могли. Тобто нічого не діяло, ані жарти, ані тверезі оцінки, ані пошуки нестиковок у промовах фюрера, викриття його спекулятивних заяв. І я подумав, що нацистські послідовники чимось схожі на ту дивну дівчину, жертву полтергейста Елеонору, яку заспокоювали, вмовляли, а вона все божеволіла, жила мареннями, думала про неіснуюче. І не було на то ради. Ці споживачі державних ілюзій, попсових промов, не чому не заснованих сподівань -- це також жертви якогось іншого полтергейсту. Як повернути їх до свідомості. І чи можливо це?

Пересічні чернівецькі журналісти (втім, доволі талановиті) сміялися із заяв пришелепкуватого Адольфа, і, водночас, кращі німецькі інтелектуали йшли на поклін до того ж Адольфа Гітлера. Мені трапився сповнений жаху матеріал у чернівецькій газеті тридцятих про те, що тодішня знаменитість, драматург інтелектуал Герхард Гауптман, лауреат Нобелівської премії підтримав курс Гітлера. В тому ж матеріалі були написані гіркі слова про інших інтелектуалів Німеччини, які або відмовчувалися, або напряму підтримували Гітлера. Із здивуванням пише чернівецький оглядач, що рух проти Гітлера очолили німецькі журналісти, а не інтелектуали. Хоча у журналістів у всі часи одна й та ж репутація.

Зараз, до речі, багато хто пише про те, що і наша країна скочується в авторитаризм. І схоже. Але обнадіює те, що, на відміну від тридцятих, в Україні нема того ентузіазму, віри, шалу, солодких сподівань. А якраз ентузіазм, шал, солодкі сподівання і є ознаками скочування у безодню, як не дивно.

У тих старих газетах багато вражаючих подробиць. Про добрих нацистів, які їздили поїздами Румунії і намагалися звеселити пасажирів, співали пісень, усіляко демонстрували свою дружність, відкритість. І хотіли то, власне, дурницю, щоб інші навчилися вітатися «Хайль Гітлер». Про поблажливих чернівецьких поліцейських, які дивилися крізь пальці на постійні бійки, що виникали між єврейською та німецькою і румунською молоддю (схоже на теперішню Росію, чи не так). Про показове народолюбство владної команди Гітлера, який влаштовував шикарні видовища.

До речі, знайшов смішний збіг. У тридцять третьому націонал-соціалісти організували потужну компанію «Вінтер Гільфе» (Зимня допомога). «Німець не може голодувати і замерзати», – наполягали вони. Так що Тігіпко, коли снідав з бомжами у пункті обігріву, це, до певної міри, був плагіат. Ну, бомжам все одно допомагати треба. Тут вже нічого не вдієш. Але придумали першими це не ми.

Втім, утримаюся від образливих паралелей. Та й проблема, власне, не у владі. Скажу тільки, що найбільше вражає в цих старих газетах відчуття незворотності, неможливості зупинки на шляху до злочину. Один талановитий чернівецький журналіст, який підписувався двома літерами «H.G», свою статейку з приводу популярності нацизму в Чернівцях закінчує словами: «Гейне написав: «Ми тчемо собі саван”. Так ці ткалі усе ще живі, вони стали за роботу у ткацького станка відплати». Ткати собі саван або у кращому разі гамівну сорочку – звичне заняття для людей. Який полтергейст підштовхує їх до цього? 

Сергій ВОРОНЦОВ

  До речі, цей матеріал був би неможливий, якби не робота великого європейського ентузіаста історії Чернівців Едгара Хаустера, який оцифрував багато джерел, зокрема, архів газети "Дер Таг".На жаль, здається, йому досі не сказали "дякую" в чернівецькій пресі. Я вже майже зібрався сказати це "дякую"

 

 Фото мадам Лейли Джерело фото:http://www.scribd.com