Віктор Сідляр закликав підставити московському патріарху Кирилу другу щоку. Пропозиція сподобалася не всім

«Ваші високопреосвященства, святі отці, шановна громадо! Я сьогодні тут, щоб виразити підтримку своїй церкві. Я являюсь прихожанином Української православної церкви Київського патріархату. Може не завжди так як би хотілося я тут разом з вами, але повірте, що молитвами я і мої колеги завжди з нашою церквою. Зараз непростий час і економічно, і політично, що я можу сказати по поводу візиту московського патріарха Кирила в Україну: я би сказав наступне – нехай їде! Ми не повинні забороняти. Ісусу Христу теж забороняли проповідувати, але правда все одно повинна перемогти. Наша церква добріша, наша церква справедливіша. В цей момент важкий видно, хто як веде свої проповіді, які цілі переслідує. Якщо, скажемо так, є якісь інші цілі, ніж душа людини в священиків, є інші цілі, ніж вічне життя, то цей священик, напевно, не зовсім від Бога. Якщо цілі в проповідях – душа людини, вічне життя, то це Божа людина, його потрібно слухати. З цих критеріїв ми повинні виходити. Наш владика митрополит Данило сказав, як відбувається з точки зору організації церков. Ми повинні це людям роз’яснювати. Тому, що багато людей ходять в церкву так склалося тут Московський патріархат немає нічого, тут ніколи не було Москви до 45-го року майже. Скажемо так. І тому це дивно, коли Московського патріархату. Це просто люди наші, мені здається,  ще не зовсім розуміють історію. Її треба дуже терпеливо і дуже багато-багато разів пояснювати. Тому що якщо у людини є якісь штампи, то їх дуже важко вибити. І це не потрібно злитися, не потрібно якусь неприязнь виражати до того, хто ходить в іншу  церкву. Повинна бути агітація, повинна бути розмова. Якщо ми говоримо – слово ніколи не пропаде, якщо воно сказане. Воно може прорости через довший період, ніж нам хотілося б, але воно проросте. І наша доброта, наша толерантність, наше без злоби роз’яснення позицій воно буде набагато більше вартувати в духовному житті. Звичайно, просте життя воно потребує злоби, і потребує, напевно, і більш сильних почуттів, але це політика. А ми в духовному житті маємо правдою. Я так, як нас вчить владика, ми мусимо бути терпимими і смиренними, особливо в церковному. Не потрібно роздувати ненависть. Мені, може я неправий, мені так здається. Нехай він їде – це дуже добре. Він скаже свої слова. Ми його послухаємо, зробимо висновки і це буде набагато, це буде очна дуель…

 Репліка із зали: «Треба засвистіти, а не слухати».

 Може ви і праві. Я не можу вам перечити. Але я хотів би засвідчити усім вам свою повагу, шану. Але повірте, що я вірю, що Господь Бог не полишить  нашу церкву, у нас Божа церква. І ми можемо за неї тільки молитися і вірити, що все буде найкраще».