В Україні ще вирішують як скидати у квітні частину води з Дністровського водосховища

30 березня вперше в онлайн-форматі представники України та Республіки Молдова обговорили питання можливості проведення екологічного попуску з Дністровського водосховища у квітні 2020 року.

З української сторони в обговоренні взяли участь в.о. Голови Держводагентства Михайло Хорєв, керівники Дністровського басейнового управління водних ресурсів та БУВР Причорномор’я та нижнього Дунаю, Укргідрометцентру, ОБСЄ та громадських організацій, які провадять свою діяльність у басейні Дністра.

Зокрема, учасники онлайн-наради заслухали пропозиції молдовської сторони щодо сценарію проведення екологічного попуску, дані Укргідрометцентру стосовно гідрометеорологічної ситуації у басейні Дністра та думки представників громадськості басейну Дністра в Україні та Молдові щодо цього питання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Вода та зміни клімату — прискорення дій»: щорічно 22 березня відзначається Всесвітній день води

Так, за даними Укргідрометцентру, у басейні Дністра, як і у всіх річкових басейнах не лише на теренах України, а і більшості річок Європи, склалася складна гідрологічна ситуація.

Протягом зимового періоду не відбулося достатнього снігонакопичення, у березні спостерігалась температура повітря вище норми та недобір опадів, наприклад, цьогорічний березень для басейну Дністра став дуже теплим, із опадами 54-98% норми.

Станом на сьогодні на Дністровському водосховищі відмітка рівня у його верхньому б’єфі становить 119,55 м БС. Це досягнуто завдяки накопиченню паводкових вод у Дністровському водосховищі та зменшенню скидів з нього.

Прогнозований середній за квітень 2020 року приплив води до Дністровського водосховища, за нормального розвитку гідрометеорологічних процесів, передбачається у межах 200-280 м3/с, що відповідає 47% норми та 85% забезпеченості.

«Розглядаючи складну гідрологічну ситуацію у басейні Дністра, питання екологічного попуску з Дністровського водосховища в умовах таких несприятливих прогнозів – стратегічне. Треба зважити усі прогнози та потреби, щоб у подальшому можна було забезпечити гарантовані витрати з Дністровського водосховища, необхідні для сталої роботи водозаборів, розташованих на р. Дністер, та підтримання водності Дністра у літній період», - зазначив Михайло Хорєв та додав, що можливо вдасться врегулювати критичну ситуацію із водозабезпеченням басейну нижнього Дністра за рахунок формування природного попуску та часткового посилення його з Дністровського водосховища».

Враховуючи складну гідрологічну ситуацію, прогнозоване маловоддя у басейні Дністра, учасники наради домовилися, що для прийняття виваженого рішення, у якому будуть враховані інтереси усіх заінтересованих сторін, треба ретельно вивчити пропозиції не лише молдовської сторони, а і представників Одещини.

Так, вже завтра на Одещині стейкхолдери в онлайн-режимі обговорять питання стосовно можливості проведення екологічного попуску та визначаться із пріоритетами щодо перерозподілу водних ресурсів у басейні Дністра в умовах низької водності і забезпечення водними ресурсами водокористувачів.

Зазначимо, що захід проходив у форматі позачергової наради Уповноважених Урядів України та Республіки Молдова, за ініціативи Уповноваженого Уряду Республіки Молдови стосовно можливості проведення екологічного попуску з Дністровського водосховища у 2020 році.

Раніше ми писали:

РУБИЛЬНИК ДЛЯ РІЧКИ

Два роки поспіль турбіни Дністровської ГЕС повинні були молоти на форшмак тонни риби, щоби чиновники нарешті зглянулися на проблеми Дністровського водосховища. Хоча перші місяці весни на Дністрі завжди сильно тхнули як не зіпсованою ікрою, то побитою рибою точно. Особливо на оголених берегах водосховища та нижче греблі гідровузла. Критичними були кінець березня та друга декада квітня. Саме у ці дні у 2008-му та 2009-му роках тут масового загинула риба. "18 квітня 2008 року в м. Могилів-Подільський в районі моста через р. Дністер спостерігалося проходження загиблої риби, яке тривало 2-2,5 години", – скупо змалював по гарячих слідах апокаліптичне видовище інформаційний бюлетень Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів за 2008 рік. Того самого, яке є балансоутримувачем рукотворного водного дзеркала. Наступного року “дністровська різанина” риби повторилася. Тільки у значно більшому масштабі. Залишки понівечених агрегатами ГЕС товстолобиків та судаків знаходили на відстані понад 20 кілометрів – від Новодністровська аж до Могилева-Подільського.

Ручне управління стихіями

Рішення загатити Дністер Рада Міністрів СРСР ухвалила ще в 70-х роках минулого століття. Створення гідробар'єра на річці обґрунтували не лише економічною вигодою, але й потребою захищати населення регіону від руйнівних повеней.  Очевидно й тієї катастрофічної, що трапилася тут у липні 2008 року. Захищаючи села Вінницької та Одеської областей, Молдови від великої води, Дністровська ГЕС дві доби справді тримала її у водосховищі. Однак уникнути форсованого скиду до 3900 тонн води за секунду тоді не вдалося.  Попри те, що такі потужні попуски несуть реальну загрозу для розташованих нижче за течією Дністра населених пунктів, зробити це все одно довелося. Головно, щоб не допустити прориву дамби і одночасного скиду води всього водосховища. Хоча енергетики переконують: якби на Дністрі не було цього гідробар’єра, затоплення пониззя було б значно масштабнішим.

Те, що спорудження Дністровського комплексного гідровузла  вимагало затоплення 16 тисяч гектарів землі, з яких понад чотири тисячі — орної і майже сто гектарів лісу, та переселення мешканців 61 села Хмельницької, Чернівецької, Тернопільської та Вінницької областей, схоже, мало кого тоді хвилювало. Загалом відселили 7484 дворів. Інші "дрібниці" на кшталт тієї, що штучну технічну водойму для обслуговування гідроелектростанцій дністровського каскаду доведеться закласти в унікальній каньйоноподібній долині Дністра, до уваги також не взяли. "Це неповторний природний ландшафт, який є справжнім дивом світу, і який уже не відтвориш. Він затоплений. Це та частина Європи, яка у часи зледеніння зберегла життя людей. Звідси йшло заселення Європи. Там палеолітичні стоянки світового значення, а водосховище їх знищило", – обґрунтував неприпустимість існування водосховища у цьому місці доцент кафедри фізичної географії та раціонального природокористування ЧНУ ім.Ю.Федьковича, зав. відділом Українського Інституту спелеології та карстології Богдан Рідуш. Відомі  всьому світові палеолітичні стоянки первісних людей села Молодове, на одній з яких археологи виявили рештки найдавнішого в Україні штучного житла, справді надійно спочили під водами водосховища.

Водночас гребля, якою перегородили річку, дозволила штучно регулювати стік. Те, чим раніше клопоталась природа, відтепер лягло на плечі людей. У 80-х, поки водосховище наповнювали водою, мешканці пониззя вповні відчули на собі всі "переваги" ручногоуправління стихіями. Навесні 1987 р. гирло та плавні Дністра пересохли. Синьо-зелені водорості зацвіли. Величезна кількість водних безхребетних і равлики здохли. Чисельність водно-болотних птахів суттєво скоротилася. Мільйонна Одеса та все Нижнє Подністров'я залишилися без достатньої кількості безпечної для життя та здоров'я питної води. Адже Дністер – єдине джерело водопостачання центральної частини Одеської області, у якій розташовані міста Одеса, Іллічівськ, Южне, Білгород-Дністровський, населені пункти Біляївського, Овідіопольського, Комінтернівського та Іванівського районів у радіусі майже 100 км.

Позаяк на момент завершення будівництва єдина система водно-болотних угідь (площею приблизно 240 кв. км)  деградувала, наприкінці 80-х років було запроваджено системусанітарно-промивних та еколого-репродукційних попусків з Дністровського водосховища у нижній Дністер. За лічені хвилини, щойно у греблі відкривають засувки, кожний агрегат ГЕС може скинути 200 – 250 тонн води за секунду. І це не межа.  На греблі є шкала, що засвідчує об'єм відданої з водосховища води. Раніше природа влаштувала все так, що нагромаджена за рік у плавнях органіка під час весняного паводку вимивалася. Тепер, щоб промити плавні, весняний паводок імітується штучно. Бо якщо цього не зробити, органіка не встигне розкластися, почне гнити.  Проблеми з неякісною питною водою Одеса отримає якраз у розпал курортного сезону. Натомість репродукційні попуски покликані були забезпечити відтворення біорізноманіття у пониззі Дністра. Останні років десять воду з водосховища починали попускати переважно у першій половині квітня, а завершували процес зазвичай у другій декаді травня. Найвдалішим з-поміж усіх проведених у другій половині 90-х водники визнають екологічний попуск 1999 року. Траплялося, що за 33 доби скидів середньодобові витрати води сягали тоді позначки 700 – 900 тонн за секунду. Успішними, тобто такими, що в повному обсязі забезпечувати відтворення риби у пониззі Дністра, науковці Нижньодністровського національного природного парку (у межах територій Білгород-Дністровського, Біляївського та Овідіопольського районів) називають також екопопуски 2001, 2005 та 2007-го років. На засіданні Басейнової Ради Дністра директор природного парку Віталій Примак якось навіть закликав створити комісію з обрахування збитків природі Нижнього Дністра у разі недотримання наукових рекомендацій щодо формування штучних весняних повеней.

Загальна тривалість попуску - чинник, звісно, важливий, проте не основний. Попуск 2000 року тривав, напевно, найдовше - 46 діб. Проте успішно завершити нерестову фазу тоді не вдалося. На заваді стала аномально низька водність травня. Рибогосподарська галузь Одеської області рахувала збитки. У 2003-2004 роках водою залили лише 12-15 тис. га нерестових угідь, або 50-60%. (Для порівняння: в успішному 2001 році плавні залили на 85%). Для повноцінного проходження нересту цього явно замало. За оптимальної температури води  не менше 12 градусів за Цельсієм, велике значення має також те, яку саме кількість води скидають крізь греблю. Та й рівень води у плавнях аж до виходу малька з ікри повинен бути стабільним (28-30 діб). Необхідною для успішного нересту глибиною, яку і покликані забезпечити репродукційні попуски води з Дністровського водосховища, екологи вважають 0,5 – 0,7 м.  Забезпечити її може скидання щонайменше кубічного кілометра води! Уявляєте собі об’єм акваріуму зі стінками в один кілометр? 

Ехолот для товстолобика

І ось тут починається найцікавіше. Мало того, що рік на рік не випадає, так ще й  статистика свідчить: один повеневий рік зазвичай припадає ледь не на десять маловодних. Тому ділитися з пониззям інколи просто нічим. А тут ще й в самому Дністровському водосховищі рибі саме час нереститися. І хоча понижувати загальний рівень водного плеса більше, ніж на 10 см на добу, не дозволяють правила експлуатації водосховищ, траплялося, що через коливання рівня води ікра, личинки та мальок просто гинули. Особливо у посушливі, маловодні роки. Хоча, здавалося б, що там якихось 10 сантиметрів. У тому й річ, що на пологих, де знаходяться нерестилища, а не крутих ділянках, ці десять сантиметрів насправді оголюють берег на цілих півметра. Якщо  риба на нерест ще не підійшла, то на незатоплені ділянки вже й не підійде. А як встигла відкласти ікру, тоді вона (ікра) просто висихає на кущах і очереті, перетворюючись на ласий корм для птахів. Адже про затоплення нерестового субстрату в такому випадку вже навіть не йдеться. З усіма негативними для місцевої водної живності наслідками. Так, як це трапилося, наприклад, під час екологічного попуску 2002 року, який тривав з 9 квітня по 14 травня (36 діб). Попуск не лише негативно вплинув на проходження нересту у самому водосховищі (відбулося осушення нерестилищ), але й прискорив процеси розмиву й обрушення берегів.

А тому аксіома про репродуктивну функцію весняних попусків легко перетворюється на теорему, яка ще потребує доведення. Адже те, що для планів пониззя Дністра справді благо, для живності самого водосховища часто смерті подібно. "Для забезпечення репродуктивних потреб Дністра керівництво ГЕС змушують імітувати природний весняний паводок фактично кожного року, - переконаний кандидат біологічних наук, доцент кафедри зоології та гідробіології ЧНУ ім. Ю.Федьковича Олексій Худий. - Але ж у природі ніколи не траплялося, щоб кожний рік був багатоводним. Маловодні роки завжди чергувалися з багатоводними. Зазвичай води для всіх не вистачає. Сприятливі умови для нересту в пониззі Дністра не завжди може забезпечити сама природа. Тому правильно, щоб при наближенні нерестових температур через греблю скидали  стільки води, скільки її реально заходить у водосховище".

Але якщо існування зв'язку між попусками води у пониззя і  зривами нересту у Дністровському водосховищі можна вважати доведеним, то масова загибель товстолобика на лопатях агрегатів все-таки наслідок збігу прямо непов'язаних між собою обставин. Головними з яких є зариблення водосховища видом, призначеним тільки для подальшого промислового вилову, з одночасним запровадженням мораторію на його промисел. Знайти відповідь на питання, як таке взагалі могло трапитися, варто навіть не для пошуку винних, а запобігання повторення ситуації у майбутньому. Про матеріальні збитки говорити тут не доводиться. Бо як їх обчислити, якщо промисел не ведеться? Хіба  що природі! У 2006-му році, наприклад, тоді ще народний депутат України Віктор Король – один з ініціаторів відтворення рибних запасів Дністра, ласкаво називав випущених у ріку мальків “дітьми генерала Короля”. Звісно, за 5 млн грн, які було закладено у Державний бюджет України на 2006 рік на цю справу, не тільки рибу усиновиш. Перші ж 2 млн грн у рамках Державної програми зариблення цієї штучної водойми уряд України виділив ще в 2004 році.

У місцевих умовах товстолобик не розмножується, але добре росте. Рибі нічого не загрожує за умови її вилову через три роки. Інша річ, якщо товстолобика не виловлювати. У пошуках корму перезрілі особини групувалися у безпосередній близькості  від греблі. А вже там  ставали легкою здобиччю агрегатів. Однозначно стверджувати, що це була нерестова міграція, науковці не беруться. Радше, це звичайне підвищення активності риби у післязимовий період. Одна з місцевих особливостей полягає у тому, що на ділянці біля греблі планктон концентрується на глибині 20 метрів. Тому ще малоактивна після зимівлі риба шукає поживу саме на цій глибині. Тепер уявіть, що за хвилину засувки відкрито і агрегати починають скидати воду. Надзвичайно сильна течія, яка при цьому виникає, затягує усе живе. Тож виключати вплив попусків на долю нещасного товстолобика аж ніяк не випадає. Під час першого інциденту, який трапився у ніч з 17 на 18 квітня 2008-го року, максимальні витрати води зафіксовано на рівні 1960 м³/с, середньодобові – майже 670. Скидати води більше, ніж планувалось, довелося через збільшення припливу. Наступного 2009-го року, коли в ніч з 26 на 27 березня трагедія повторилася, ці показники становили відповідно 1400 та 500 м³/с. Хоча еколого-репродукційний попуск  2009 року офіційно стартував  лише 15 квітня.

Завчасно виявляти нещасного товстолобика пропонували ехолотом. Однак, зважаючи на незначний радіус дії приладу – 30-50 метрів, від задуму швидко відмовилися. З огляду на майже кілометрову ширину водосховища виявляти рибу ехолотом все одно, що шукати голку у копиці сіна. Більш дієвим заходом стало переведення електростанції в аварійний режим роботи. Іншими словами, коли минулого і цього року риба підходила до гідровузла, максимальні і середньодобові витрати води просто зменшували приблизно в два рази. Наприклад, минулого 2010-го року, коли масової загибелі риби вдалося уникнути, у період 10-11 квітня максимальні витрати води звели до 840 тонн на секунду, середньодобові – 344 тонни.  Саме у цей час тут фіксували підхід косяків товстолобика до греблі.

Навчені гірким досвідом, задіяні у процесі структури, здається, дмухають тепер на холодне. Цього року нарада щодо запобігання та упередження загибелі риби в агрегатах Дністровської ГЕС-1 пройшла 30 березня. Відтак вже так само два роки поспіль традиційний весняний попуск води з Дністровського водосховища обходиться без рибних жертв. Цьогорічний, наприклад, стартувавши 10 квітня без суттєвих проблем, зменшивши через маловодність скидні витрати з 450 до 300 тонн води за секунду, завершився 10 травня.

"На формулюванні не наполягає"

Масова загибель товстолобика у Дністрі насправді нехай і яскравий, але тільки епізод у тугому вузлі протиріч, затягнутому людиною навколо рукотворного моря на Дністрі. Хоча саме вона виявилася тим каталізатором, що змушує швидше братися за їх розв'язання.  Вирішення глобальних проблем на кшталт дослідження, куди витікає частина стоку водосховища чи що робити з тисячами тонн хлоридів, які залягли на дні водойми після аварії на Стебниківському хімкомбінаті, потребує значних коштів. Мільйони кубів води витікають через карстові порожнини, але грошей, щоби дослідити, де саме, традиційно немає. Справитися з наслідками хімічної аварії пробували за допомогою насосної установки, якою з дна водоймища піднімали хлориди, розмішували з водою і в допустимих дозах пропускали у нижній б’єф. Після аварії, нагадаю, під час якої в Дністер вилилось 4,5 млн тонн високомінералізованих вод з концентрацією солей 240 грамів на літр, водосховищу довелося прийняти майже 600 тисяч тонн хлоридів. На кінець 1983 року на дні водоймища, що акумулює забруднення з регіонів вище за течією, залягала лавина в 228 тис. т хлоридів. А колись тут у мушлях молюсків виявляли річкові перлини! Такий собі природний індикатор чистоти води. Але коли то ще було. Прогнозувати ж, як ці проблеми проявлять себе у майбутньому, не ризикне, напевно, ніхто. Розвивати сейсмічну тему, яка для цього району карстових розломів є так само актуальною, науковці навіть не ризикують. 

На цьому суворому тлі проблема промислового вилову риби у рукотворному морі, погодьтеся, виглядає ледь не забавкою. І це попри те, що проти відновлення промислу активно протестують місцеві рибалки. Апогеєм боротьби за Дністер стала стрілянина поблизу села Бернове Кельменецького району, що на Дністрі, у грудні 2009 року. Як стверджували  правоохоронці, обстріляли рибалок не якісь там браконьєри, а… рибінспектори. І хоча справу кваліфікували як хуліганство, голова Чернівецької обласної Федерації риболовного спорту Олег Воронцов висловлював  переконання: рибінспектори спочатку таранили човен його колег, а відтак влучили у нього з рушниці, захищаючи… браконьєрські сіті. Щоправда, правової оцінки інцидент, здається, так і не отримав.

З 1991 по 2005 рік рибу в Дністрі вже добували. Аж поки не забили на сполох екологи. У Дністровському водосховищі  виявлено понад два десятка видів риб, які підлягають охороні. Серед цінних видів іхтіофауни – вирезуб, стерлядь, чоп, морена, умбра тощо. Попри це черговий ліміт на вилов у водосховищі 50 тонн риби видали щойно 31 грудня 2009 року - сплив час дії мораторію на промисловий вилов риби в Дністрі, запроваджений вже далекого 2006 року. Цього року промисел на чернівецькому боці водосховища не ведеться. Щоправда, ніщо не заважає здійснювати його на вінницькій та хмельницькій сторонах. Тим часом, врегулювати питання потрібно бодай для того, щоб вирішити проблему товстолобика. Для заселених у 2004-2005 році особин актуальною вона залишатиметься ще років три-чотири. Руйнівні повені 2008 та 2010 років, під час яких вода з прилеглих ставків потрапила у Дністер, призвели до самозариблення водосховища. Окрім коропа, знову тим самим  товстолобиком. Тому думати є над чим. 

Протокол засідання Басейнової ради Дністра 15 жовтня 2010 року зафіксував зміну позиції Чернівецької області з цього питання. Рішення про тимчасове припинення промислового вилову риби та мораторій на рибогосподарську експлуатацію Дністра ухвалили депутати Чернівецької обласної ради попереднього скликання. Новообрана у 2010 році рада, в якій переважають висуванці Партії регіонів,  "на такому формулюванні даного питання не наполягає", – запевнив  голова Басейнової ради Дністра  Михайло  Гайничеру. Наразі він - голова Чернівецької облради очолює представницький, постійно діючий дорадчий орган управління водними ресурсами Дністра. Установче засідання Ради, нагадаю, відбулося у грудні 2008 року. А метою її діяльності є, зокрема, врахування позиції всіх зацікавлених організацій та відомств. Схоже, це і є відповідь влади на ініціативу розширити акваторію національного природного парку «Хотинський» до 14200 га за рахунок  всього Дністровського водосховища. Чинний Указ Президента України від 22 січня 2010 року щодо створення національного природного парку «Хотинський» передбачає заповідання тільки 5000 гектарів акваторії Дністровського водосховища. Тобто, тільки у межах Хотинського, Кельменецького і Сокирянського районів Чернівецької області. А як же хмельницький і вінницький береги?

Глибоких наукових досліджень потребує розробка нової моделі санітарно-репродукційних попусків, яка б гнучко враховувала економічні та екологічні аспекти. "Чинні режими запроваджено ще в 90-х. З тим, що вони морально застаріли, погоджуються навіть їхні розробники, – каже доцент кафедри зоології та гідробіології ЧНУ ім. Ю.Федьковича Олексій Худий. - Звісно, мова не йде про їх скасування.  Але про запровадження черговості пріоритетів поміркувати слід. Наприклад, забезпечувати вирішення екологічних проблем пониззя Дністра не щороку, а з розрахунку два через два, чи два - один – один-два". Визначати, яка екологічна система цінніша, протиставляти Нижньодністровський національний парк Хотинському, – справа невдячна. Тим більше неправильно вирішувати проблеми пониззя Дністра лише за рахунок роботи водосховища. Там є власні нерозв'язані питання, які перешкоджають промиванню плавнів. Та сама автодорога "Одеса-Рені", що фактично є дамбою. Без її реконструкції, збільшення кількості пропусків у районі села Паланка на ділянках 41,42,46,51 км говорити про гарантоване обводнення заплавних луків під час екопопуску не доводиться. Про інтенсивне будівництво котеджних містечок, під які закладаються насипи, годі й казати.

Усе це клопітка і вартісна робота.  Але альтернативи їй наразі немає. Звісно, якщо не бажаємо, щоби одна з найкрасивіших та найчистіших річок України та Бессарабії перетворилася на інваліда без води і риби з плаваючим сміттям та захаращеними звалами берегами.

 Юрій ЧОРНЕЙ, Чернівці