Володимир Килинич: Декілька дружніх підсумків шаленого року

Знаю його давно. Настільки давно, що можу дозволити собі написати про нього об’єктивно і правду. 

Хочу поділитися враженнями про мого друга за останній рік. 

А він був для нього, м’яко кажучи, непростим. Для всіх буковинців та бесараб’ян 2020 рік був некомфортним, тривожним й небезпечним. А для нього – й поготів. Пандемія, повінь, болюче завершення битв децентралізації, виконання залишків чужих обіцянок, декілька карколомних зрад, - вистачило б років на двадцять чиєїсь кар’єри. А йому склалося в один рік. 

Тим не менше, ніхто й ні разу не бачив у нього розпачу, розгубленості чи досади. Жодної негативної реакції, підтягнутість та щоденна робота, яка поволі ставала звичною. 

З моїм другом ми пройшли разом через багато ситуацій, мізансцен та емоцій.  Хоча декому він здається не емоційною, а доволі закритою людиною. Це зовсім не так. Він просто все сприймає не так як більшість людей, а підкреслено спокійно і виключно виважено. Як належне – так мало статися, так сталося, йдемо далі. Ми разом з азартом та захопленням чимало придумали та здійснили. Ще більше не зробили, але обов’язково зробимо. 

У мене десять, п’ятнадцять років, і навіть рік тому було відчуття того, що він весь час до чогось серйозно готується. Читає, займається спортом, сидить в архівах, видає книжки, знайомиться й спілкується з людьми, ходить недільними ранками на «барахолку» на Зеленій, виховує синів. Він ніби на зборах офіцерів проходить непомітну спеціальну підготовку для виконання якихось майбутніх завдань. Точний, глибоко освічений, міцний та націлений на успіх. Він вірить у цей успіх і впевнено йде до нього. 

До листопада минулого року значна частина його життя, була зачинена для чужих. Допоки не вийшов указ президента про його призначення. Він це призначення, несподіване для багатьох, сприйняв з шаною і з піднесеним хвилюванням. Те, до чого він готувався, відбулося. Він це передбачав і змушений був тепер стати максимально публічним та відкритим. Його життя змінилося. Було надзвичайно цікаво спостерігати за тим, як саме. 

Далася в знаки тільки йому відома попередня підготовка. Він звик до того, що за що б не брався, обов’язково зробить це як найкраще і доведе до кінця. Десятки, якщо не сотні справ, корисних місту та краю. Від реставрації унікального чернівецького сонячного годинника на базиліці до гастролей оркестру Лева Фельдмана в Європі.  Такого ж ставлення до справи завжди вимагає від партнерів – обов’язковості, чесності, повного докладання сил, знань та вмінь. 

Це від того, що в житті він всього добився сам. За нього ніхто ніколи нічого не робив, за нього не дзвонили, не ходили і не просили. 

Отримав освіту, захистив дисертацію, вивчив кілька іноземних мов, а німецьку опанував досконально. Акуратності та чемності вчився у німців, коли жив і вчився у Мюнхені. Прислухався до старих чернівчан вдома, переймав побачене в численних подорожах улюбленою Австрією та цілою Європою.  Він добре знає тамтешнє життя – комфортне, зрозуміле, багате. Він трішки застав і життя радянського – ніби позиченого. Тому хоче європейського – відтак сам завжди пристібається у авто, власним коштом відремонтував двері у під’ізді будинку, де мешкає. Тепер, на відповідальній посаді, він на постійного зв’язку з європейськими колегами – президентом Швабії, керівником Сучавського повіту, колегами з Карінтії. Вони - європейці і чудово, як нікого з попередніх керівників, розуміють його, а він - їх. 

Зараз він усвідомив, що часу багато не буде. Треба діяти швидко і максимально ефективно. Саме ефективно, а не ефектно. Зміни можна здійснити лише проривом, рвучко й стрімко. Він категорично відмовився від велелюдних нарад, які проводили всі без винятку керівники до нього для показового переливання з пустого в порожнє. Щотижневі потужні привселюдні «наганяї» - ну чим не ефективний керівник? Він започаткував лише щоденні із заступниками. Так точніше та адресніше формулювати задачі та контролювати їх виконання. Крім того, не гаїш дорогоцінного часу. Вже разів по десять побував в кожному районі області та в кожній ОТГ. Його знають люди в селі Багна і в Герці, в Ломачинцях і в Путилі. При цьому буквально відразу відійшли у минуле роскішні бенкети, що зовсім недавно було неодмінним атрибутом візитів у райони. 

Коли він каже «моя потужна команда», він не блефує і не перебільшує. Йому вдалося несподівано точно підібрати людей «під себе». Ну, майже. Тепер із задоволенням спостерігає як незграбна адміністративна система, основи якої склалися ще за соціалізму, почала його слухатися, змінюватися і працювати. Я бачив як він щиро радів, коли було закінчено роботи на перинатальному центрі – найвідомішому (з 2012 року) чернівецькому довгобуді. Він багато разів відвідував об’єкт, спілкувався із робітниками та всіляко сприяв тому, аби роботи завершилися швидше. Він пообіцяв, що завершать до 1 квітня. І це сталося. 

Можливо буковинське «велике будівництво» не таке вже й велике та грандіозне, але точно потрібне і корисне. Можна критикувати його, але 5 шкіл, 5 садочків та 5 стадіонів не будуть зайвими на Буковині. Зведення деяких із цих об’єктів розпочалося більше, ніж десятиліття тому. Замість того, щоб служити громаді, вони стояли пустками та повільно руйнувалися. 

Якщо дороги будувати такими темпами, як це робили його попередники, то на їхній ремонт піде 50 років. Він цього не хоче. Він хоче щоб це було значно швидше.Зрушилося з мертвої точки будівництво двох мостів у Розтоках, що на Путильщині. Повінь зруйнувала їх іще 2008 року, і з того часу люди змушені були користуватися аварійними тимчасовими мостами. Він особисто познайомився із десятками виконробів, майстрів, простих робітників. Він вчився у них, а вони повірили в себе.

Уже в січні, ніби передбачали біду, розпочали оглядати лікарні, розробляли алгоритми дій та проводили навчання для лікарів, закупляли засоби захисту і визначали госпітальні бази, в яких допомагатимуть недужим. Тепер протидіяти ковіду вчаться у нього інші регіони країни. 

З перших днів роботи він багато допоміг військовим і їхня вдячність не заставила довго чекати. Коли влітку сталася повінь, саме військові – прикордонники, нацгвардійці за першим його проханням стали поруч з ним на захист людей від стихії. А він не «керував процесом» з теплого кабінету, а був у вирії подій і сам вдивлявся в очі надії і безнадії. 

Більше всього він не любить одіозність та радянський офіціоз. На його думку, реформа децентралізації – це історичний шанс остаточно реконструювати систему адміністративного поділу, яку радянська влада зробила на власний розсуд. Він так і поставився до неї. Це була його повчальна емоція.  

Він готовий слідувати тезі про те, що успішна політика має дві обов’язкові складові: бачення і дія. Політик, партія чи країна мусять розуміти, куди вони рухаються і діяти. Влада зобов’язана бути не тільки відповідальною, але й амбітною, мати візію на 5-10 років. Мій товариш її має. 

Часом здається, що мій друг - передчасна людина на цьому посту і явний “неформат”, як кажуть в шоу-бізнесі. Певна частина простого народу його не дуже розуміє, а він не хоче спускатися нижче за них. Звідси звинувачення у зверхності та інших “смертних” гріхах. У нас люди звикли до напівграмотних керівників, “міцних господарників”, вихідців з аграріїв або родин сільських вчителів в кращому випадку. У нас краще розуміють людей, які не вміють носити краватки, і грамотно говорити. 

Він не терпить, коли на нього підвищують голос. Він готовий сперечатися, сприймає ситуацію, коли з ним не погоджуються, і щось підказують. Але він і замовний мітинг – речі не сумісні і не природні. Мій друг та натовп проплачених і “заведених” жіночок з навколишніх сіл, які вдаються власницями шикарних чернівецьких ресторацій, – не поєднуються ніяк. 

Він готовий до того, що, скоріш за все, потім ніхто не подякує, багато хто не зрозуміє, дехто буде навіть ненавидіти. Хоча десь глибоко в собі, сподівається, що це буде не так. Щоденні брехливі звинувачення у мережі, замовні «аналітичні статті», компенсує щедрим позитивом від спілкування з друзями, сусідом, Геною, який продає книжки, випадковим перехожим, що його зрозумів і підтримав, родиною, мамою та рідними. Допомагає й вранішня пробіжка містом. 

Брехня ж не відступає. Але дуже дивно - якщо він злодій, то, будь-ласка, це ж так просто - надайте докази і заяву до суду. А якщо немає, то навіщо ця нелюдська злість? 

Я відчув щось не те з ним в жовтні. Його смска була лаконічною, але зрозумілою - «трохи накрило». Ніхто в області навіть не здогадався про те, що він захворів на «модну» хворобу. Дізналися лише тоді, коли він сам зізнався в одному з інтерв’ю потім. 

Згодом я побачив як вразила його неправда і те, що люди, які вважають себе серйозними і відповідальними, не дотримали слова. Я бачив як він неприємно здивований, коли його оббріхували, намагаючись донести цю нікчемну брехню до столиці. Справа в тому, що він ніколи не грав у наперстки і не знає як робиться обман.

Але він справиться, всі проблеми, що додалися, він втримає. І не тому, що, як дехто пише, його будуть міняти. Міняти його немає причин, ніякій «групі Разумкова» він не протистоїть – просто тому, що на Буковині її не існує. 

Вже зараз він може записати в свій актив руйнацію залишків радянщини в краї, його дерадянізацію, новий рівень стосунків між чиновниками, основою яких є довіра, простота і доброзичливість, переорієнтацію влади від керування і командування на надання послуг для людей. Він зміцнив власну і своїх колег віру у буковинців. Зовсім не дивує підвищення за його ініціативи розмірів мистецьких премій і взагалі особлива особиста увага  до музеїв (гляньте, як змінився музей просто неба!), закладів культури, архіву, що не було характерним жодному з його попередників. 

Що далі? Про що думає та мріє? Точно не знаю, але припускаю, що хоче, щоб його підходи до управління краєм наслідувалися, щоб вони залишилися адекватними. Буде його посада чи якась інша, він не хоче, щоб повернулися старі чиновницькі кадри та старі політичні «рішали». Вони, на жаль, не пішли з політики, як повинні були б зробити ті, що не виправдали очікування людей. Вони продовжують чинити політику глибоко провінційного типу, витрачають шалені кошти на створення політичної нервовості, яку використовують задля розколу громади. 

А він хоче побудувати якісно нову політичну інфраструктуру в краї – дружню, змагальну, чесну, молоду. 

В нього багато чого вийде. 

Мій товариш називається Сергій Осачук.

Володимир Килинич

Фото Ігор Константинюк