У Чернівецькому театрі засяяв діамант

У Чернівецькому театрі засяяв діамант

01.06.2017, 22:51

Золоті оплески прем»єри

ДІАМАНТ ЗАСЯЯВ

« …Жінка нашого віку – це діамант. Він сяє, сяє, боже, – вільно! І ця краса потребує гарного оформлення – у вигляді мужчини. От і все !» - переконано виголошує невгамовна Люсіль, одна з героїнь нової вистави «Сяй, мій божевільний діаманте!» Чернівецького музично - драматичного театру.

У п»єсі Айвона Менчелла «Клуб вдовиць на кладовищі» цієї фрази немає. Але репліка виконавиці ролі Люсіль - заслуженої артистки України Лариси Попенко розкриває підхід режисера Володимира Савінова до постановки вистави і пояснює її назву – «Сяй, мій божевільний діаманте!», наголошує оптимістичний, життєствердний лейтмотив. 

«Дівич-вечір на кладовищі», «Клуб на кладовищі», »Бабине літо», «Осінній блюз», «З тобою і без тебе», »Осінній чарльстон», «Ще не вечір», «Життя прекрасне»,»Красуньки», «Жіночий клуб», »Клуб одиноких сердець», «Клуб для вдів», «Дівич-вечір». Перелічуємо назви вистав за цією ж п»єсою (одного з найпопулярніших сучасних комедіографів, автора американського першоджерела телесеріалу «Моя прекрасна няня»), яку за останні десять років взяли до репертуару провідні театри України, Росії, Бєлорусі. Одні творили в жанрі комедії, інші – трагікомедії, треті – ліричної комедії. 

У Володимира Савінова - Love-story, розповідь про кохання. Для увиразнення задуму, задля динаміки дійства й мовної «пружності» значно скорочено текст п»єси (адаптований літературний переклад Олени Чайки), підсилено ліричний струмінь, сфокусовано увагу на унікальності, швидкоплинності й неповторності людського життя й почуттів людини у будь-якому віці.

Загальне вирішення вистави ( глибокі філософські узагальнення в поєднанні з тонким психологізмом персонажів ) вказує на школу режисерів Марка Захарова й Анатолія Васильєва - педагогів Володимира Савінова в ГИТИСі, а повнозвучна палітра - ансамблева гра артистів, «зцементовані» сценографія й музичне оформлення, пластика і танцювальні номери, які і доповнюють, і виступають самостійними персонажами дійства, - на попередній досвід режисера-постановника, зокрема, у створенні музичних вистав у театрах Миколаєва, Сум, Одеси, Києва. 

Дев»ять років тому Володимир Савінов успішно поставив у Чернівецькому театрі виставу «Гарнір по-французьки».Тому саме його запросив директор театру Юрій Марчак, коли артистки Діна Анепська, Наталія Гунда і Лариса Попенко «вибороли» (роки летять, а для них, актрис середнього покоління, в репертуарі театру вистав немає ) для постановки популярну п»єсу Айвона Менчелла. 

Розподіл ролей, вибір типажів і змалювання характерів «поцілили в десятку»: «весела вдова» - вдавано оптимістична, одержима мрією про жіноче щастя Люсіль (заслужена артистка України Лариса Попенко); «невтішна вдова» - добропорядна консервативна Доріс (заслужена артистка України Наталія Гунда); розважлива й суперечлива водночас, менш прямолінійна, аніж подруги, Іда (заслужена артистка України Діна Анепська) – з серцем, здатним об»єднати пам»ять про померлого чоловіка і нову симпатію. Саме у неї трапився роман: у її доброго знайомого Сема ( заслужений працівник культури України Юрій Марчак) померла дружина, на могилу якої він ходить на те саме кладовище.

Причина їхньої дружби – смерть любимих чоловіків, які померли занадто рано. Вдови щомісяця разом збираються на кладовищі, аби провідати й впорядкувати могили. На перший погляд це їх природній обов»язок і щире бажання. Колись беззастережно воно так і було. Але з розмов Люсіль, Іди і Доріс з покійниками відтак спогадів жінок про подружнє життя постає інша картина. У кожної з вдів, попри біль від передчасної втрати «половинки», свої невисловлені жалі. А відвідування кладовища перетворилося для подруг швидше на рутинний ритуал, який вони затято виконують, бо нічим іншим не заповнене їхнє нинішнє життя.

Жінки по-різному ставляться (а всі актриси точно це передають) до свого вдівства: Доріс відмовилася від особистого життя; Люсіль, навпаки, заграє і кокетує з мужчинами за першої можливості; Іда сподівається, що не все ще в минулому. Героїні повсякчас сперечаються, чи має вдова право на особисте життя, і, врешті, намагаються це особисте життя собі влаштувати - адже крім померлих мужчин є ще й живі… Природно, що жіночі пристрасті закипіли навколо вдівця Сема. У трактуванні Юрія Марчака цей герой лякливий, як всі мужчини, які не знають, чого вони хочуть ( спілкування Сема з юною недолугою Мілдред у виконанні артистки Наталії Губко).

Сюжет не новий, до того ж універсальний: «накладається» на будь-який час і ментальність. Ліричні інтонації, сентиментальні моменти, «настояні» на живому почутті, вдаються артистам найбільше і забезпечують успіх вистави. 

Розкривають характери героїнь та увиразнюють сюжет і образ вистави сценографія та костюми Миколи Костюшка, оригінальні танцювальні номери у виконанні артистів балету Наталії Гоменюк та Олега Довганя, Марії Циби і Володимира Престаша, а також доречні й органічні танцювальні номери усіх артистів драми (хореографія і пластика Анни Марчак-Кіщенко та Олександра Кіщенка). Музичне оформлення режисера-постановника Володимира Савінова з творів Ніно Катамадзе і Тіни Тьорнер втілив звукорежисер Ігор Курилюк, художник по світлу - Володимир Калінін, відеоряд – Олександр Бабленюк.

Судячи з прем»єрних показів, вистава «Сяй, мій божевільний діаманте!» має шанс бути касовою у нашому театрі.

Олена ЧАЙКА.

Фото автора.

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.