У разі провалу підписання угоди буде все те, що обіцяє радник Путіна Глазьєв:  абсолютне банкрутство бюджету, не буде обіцяних європейцями грошей на модернізацію газотранспортної системи, - буковинські експерти

У разі провалу підписання угоди буде все те, що обіцяє радник Путіна Глазьєв: абсолютне банкрутство бюджету, не буде обіцяних європейцями грошей на модернізацію газотранспортної системи, - буковинські експерти

25.10.2013, 16:10

24 жовтня Центр публічної політики та адвокаційних ініціатив «Демос» провів публічну дискусію, на якій експерти та громадські діячі обговорили можливість та реалістичність історичних паралелей між Буковинським віче та Угодою про асоціацію з ЄС.

Головний висновок з дискусії полягає в тому, що різниця в політичних, суспільних та геополітичних умовах змушують надзвичайно обережно ставитися до прямого уподібнення Буковинського віча та підписання Угоди про асоціацію із ЄС. 

Сергій Осачук, історик: «Паралелі цікаві в якості публіцистики, в якості іскри, якою ми можемо запалити інтерес громади. Тому, що коли ми апелюємо до епохальних подій, то це краще ілюструє, це краще людей заводить, аніж ми би просто давали сухі, науково точніші порівняння. Так легше достукатися до душ і сердець наших сучасних буковинців».

Володимир Старик, Товариство «Український народний дім»: «Коли дивитися зовнішньо, структурно, то жодної подібності між рішенням Буковинського віче та Угодою про асоціацію із ЄС нема. Рішення – це кілька пунктів, а Угода – це кількасот сторінок. Рішення Буковинського віча є документом, який говорить про те, що коли щось розпадається (Австрійська монархія), то кожна частина себе конституює. Угода – це глибокий інтеграційний документ, який говорить, що Україна і решта європейських країн хочуть увійти у певні ближчі стосунки. Але коли ми глибше глянемо на цю справу, коли ми проаналізуємо якою була Україна тоді і сьогодні, якою була Європа тоді і сьогодні, то ми побачимо не аналогії, а побачимо процес у розвитку».

Водночас, на думку експертів, все ж існують певні речі, які дозволяють порівнювати події, між якими пролягли 95 років та життя кількох поколінь.

Ігор Буркут, політолог, кандидат історичних наук: «Ми можемо вести дискусії про те, хто робить історію. Але говорити про те, що тільки еліта, чи тільки народ – я би не насмілився. У випадку із Буковинським віче, еліта запропонувала форму, а народ запропонував зміст. І це власне той випадок, коли на якийсь момент співпали інтереси абсолютно різних соціальних верств. У 1918 році була можливість простих людей, була можливість еліти разом висловити свою думку про майбутнє. І якщо проводити якусь паралель із сучасністю, то я би ризикнув – тільки оцю».

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, професор: «На початку ХХ століття тріумфував принцип націй на самовизначення, на початку ХХІ століття на перший план для України вийшов принцип причетності до об’єднаної Європи. І якщо говорити з цієї точки зору, то сьогодні Україні набагато важливіше визначатися зі своїм вибором – чи ми хочемо євроазіатської інтеграції, чи ми хочемо європейської інтеграції? Якщо говорити про можливість консолідації політичної еліти та суспільства, то будь-які паралелі в цьому контексті можна проводити, можна їх вітати».

Володимир Старик, Товариство «Український народний дім»: «Так само як рішення Буковинського віча ознаменувало розпад Австрійської монархії, так само Угода про асоціацію із ЄС буде осиновим кілком у тіло тої Російської імперії, яка ще є в голові Путіна, Глазьєва і російського політикуму».

Окрім власне історичних паралелей учасники дискусії вели мову про те, чому і наскільки важливим є підписання угоди із Європейським Союзом у Вільнюсі.

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, професор: «Ідея європейської інтеграції є тим, що може на певний час стратегічно об’єднати і більшість еліти (як владної, так і опозиційної), і більшість суспільства. Багаторічні дослідження кафедри політології та державного управління показали, що існують спади і піднесення симпатій буковинців щодо європейського вибору – від 56% до 71%. Іншими словами більшість наших краян хочуть бачити Україну в Європейському Союзі і саме цю майбутність вони для себе бачать. В разі успішного підписання Вільнюської угоди Україна пройде «точку неповернення» – неповернення в радянське минуле, в пострадянський застій і в неоєвразійські маніпуляції Кремля».

Максим Михайленко, Хвиля/Maxline:«Те що буде у разі провалу підписання угоди – це буде все те, що нам сьогодні обіцяє радник Володимира Путіна, пан Глазьєв. Тобто, абсолютне банкрутство бюджету, не буде обіцяних європейцями грошей на модернізацію газотранспортної системи тощо. Ось тоді приклад невдалих уроків Буковинського віча буде якраз актуальним».

Оцінюючи те, чи спроможні влада і суспільство робити висновки з історичних уроків експерти, звернули увагу на таке:

Ігор Баб’юк, Буковинський центр виборчих технологій: «Сьогодні ніхто з певністю не може сказати, що Угода про асоціацією із ЄС буде підписана. Тоді, у 1918 році політична еліта, принаймні тут на Буковині, спромоглася взяти на себе певну відповідальність не тільки щось декларувати, але й робити. Сьогоднішня наша політична еліта, декларуючи позиції щодо євроінтеграції, насправді нічого не робить. Натомість більше жаліється на те, що Росія тисне. І влада, і опозиція, наче м’ячиком граються, перекидають відповідальність. І якщо не буде підписана ця угода, то вони й далі продовжать «футболити» один одного. Говоритимуть, що всі хотіли підписати, але не вийшло

Якщо є велике бажання йти до Європи, то треба сідати за стіл переговорів, знаходити рішення, чітко виконувати вимоги Євросоюзу. Народ готовий допомогти, він певно готовий вийти на віче чи тут на Буковині, чи в Києві. Нема кому закликати на ці віча – ось в чому проблема. На жаль, немає в нас політиків, які готові взяти на себе відповідальність. Більш того угоду недостатньо просто підписати, потім необхідно її виконувати. А чи готова Україна виконувати ті стандарти, яких вимагає Євросоюз?»

Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, професор: «Уроки з Буковинського віче полягають в наступному: ми як суспільство дуже легко і красиво спокушаємося риторикою, ми вміємо говорити чудові речі. Виголошуючи стратегічно правильну мету, ми можемо залишитися на рівні пишної і пустослівної риторики. Сьогодні для суспільства важливо, щоб за правильною риторикою йшли правильні кроки. І цим першим правильним кроком має стати підписання Вільнюської угоди.

Мені здається, що сьогодні присутня певна політична воля і є можливість рідкісного консенсусу між владою і опозицією. Я хотів би, щоб цей історичний шанс не був змарнований у 2013 році, так як він був змарнований у 1918 році. Мало заявити правильну мету, мало протягнути руку і показати напрямок руху – важливо йти. Для влади – реалізовувати свої обіцянки , для опозиції – контролювати їх виконання, а для суспільства – питати із тих і з інших та вибирати, кому ж надавати владу надалі».

1