У Слов'янську вдячні екс-міністру Максиму Бурбаку за відбудовану школу імені Тараса Шевченка

Меморіальну дошку з написом відповідного змісту розміщено  на фасаді школи. 

- Вчора разом з Міністром інфраструктури Volodymyr Omelyan та головою Адміністрації ДССТ генерал-лейтенантом Миколою Мальковим відвідали Слов'янську ЗОШ №6, яку в 2014 наші "залізничні війська" відновлювали після обстрілів, - розповів екс-міністр інфраструктури в першому уряді Арсенія Яценюка, а нині народний депутат України Максим Бурбак. -  Дуже приємно, що українську культуру і традиції в школі бережуть і діти і вчителі. Не могли не зустрітися з особовим складом ДССТ, які несуть службу на понтонній переправі через Сіверський Донець. А ще в Слов'янську мав за честь бути на урочистому відкритті Національної поліції. Зустрів багато знайомих, з якими майже два роки тому відбудовували звільнений від терористів Слов'янськ".

А влітку 2014 року, стрімко просуваючись уперед, українські військові стали свідками тих руйнувань, які терористи завдали м. Слов’янськ. Мальовниче місто-курорт Слов’янськ з унікальними солоними озерами, перетворене бойовиками на символ терору, жаху, зневаги і тортур над людьми, постало перед українськими військовослужбовцями понищеним снарядами, сірим від кіптяви і пожеж. 

Звісно, військовослужбовці не могли надати допомогу місцевому населенню, все відремонтувати, полагодити. Втім, це не завдання Збройних сил України. Завдання щодо забезпечення своєчасного проведення Дня знань у школах Слов’янська отримали військовослужбовці Держспецтрансслужби. За вказівкою тодішнього міністра інфраструктури України Максима Бурбака особовому складу 1-го об’єднаного загону Держспецтрансслужби доручили відновити пошкоджені загальноосвітні школи №№6,10,16 та дитячий садок №30 міста Слов’янськ. У місто, що тривалий час перебувало під окупацією російсько-терористичних військ, виїхали 156 військовослужбовців під керівництвом командира – полковника Геннадія Руденка. Підрозділи 1 обз дислокуються у Львові, Червонограді та Чопі. Цікаво, що ремонтувати освітні заклади до міста прибули якраз ті, ким російська пропаганда лякала місцевих – «бандерівці». 

Про будні середньої загальноосвітньої школи №6 м. Слов’янськ за часів окупації розповіла директор Наталія Дубровська. Ця школа існує з 1909 року Старенька школа і до бойових дій була не в найкращому стані. А з приходом терористів – взагалі стала аварійною.

Все почалося навесні, коли окупанти вперше відкрито заявили про себе. Але заняття в школі тривали, інколи призупиняючись на день-два. Завдяки цьому учбову програму виконали  майже у повному обсязі.  Середня ланка учнів успішно закінчила навчальний рік. П’ять екзаменів, які потрібно було складати 9-класникам, зарахували за підсумками річної успішності. А ось випускникам довелося натерпітися. Наприкінці травня  11-класники повинні були складати три іспити. На першому –  з «української мови» – писали переказ. На тему, як не парадоксально, «Війна закінчилася». Здача іспитів відбувалася під обстрілами. Вибухи не вщухали ні на хвилину. Школярам доводилося лягати на землю, а інколи навіть ховатися у більш безпечних приміщеннях. Проте переказ, незважаючи ні на що, вони все-таки написали. Успішно впоралися з екзаменаційним завданням. В подібних умовах пройшов другий екзамен з математики.

Тим часом  ситуація у місті невпинно погіршувалася, тому було прийнято рішення не ризикувати життями випускників. Останній третій  іспит з історії їм зарахували за річними оцінками. Директор школи  №6 міста Слов’янськ Наталія Дубровська розповіла, що попри неоголошену війну, педагогічному колективу та учням вдалося навіть провести випускний. Звісно, він виглядав нетипово – без жодних, як прийнято, гулянь, гучних тостів, музики. «Якщо попередні випускні були зі сльозами радості за дітей, що вирушають у доросле життя, то цього разу – це були сльози гіркоти. Напружена і складна обстановка в окупованому Слов’янську не дозволяла радіти», – розповіла Наталія Іванівна. Адміністрація школи вручила колишнім учням атестати, поруч із приміщенням школи підняли келихи із шампанським, скуштували святкового торта і цукерок. Ось і весь випускний…

Зайве говорити, як терористи сприймали все українське. Це ставлення військовослужбовці побачили у кабінеті української мови та літератури загальноосвітньої середньої школи №16. Скрізь понівечені стенди, які розповідали про українську культуру, у портрет Тараса Шевченко бойовики кидали штик-ножі, використовуючи його замість мішені. Про це військовослужбовцям 1 обз розповідали місцеві мешканці. Одним із завдань в загальноосвітніх середніх школах міста Слов’янськ стало відновлення української символіки, стендів про видатних українських діячів та письменників, відновлення кабінетів української мови та літератури. Командир 1 обз полковник Руденко Г.А. поставив питання руба: все повинно бути зроблено, як у найкращих школах Львова.

ПОДРОБИЦІ ВІДБУДОВИ ШКОЛИ МОЖНА ПРОЧИТАТИ В КНИЗІ "СЛУЖБА СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ". РОЗДІЛ "УРОК ПАТРІОТИЗМУ".

"Особистими враженнями про відрядження до Слов’янська в інтерв’ю газеті «Львівський залізничник» поділився командир 1 обз полковник Геннадій Анатолійович Руденко: «Мої особисті враження, я б сказав подвійні. Коли їхали туди, були певні перестороги, розуміння того – куди   їдеш. Тим більше, що у ЗМІ все так «розрекламовано», ніби навкруги будуть лише сепаратисти. Та коли приїхали на місце, досить швидко розібралися у ситуації. Не можу стверджувати, що абсолютно все місцеве населення налаштоване проукраїнськи – це не так. Є й такі, що відверто ненавидять все, пов’язане з нашою країною. За моїми спостереженнями, співвідношення таких людей приблизно 40 на 60%. Ці 40 відсотків вже нічим не переконати. Зрештою, необхідно працювати.

Місцеве населення впевнене, що у них там – прекрасне життя. Наприклад, 80% мешканців ніколи не виїздили за межі своєї області. Вони поняття не мають про Львів, Тернопіль, Волинь, Рівне або Хмельницький. Просто не мають з чим порівняти своє життя... Коли ми почали відновлювальні роботи у середніх школах (їх у нас було три), ніхто з місцевих не підійшов із запитанням: «Хлопці, може вам допомогти?». Нічого такого не було, хоча всі ці школи та дитячий садок, які ми відновлювали у Слов’янську, призначені для їхніх дітей».

Про те, як військовослужбовці 1 обз розпочинали роботи в Слов’янську, згадує командир 11-го окремого колійного загону 1 обз підполковник Едуард Спрейс: «8 серпня виїхали з Червонограда, а вночі 11 серпня прибули до Слов’янська. Після виконання поставленого завдання 28 вересня останній військовослужбовець повернувся  до місця постійної дислокації. Завдання отримали серйозне: у найкоротші терміни відбудувати три школи та дитячий садочок. Можу сказати, що будівлі знаходилися у жалюгідному стані. В основному було пошкоджено дахи, наскрізь пробито віконні рами. Все довелося робити заново. На 10-й школі міна розірвалася біля фасаду і крім вікон пошкодила  зовнішнє утеплення стін та декоративну штукатурку. Загалом приблизно 500 квадратних метрів. Довелося підбирати її кольори, щоб вони відповідали вцілілим стінам. Осколками посікло класи, коридори… Все це теж довелося ремонтувати. Будівлі досить великі, а на шостій школі (це був наш останній об’єкт) замінили майже 3 тисячі квадратних метрів даху і таку ж площу пінопластового утеплення зовнішніх стін. Потім нанесли декоративну штукатурку і побілили. Замінили майже 150 вікон.

Якщо порівняти завдання з тим, що доводилося робити в минулому, то різниця полягала лише у темпі виконання робіт. Їх слід було завершити до 1 вересня. Працювали без вихідних, ударними темпами, кожен хотів якнайшвидше повернутися додому. Робочий день тривав майже 12 годин. Всі діти Слов’янська 1 вересня пішли на заняття у школи».

Зранку і до пізньої ночі, не покладаючи рук, без вихідних працювали військовослужбовці 1-го об’єднаного загону. Відновили фасади, посічені осколками, замінили понищені склопакети, відремонтували систему опалення, пошкоджені приміщення, упорядкували території навколо шкіл. Також відновили стадіон, який бойовики перетворили на свій навчальним полігон. Увесь стадіон було перерито окопами та бліндажами. У загальноосвітній середній школі №6 демонтували шиферне покриття даху, замінивши його покриттям з металопрофілю загальною площею майже 3 тисячі квадратних метрів. Паралельно з іншими роботами утеплили зовнішні стіни. Докладали максимальних  зусиль, щоб завершити відновлювальні роботи до 1 вересня. Діти повинні були мати де вчитися, першокласники почути перший дзвінок. Міністр інфраструктури України Максим Бурбак та Голова Адміністрації Держспецтрансслужби генерал-лейтенант Микола Мальков  неодноразово особисто контролювали хід виконання ремонтних  робіт.

Під час ремонтних робіт у повітрі постійно висіла напруга. Траплялися випадки агресивної поведінки місцевих, які намагалися принизити та образити наших військовослужбовців. Мовляв, чого приїхали «бандерівці», «фашисти»… Після такого ставлення у декого могли опустися руки, але військовослужбовці Держспецтрансслужби мали конкретне завдання – старалися для дітей. Власну безпеку забезпечували самостійно – виставляли варти, перекривали підходи до шкіл. Вчасно нейтралізували кілька спроб несанкціонованого проникнення на територію школи. «Ставлення родини до відрядження у Слов’янськ було таким, як, напевно, у кожній сім’ї: якщо не ти, то хто? Під час цього відрядження мені довелося займатися організацією охорони, – згадує старшина автомобільної роти старший прапорщик Андрій Кабаненко. –  Можу сказати, що місцеве населення сприймало нас не дуже приязно. Хоча старше покоління в основному розуміло, що ми приїхали сюди працювати, а не воювали, адже ми займалися відновленням зруйнованих об’єктів. Не буду ділитися усіма складнощами організації вартової служби в подібних умовах. Та, повірте, вони були. Вартові у бронежилетах зі  зброєю, які знаходилися на постах з радіостанціями, затримали кількох порушників. Біля другої ночі боєць повідомив: на територію парку, де стояла наша техніка, зайшли двоє невідомих. Я із ще  одним бійцем відразу прибули на місце. Незважаючи на подану команду, порушник намагався втекти, довелося здійснити постріл у повітря. Затримали його і передали батальйону «Київ-1», що дислокувався поруч. Від зловмисника несло алкоголем, хоча на команди загалом реагував адекватно. Впевнений, він добре розумів куди йшов. Добре пам’ятаю, що кожної ночі, незважаючи на оголошене перемир’я, по всьому місту чулася стрілянина. Іноді лунали вибухи».

Поряд з неприємними моментами були позитивні. Всім чим могли активно допомагали волонтери: додатковим харчуванням, будівельними матеріалами, засобами зв’язку, бронежилетами та ін. Про те, як облаштувались на місці та організували тилове забезпечення військовослужбовців 1 обз у Слов’янську, розповідає начальник служби тилу 1 обз майор Олег Бодах: «Починаючи з  8 серпня, наша військова частина понад 50 днів знаходилася на відбудовчих роботах у Слов’янську. На забезпеченні стояло 156 чоловік, які харчувалися у військовій їдальні. Все обладнання для кількох польових кухонь привезли з собою. Продукти також брали з собою, хоча волонтери суттєво допомагали. У зв’язку з напруженим характером робіт видавалося додаткове харчування. Можна сказати, що бригада з 4-х кухарів та 2-х кочегарів крутилася зранку до ночі. Працювали вони по змінах, підйом чергового наряду о 4-й ранку, робота до одинадцятої, потім чотиригодинний відпочинок. Доводилося і дрова заготовляти, і картоплю чистити. Щодня по 100 кг. Загалом харчування у Слов’янську було навіть кращим, ніж за місцем постійної дислокації. Головно за рахунок додаткових продуктів, що доставляли волонтери. Двічі на тиждень робили млинці. Обмінювалися продуктами з сусідами (поруч з нами базувався батальйон «Київ-1»), пригощали їх маринованими овочами власного приготування, які привезли з собою. А от часу на відпочинок не було зовсім. Щойно повернулися з відрядження, одразу включилися у заготівлю овочів на зиму».

Наслідком своєчасного та вмілого виконання ремонтних робіт  стала самовіддана праця військовослужбовців та велике бажання подарувати дітям Слов’янська свято. Доброзичливе ставлення військовослужбовців 1 обз до дирекції школи, учнів та вчителів змінило їхнє ставлення до українських військових. Люди не сліпі. Місцеві мешканці побачили, що у військовослужбовців 1 обз є бажання допомогти, зробити все можливе для того, щоб у місті запанував мир. Після завершення будівельних робіт у школах і дитячому садочку багато місцевих стали краще ставитися до військовослужбовців Держспецтрансслужби. Ставлення вояків до дітей було тим лакмусовим папірцем, який наочно засвідчив місцевим жителям: це також і їхні захисники.

За сумлінне виконання службових обов’язків, ініціативу і старанність, високу військову дисципліну, професійну майстерність, проявлені під час виконання завдань із відновлення навчальних закладів у місті Слов’янськ Донецької області, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби генерал-лейтенант Мальков М.І. та командир 1 обз полковник Руденко Г.А. відзначили військовослужбовців грамотами та подяками. Серед них: начальник інженерно-технічної служби капітан Максим Олійник; начальник автомобільної служби капітан Олег Радзівон; заступник командира взводу аварійно-рятувальних робіт старший сержант Богдан Козакевич; заступник командира мостового взводу мостової роти сержант Іван Федорченко; командир ремонтного взводу ремонтно-технічної роти старший прапорщик Віктор Підвисоцький; заступник командира автомобільного взводу автомобільної роти старший сержант служби за контрактом Сергій Заліський; командир монтажного відділення монтажного взводу монтажної роти молодший сержант служби за контрактом Олександр Войтицький; командир понтонного відділення монтажного взводу монтажної роти молодший сержант служби за контрактом Артем Узуналов; командир взводу загальнобудівельних робіт будівельно-відновлювальної роти прапорщик Руслан Кубльовський; заступник командира взводу автомобільної роти сержант служби за контрактом Сергій Семків; старший водій автомобільного відділення автомобільної роти старший солдат служби за контрактом Олег Рис та багато інших військовослужбовців.

За помисли жителів Донбасу потрібно боротися, викорінюючи кремлівську пропаганду. Саме тому командир 1-го об’єднаного загону полковник Геннадій Руденко поставив за мету не лише відновити приміщення школи, але й створити таке навчально-виховне середовище, в якому кожен школяр відчував би свою причетність до розбудови своєї національної держави. Військовослужбовці доклали всіх зусиль, щоб створити сучасну українську школу, тому що виховання громадянина – одне з найважливіших завдань діяльності закладів освіти, які готують майбутніх громадян держави до нелегкого самостійного життя, в якому вони будуть готові зміцнювати основи суспільства і держави, гідно і чесно виконувати обов'язки громадянина.

Паралельно з відновлювальними роботами в Слов’янську, офіцери відділення з виховної роботи управління 1-го об’єднаного загону майор Костянтин Янішевський, капітан Зоя Долінська та працівник Держспецтрансслужби Михайло Науличний, які перебували у Льовові,  уважно підбирали тематику, матеріали та дизайн кожного стенда, до дрібниць продумуючи всі деталі. Все слід було зробити в дуже стислі терміни, адже кожен етап процесу забирав чимало часу. Працювали як у робочий час, так і затримуючись до пізньої години, навіть у вихідні. Кошти на стенди особовий склад управління 1обз (м. Львів) зібрав з власного грошового забезпечення, жертвуючи, хто скільки міг.

Перше, що військовослужбовці змонтували на порталі Слов’янської ЗОШ № 16 –  це об’ємний Державний герб України, виготовлений львівськими майстрами. Далі оформили фойє школи. Розмістили тут банер з Державним гімном України, стенд-візитівку школи «Через терни до зірок» і  банер з крилатими словами Т. Г. Шевченка. Стіни першого поверху школи прикрасили стендами: «Державний гімн України», «Державні символи України», «Конституція України», «Незалежність України», «Ми – українці», «Моя держава – Україна, мій рідний край, моя земля», «Наша мова – калинова». Усі вони будуть сприяти громадянському самовихованню учнів, любові до Батьківщини, свого народу, історичної спадщини, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини. Інші стенди відображають різні напрямки навчально-виховного процесу: «Серце віддане школі», «Гордість школи – майбутнє України», «Вчителі – ветерани», «Відкрий свою зірку», «Обов’язки учня школи», «Культура спілкування і взаємин». Кожний покликаний плекати творчу особистість, розвивати дитячі обдарування, створювати умови для повноцінного інтелектуального, творчого, морального, фізичного розвитку дитини. З метою пропагування української мови й літератури, для зацікавленості дітей у її вивченні у класній кімнаті 6-А класу розмістили історично-мовні цікавинки та портрети визначних діячів української літератури та мистецтва.

Завдяки наполегливій праці, особистому вкладу всіх військовослужбовців 1-го об’єднаного загону 1612 учнів, з них 173 першокласники, 1 вересня переступили пороги оновлених навчальних закладів. І діти, і батьки, і вчителі були щиро вдячні нашим військовослужбовцям за їхню працю.

На святкування 105-річчя відновленої Слов’янської школи №6, яке відзначали  у жовтні 2014 року, з ініціативи Голови Адміністрації Держспецтрансслужби генерал-лейтенанта Миколи Малькова  завітав військовий оркестр 194-го понтонно-мостового загону з феєричним та цікавим музичним шоу. Опісля виступу в школі, військові музики дали концерт для місцевих жителів на центральній площі Слов’янська.

На зимових канікулах 14 школярів у супроводі начальника управління по роботі з особовим складом Адміністрації Держспецтрансслужби полковника Віктора Жигунова відвідали військових у Новомосковську та Дніпропетровську. Першим пунктом програми стала екскурсія військовою частиною понтонерів, які безпосередньо у Слов’янську влітку  навели наплавний міст замість зруйнованого бойовиками стаціонарного. Офіцери та солдати показали і розказали дітям про усі тонкощі військової справи, познайомили з місцевим священиком, який провів для них церковну службу, а на завершення – організували зустріч із учнями з Новомосковської школи № 6, котрі одними з перших вирішили допомогти своїм одноліткам з Донбасу.

Наступного дня дітей чекала не менш цікава програма – екскурсія в 26-й об’єднаний загін Держспецтрансслужби, що базується у Дніпропетровську, зустріч із безпосередніми учасниками АТО, покладання квітів до пам’ятника загиблим воїнам та огляд військового музею. Також юнаків та дівчат запросили відвідати кафедру військової підготовки спеціалістів Держспецтрансслужби, яка існує при Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту. Дітям продемонстрували навчальні класи, матеріально-технічну базу, де готують майбутніх офіцерів. Усі охочі могли потренуватися у стрільбі в інтерактивному тирі, ознайомитися зі зразками стрілецької зброї та оглянути найпоширеніші вибухові прилади, які довелося знешкоджувати саперам у зоні АТО. А окремо хлопцям офіцери кафедри розповіли про всі переваги військової освіти та запросили в майбутньому вступати на навчання до їхнього закладу.

Насамкінець, бійці Держспецтрансслужби повезли дітей на екскурсію містом – разом відвідали місцевий акваріум, цирк та прогулялися по центральній набережній. Втомлені, але задоволені діти повернулися до Слов’янська з вірою в краще майбутнє.

Так зав’язалась міцна дружба між учнями загальноосвітньої середньої школи №6 імені Тараса Шевченка (місто Слов’янськ) та військовослужбовцями Держспецтрансслужби. Саме такі неформальні зв’язки єднають  Україну в єдине ціле. Саме такими  стосунками взаємодопомоги, небайдужості до чужого горя, міцної дружби поєднані всі люди в нашій країні, які стали на захист рідної Батьківщини. І, нарешті, саме завдяки почуттю любові до рідної землі на школярів загальноосвітніх шкіл Слов’янська знову споглядає з портретів Тарас Шевченко, який є найкращим прикладом самовідданого служіння Вітчизні.