Убитим як худоба. Чому на картині Вражені газом художник зобразив гравців у м’яча — з Ольгою Кобилянською розбираємо полотно Джона Сарджента
12.11.2021, 14:40
«Що вже той похоронний дзвін для вбитих, як худоба?» Це рядок з вірша 25-річного британського поета, лейтенанта Вілфріда Оуена. Він загинув під час прориву німецьких позицій на каналі Самбра-Уаза поблизу французького містечка Ор 4 листопада 1918-го близько полудня. Рівно за тиждень усім військам оголосять — війні кінець.
Журналіст НВ Олег Шама продовжує розбирати видатні твори мистецтва, теми яких перекликаються із сьогоденням.
«Молоді сили валилися снопами, а кров заливала скроні… Божевілля, зойк, гонитва куль, гук гармат — усе пнулося під небеса й добивалося правди. Її не було». Так описувала пекло Першої світової війни Ольга Кобилянська. Чернівці, в яких жила письменниця у розпал боїв на сході Австро-Угорщини, двічі захоплювали російські війська. А між першим і другим вторгненням, 1915-го, лінія фронту просто блукала десь коло міста, і воно було ніби нічиїм.
Та війна була всюди однаковою: що у повісті Кобилянської Зійшов з розуму, що на полотні Сарджента.
Зобразити сцену війни художнику замовило британське міністерство інформації ще в травні 1918-го для Зали військової слави. Ця ідея виникла у лорда Вільяма Бівербрука, канадійсько-британського видавця, який на той момент керував інформаційною політикою уряду.
Сарджент — один з небагатьох, кому випала така честь. Він — американець, і за умовою замовника, художник мав зобразити спільний союзницький героїзм підданих короля Георга V і солдатів армії США.
На фото: Джон Сінгер Сарджент. Вражені газом (Gassed), 1919 рік. Полотно, олія, 231×611 см. Зберігається в Імперському військовому музеї (Фото: Imperial War Museum)
Джерело: https://nv.ua/ukr/art/persha-svitova-viyna-yak-dzhon-sardzhent-zobraziv-zhahi-konfliktu-svitova-istoriya-50195459.html
КОМЕНТАР BUKNEWS:
Нагадаємо, вчора була річниця закінчення Першої світової війни. Восени 1918 року стало зрозуміло: війні не довго тривати. «Всюди стояв запах крові й заліза, навіть там, де їх ще не було видно, – написав про той час Ґреґор фон Реццорі. – У перемогу країн Центральної Європи вже ніхто не вірив».
Після завершення війни 11 листопада 1918 року «Впала не тільки імперія: загинув світ. Здавалося, ніби з кінцем цісарсько-королівської Австро-Угорщини згасло світло, яке досі золотило наші дні, – передавав сприйняття тих подій Реццорі. – Все це зачепило не тільки нас. Почалася нова світова епоха».
Наступного після зречення останнього цісаря Карла І дня депутати Тимчасових національних зборів проголосили Німецько-Австрійську Республіку, яка в подальшому мала приєднатися до Німеччини. Проте держави-переможниці наполягли на утворенні окремої держави з новою назвою «Австрія».
Сен-Жерменський мирний договір від 10 вересня 1919 року передбачав передачу австрійської Буковини Румунії. Однак особливо болісно нова «Австрія» пережила втрату Судет і частини Тіролю, де жило значно більше німців.
«Це слід розглядати як винагороду за підтримку Румунією Антанти (що, власне, суперечило зафіксованій договором підтримці нею Центральних держав), – стверджує А. Ангрік у дослідженні «У взаємодії сил. До питання про німецький вплив на національну політику в Чернівцях до початку та під час реалізації плану «Барбаросса». – Попри це, на Паризькій мирній конференції уряду Іонела Бретяну вдалося задовольнити практично всі свої вимоги. Хіба що в етнічній політиці він змушений був погодитися з ідеями великих держав, передовсім США та президента Вудро Вільсона, які вимагали від румунського уряду взяти на себе міжнародні зобов’язання щодо гарантій прав національних меншин, які проживають на Буковині».
Румунія насправді отримала суверенні права тільки на румунську етнографічну частину Буковини, – пояснив дослідник І.М. Новосівський. – Розмежування з українською частиною мало відбутися дещо пізніше… Австрія зрікалась на користь Румунії всіх прав і титулів до тієї частини Буковини. Українська Буковина теоретично переходила під суверенність Головних Союзних і Заприязнених Держав, а румунський король виконував цю владу в характері мандата.
1919 року Буковину відвідали кілька міжнародних місій. Офіційною метою поїздок дипломатів і військових було вивчення економічної, соціальної, культурної та етнографічної ситуації в колишньому коронному краї. Зокрема, тут побували члени французької делегації, група британських та американських офіцерів. Окрему поїздку здійснив військовий аташе посольства США у Бухаресті та представник американського відділення Червоного Хреста на Балканах. Особливої ваги Бухарест надавав інспекційному візиту на Буковину військового аташе Франції у столиці Румунії генерала Петена.
Тільки Севрським договором від 10.08.1920 р. за Румунією визнано й українську Буковину по Дністер та Черемош. Північно-західну закутину буковинської Наддністрянщини, а саме громади сіл Бабин, Лука, Прилипче, Звиняче й Хрещатик – за Польщею. Ці землі Польща передала Румунії аж 28.01.1928 р., – завершує свою розповідь І.М. Новосівський.
