Великі в Чернівцях. Кілгорт Траут (Нічний BukNews)
Якось Кілгорт Траут перебував у Римі в своїх справах – його запросили на світовий симпозіум фантастів.
Там, на вулицях Вічного міста, він зустрівся з нашими заробітчанами. Серед чернівецьких, де б вони не були, завжди знайдуться шанувальники Курта Воннегута. Тому, пересічна зустріч гостей древньої столиці відразу стала непересічною.
Кілька днів тривало у палкому з’ясуванні сенсів понять. Відомий фантаст навіть пропустив пленарні засідання, на яких мав виступати, і проігнорував секцію, де мав головувати.
Прийшов до тями Кілгорт Траут за три дні в бусіку на митниці в Порубному в товаристві Орисі з Лашківки. Він обачно відмовився від пропозиції познайомитися з родиною нашої землячки і вийшов в Чернівцях, щоб повернутися в знайомий йому формалізм цивілізації.
Перебування в нашому місті знаного фантаста було не довгим. Знайомі Орисі доправили його відразу до шофера, який шукав ще одного подорожнього до Риму. Але, протягом часу, який залишався до поїздки, чернівецькі студенти встигли організувати зустріч з видатним героєм Курта Воннегута у Мармуровій залі Резиденції.
Під час лекції, яка відбувалася вже після обіду в товаристві ректора і деканів природничих факультетів, Кілгорт Траут повідомив присутнім, що більше не вірить у правдивість науки і, що вона є лише доктриною моменту. Відтак, фантастика не має під собою жодного реального підґрунтя і є лише пародією на казку.
В якості доказу, він навів факт своєї присутності тут на берегах Прута, а не на берегах Тібру. Фантаст сумно посміхнувся, розвів руками і зітхнув: «Це – казка, і жодна наука тут безсила. Та й який сенс в тому, щоб пояснювати казки».
Після лекції Кілгорт Траут у кутку Мармурової зали усамітнився з Олегом Яновичем Лусте. Їм ніхто не заважав, тому що розмова у них точилася якоюсь невідомою нікому мовою. Аж, нарешті, до їх товариства приєднався Ігор Буркут, який запізнився, бо був саме на ефірі у Оксани Денисюк. Для Буркута, як відомо, мовних бар’єрів не існує. Я підозрюю, що далі їх бесіда торкнулася Балкан, бо здалеку можна було почути, що втрьох разом вони тихо наспівують щось із Бреговіча.
Зустріч в університеті була така тепла і зворушлива, що і досі ніхто не може пригадати те, чи був під час лекції перекладач, і якою мовою вона велася. Хоча Мармурова зала була забита вщент, а дехто, по мурованим гвинтовим східцям, прихованим в стінах, видерся аж на антресолі зали – я там бачив Макса Михайленка.
Коли я зустрічався наступного разу з Кілгортом Траутом в Чернівцях, бо він таки їздив в Лашківку, але таємно, то він мені сказав, що в своїх сміливих висновках, проголошених в Чернівцях, він переконався по поверненню в Рим: на його відсутність ніхто не звернув особливої уваги. Всі переймалися якимись науковими вигадками і навіть не уявляли собі, якою казковою є містерія життя на чарівних берегах Прута.
«Наука – це пусте, бо сенс має навіть не казка, а подорож до казки», – посміхнувся мій улюблений герой, і я зрозумів, чому він мене супроводжує впродовж всього мого життя з тієї миті, коли я розгорнув першу книгу Курта Воннегута.
Валентин Ткач, Чернівці
28.01.15
