Василь Кожелянко навіть після смерті продовжує тішити своїми новими книжками

Вже чотири роки немає посеред нас відомого буковинського прозаїка, поета, драматурга та журналіста Василя Кожелянка, та нові його книжки продовжують виходити. Ось і днями у чернівецькому театрі ляльок відбулася презентація його нового роману «Діти Застою».

«Діти Застою» - останній, і на думку редактора роману, відомого літературного критика Олександра Бойченка, найкращий роман Василя Кожелянка. Написаний він був ще у 2007 році, та вийшов, як і попередня книга – «Ефіопська січ» лише тепер – після смерті автора.

-«Це було дуже обережне редагування, тому що автора вже немає з нами – каже Олександр Бойченко. Коли редагуєш живого автора, то завжди можеш запитати, чи він помилився, чи він це хотів сказати, можна уточнити і виправити, або він наполягає, що треба залишити так як є, а тут такої можливості нажаль не було. Тому я мусив бути дуже обережним і виправляти помилки – просто роман може дуже швидко набирався. По – друге, можливо на комп’ютері не був вимкнутий редактор, і він міняв незнайомі слова на такі як він хотів. На щастя в моєму селі і в Кам’яній майже один і той же діалект, тому я море слів просто впізнавав, як вони мають бути, а кілька – питав у бабці або у Василевої племінниці, і тоді з’ясовував, про що йдеться. Ну і якісь незначні могли бути синтаксичні зміни. Наприклад, поміняв місцями два епізоди, бо мені здалося, що так буде краще. Або іноді ще бувало так, що біля іменника є цілий ряд епітетів – було зрозуміло, вони написані так, кожен – після коми, очевидно для того, що автор хотів потім до них повернутися і вибрати найвдаліший. То я вже не мав з ким радитися і мусів тут на свій страх і ризик вибирати. Але цього не так багато, тобто основна робота була радше коректорська, ніж редакторська».

Цей роман не відноситься до жанру «альтернативної історії», завдяки якому Кожелянко прославився, а значною мірою автобіографічний.

-«Але таким хитрим чином зроблений – продовжує Бойченко, що в ньому життя автора поділене на кількох персонажів. І при цьому звичайно вже в лінії кожного з них не все є фактами – багато є вигадок, але ми просто бачимо зацікавлення самого Василя у різних персонажах. Один - занурений в східну філософію, інший пише вірші, ще інший – переймається долею України і займається політичною діяльністю, і так далі. Крім того в романі є ще лінія часів другої світової війни. В тій самій місцевості діє герой, який в ті часи воює за Україну зі зброєю в руках, а потім знову перестрибує оповідь в часи, ближчі до нас – становлення Незалежної України, і навіть доходить до «Помаранчевої революції»  і розчарування після неї. Тобто це роман, де є різні сюжетні лінії, де є характер, де сюжетні лінії перетинаються, розходяться. Так що це якраз така дуже добротна проза, майстерно зроблена, і маємо надію що цей роман буде цікавий скрізь по Україні, але особливо на Буковині, бо тут всі події відбуваються. Нас, буковинців, Василь охрещує північнобалканцями. Тут і Чернівецькі реалії, і реалії села Кам’яна - там є вигадане містечко Джерелів, в якому можна впізнати будь – яке містечко».

 «Діти Застою» вийшли у світ завдяки видавництву «Книги-21». Його директор - Василь Дроняк каже, що виданню передували труднощі зі з’ясуванням, кому ж належать авторські права.

-«Насправді якось склалося так, що про цей роман почав зі мною розмовляти Саша Бойченко. І якось тоді Бойченко, я, Богдан Загайський подумали, що справді було б гарно його видати. Саша взявся за редагування, а ми з Богданом доклали зусиль, щоб вирішити питання авторського права, бо це було досить таки складно. Як відомо, після смерті Василя так і не з’ясовано, в кого авторські права на попередні книги. Ну а на цей роман авторські права виявилися у його вдови і ми досить добре з нею домовилися, тобто вона віднеслася з розумінням до нас. І насправді вже Саша майже доробив цей роман, коли ми звернулися до вдови Василя. Чесно кажучи переживали чи вдасться домовитись з нею, тому що майже повністю роботу було зроблено. Але на щастя, була підписана угода і за місяць після її підписання твір вийшов».

На презентації, яка жодним чином не нагадувала собою вечір – спомин, ті уривки книжки, кому котрі більше пасують читали Олександр Бойченко, Роман Жахів, Інга Кейван, Христя Венгринюк та Юлія Косівчук. Але останню, яка працювала з Кожелянком у «Молодому Буковинці», а тому – добре його знала, я все ж таки попросив поділитися спогадами.

-«Він запам’ятався внутрішнім світлом – це те, що відчувалося за кілометр, коли він іде, і такий позитив від нього ішов! – Каже Юлія. А ще – прямотою, щирістю, відсутністю якоїсь там заздрості. Я від нього балділа за те, що він пишався, що він живе в селі, має хату, має город, і що він газда. Багато людей цього соромляться, я не знаю чому. Оцим запам’ятався. А ще – яблуками «Золотий ранет». Кожен раз, коли ми бачилися, то він зі свого саду приносив два яблука і шоколадку. Цим запам’ятався. Два яблука «Золотий ранет» і шоколад «Корона» - чорний з горіхами. Хай йому буде світло там на небесах»!

Тож, життя письменника продовжується. Тепер – завдяки його книгам. Є ще вірші, які залишились невиданими і чекають свого часу. Останній абзац останньої сторінки «Дітей Застою» починається реченням: «Ніщо на світі не приходить ні раніше, ні пізніше. Все станеться у свій точно визначений час… або не станеться взагалі». «Діти застою» стала вчасною книжкою.

 Тарас ПІЦ,. Фото автора